Рішення

від 19.07.2021 по справі 420/7940/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7940/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 14 травня 2021 року через систему Електронний суд надійшов позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади, щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу;

2. Зобов`язати Куяльницьку сільську раду, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади, на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 та надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Ухвалою від 18 травня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у даній адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 18.02.2021 року ОСОБА_1 було подано до Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади клопотання, де позивач просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. Вказано, що 23.04.2021 року надійшов лист від Куяльницької сільської ради, та що у даному випадку, відмова взагалі не була дана Куяльницькою сільською радою, шляхом видачі відповідного рішення як того вимагає земельне законодавство, а лише зазначено, що комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою від 20.04.2021 року дійшла висновку не виносити на розгляд пленарного засідання клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 року. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною.

28 травня 2021 року до суду від відповідача за вх. №27592/21 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що проти заявлених вимог Куяльницька сільська рада заперечує та вважає адміністративний позов необґрунтованим. Вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122987400:01:001:0356, загальною площею 19,2002 га не перебуває ні у користуванні ні в оренді у ФГ Михайлюки , договір оренди земельної ділянки закінчив свою дію 19.01.2012 року. Після того, фермерське господарство не використовувало на законних підставах дану земельну ділянку. Зазначає, що приписи статті 136 Земельного кодексу України свідчать про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах, це також є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від позивача 01 червня 2021 року за вх. № ЕП/14919/21 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що бажана земельна ділянка є вільною від речових прав на нерухоме майно та бажана земельна ділянка винесена на земельні торги після подання позивачем клопотання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачем 26.02.2021 за вх. №М-720 подано до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області клопотання від 18.02.2021 (а.с.51), в якій просив надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

До вказаного клопотання позивач надав: копію паспорта та ідентифікаційного номеру (а.с.52-53); довідку про наявність досвіду роботи у сільському господарстві (а.с.54); копії витягу з ЄДРЮОФОП та ГО на ФГ Михайлюки (а.с.55-61) та статуту ФГ Михайлюки (а.с.62-69), копію диплому бакалавра (а.с.70) на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві; нотаріальну копію згоди землекористувача земельної ділянки кадастровий номер 5122987400:01:001:0356, ОСОБА_2 , що перебуває у його користуванні (а.с.71); копію листа Відділу у Подільському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області про розмір середнього паю на території Ставківської (Чапаєвської) сільської ради Подільського району Одеської області (а.с.72); графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування (а.с.73).

У відповідь на вказану заяву Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області направила позивачу лист від 23.04.2021 №М-720 (а.с.32 зворот, 49) про те, що: На Вашу заяву № М - 720 від 26.02.2021 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 19,2002 га кадастровий номер 5122987400:01:001:0356, з метою подальшої передачі безоплатно у власність орієнтованою площею 3,89 га, для ведення фермерського господарства , яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Куяльницька сільська рада повідомляє наступне.

Ваше питання було розглянуто на засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою від 20.04.2021 року яка дійшла висновку, не виносити на розгляд пленарного засідання Вашу заяву у зв`язку з тим, що земельна ділянка кадастровий номер 5122987400:01:001:0356 площею 19.2002 га, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення розташованих на території Куяльницької об`єднаної територіальної громади в особі Куяльницької сільської ради призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону окремими лотами та договір оренди землі від 19.01.2007 року укладений між СФГ Михайлюки та Котовською районною державною адміністрацією втратив чинність 19.01.2012 року .

Позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. а ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.

Відповідно до пп.1 п.а) ч.1 ст.33 Закону України Про місцеве самоврядування , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень . Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.5 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 року № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення .

Наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що сторонами до суду не надано доказів прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) чи про відмову у наданні такого дозволу.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви.

При цьому суд зазначає, що позивач просив у своєму клопотанні від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу, а не дозвіл на відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Відтак, вимога позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради підлягає задоволенню з урахуванням вимог статті 9 КАС України шляхом визнання протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Куяльницьку сільську раду, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади, на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 та надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати … , у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити… , рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На вказаний правовий висновок наявні посилання і у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 520/8576/18 та від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем взагалі не вирішувалась заява позивача та не приймалось рішення за результатами її розгляду, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення похідної вимоги позивача в частині зобов`язання Куяльницьку сільську раду, яка діє від імені Куяльницької сільської об`єднаної територіальної громади, надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Відтак, похідна вимога позивача підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, із урахуванням висновків суду.

При цьому, вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 на найближчому пленарному засіданні сесії суд вважає необґрунтованими, оскільки фактично стосуються встановлення порядку виконання даного рішення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

При цьому, щодо клопотання позивача у позовній заяві щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов`язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність станом на дату прийняття даного рішення підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с.36).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, позивач у позовній заяві просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру серії ОД №585123 від 13.05.2021 (а.с.33 зворот), 19.10.2020 адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та позивачем укладено договір про надання правової допомоги №15/3 (а.с.34).

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача надано до суду:

- опис юридичних послуг від 12.05.2021 (а.с.34 зворот);

- акт прийому-передачі юридичних послуг від 12.05.2021 (а.с.35);

- прибутковий касовий ордер №15/3 на суму 20500,00 грн. від 12.05.2021 (а.с.35 зворот).

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Ковальчуку О.М.

Посилання у акті прийому-передачі юридичних послуг на те, що представником позивача було потрачено шість годин на написання позовної заяви суд вважає необґрунтованим, оскільки текст позовної заяви, який у переважній більшості складається з відтворення змісту клопотань та запитів позивача та відповідей на них а також з цитування норм законодавства та судової практики, свідчить про завищення представником часу, який був необхідний на написання такої позовної заяви.

Суд вважає необґрунтованим такі види витрат на професійну правничу допомогу в акті як написання клопотання від 18.02.2021 та двох запитів від 18.02.2021 та 22.03.2021, оскільки вбачається, що такі клопотання та запити були підписані позивачем, а не його представником, та крім цього були подані ще до моменту порушення прав позивача та виникнення спору, а відтак вони не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Суд, враховуючи вищевикладене, предмет спору, який містить один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, справа не містить великої кількості доказів та значного обсягу складених процесуальних документів, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що провадження у справі відкрито 18 травня 2021 року, строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, приймаючи до уваги те, що останній день розгляду справи припав на вихідний день, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 19 липня 2021 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (що за видом використання відноситься до земель для ведення фермерського господарства), комунальної власності, орієнтовною площею 3,89 га, що має кадастровий номер: 5122987400:01:001:0356 (загальна площа 19,2002 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства на території Ставківської (колишньої Чапаєвської) сільської ради Подільського (раніше Котовського) району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 (вх. №М-720 від 26.02.2021) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, із урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (вул. Куяльницька, буд. 26 А, с. Куяльник, Подільський р-н., Одеська обл., 66350, код ЄДРПОУ 04379835).

Суддя О.А. Вовченко