Постанова

від 13.07.2021 по справі 910/3073/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р. Справа№ 910/3073/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.07.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 (повний текст підписано 05.02.2021)

у справі №910/3073/20 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору

В судовому засіданні 13.07.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016, який укладено між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа".

Позов обґрунтований наявністю підстав для визнання договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016 недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні спірного правочину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 25.03.2021 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст. 230, 548, 553, 556, 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 ГК України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 73, 76 ГПК України).

За твердженням скаржника, умисел відповідача полягає в тому, щоб отримати грошові кошти за "старими" кредитними договорами, істотність значення обставин полягає в тому, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до поручителя перейде право вимоги за договорами, які забезпечують вимоги Банку, наявність обману втілилась в те, що позивач виконав грошове зобов`язання "старих" боржників, проте не набув права вимоги за договорами забезпечення до кредитного договору.

Обґрунтовуючи неправильне застосування судом ст.ст. 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 ГК України, апелянт зазначив, що порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання. Враховуючи характер спірного договору, договір поруки не містить визначених законом істотних умов договору, а саме, в договорі відсутні: зміст та розмір зобов`язання, яке забезпечується порукою, предмет кредитних договорів, строк виконання кредитних договорів, термін повернення грошових коштів, предмет договорів застави та іпотеки, передбачених п. 8 спірного договору. За відсутності погоджених між сторонами усіх істотних умов договору такий договір є неукладеним.

В обґрунтування неправильного застосування судом ст.ст. 548, 553, 556 ЦК України позивач зазначив, що спірний договір було укладено за відсутності основного зобов`язання (кредитних договорів), тобто за відсутності у третьої особи грошового зобов`язання перед Банком щодо повернення грошових коштів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3073/20. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

07.04.2021 матеріали справи №910/3073/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 та відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд апеляційної скарги на 10.06.2021.

10.06.2021 розгляд справи №910/3073/20 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 на 13.07.2021.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Банк заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 13.07.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" укладено договір поруки №4М14408И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів, а саме: кредитного договору №4М14408И від 24.12.2014 та кредитного договору №4М14409И від 24.12.2014.

Відповідно до п. 2, 3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4-6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.02.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору).

В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ПАТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015. Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016, які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, позивач зазначає, що оцінивши пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк", між сторонами укладено договір поруки, спрямований на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язання банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком, при цьому, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття позивачем права власності на акти, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у п. 10 договору поруки.

Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 №498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність Держави, при цьому зобов`язання банку, щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників банком не виконані, документи позивачу не передані.

Позивач зазначає, що протягом 2017-2018 років намагався отримати документи від банку, проте як виявилося банк і не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення договору поруки.

У зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, в зв`язку з чим позивач просить визнати укладений між сторонами договір поруки недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України .

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а саме не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Як слідує із умов укладених між сторонами кредитного договору №4М14408И від 24.12.2014 та кредитного договору №4М14409И від 24.12.2014, вони укладені для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даних договорів з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, матеріали справи не містять.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. При цьому, порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства, а оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує такої мети як отримання поручителем прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4М14408И від 24.12.2014 та кредитного договору №4М14409И від 24.12.2014, вважаючи їх наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Апелянт вказує, що отримання кредитних коштів за кредитним договором №4М14408И від 24.12.2014 та кредитним договором №4М14409И від 24.12.2014 були з метою погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Банку, ініційованого НБУ, оскільки розмір кредиту співпадає із розміром заборгованості, яка була погашена позивачем за зобов`язаннями "старих боржників". Укладення кредитного договору №4М14408И від 24.12.2014, кредитного договору №4М14409И від 24.12.2014 та спірного Договору поруки було направлено на отримання позивачем прибутку від реалізації активів "старих боржників" або набуття прав власності на такі активи.

Зі змісту кредитних договорів вбачається, що позивач уклав їх для фінансування поточної діяльності, а не виконання зобов`язань за договорами поруки, в тому числі і спірних договорів.

У свою чергу, предметом договору поруки № 4М14408И/П від 18.11.2016 є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Інновейшн Мультимедіа" (Боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором №4М14408И від 24.12.2014 та кредитним договором №4М14409И від 24.12.2014, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

Спірний договір не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів "старих боржників", та, як результат, отримання прибутку, що спростовує доводи апелянта про введення його в оману.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що метою укладення кредитних договорів та оспорюваного Договору поруки було отримання позивачем прибутку або отримання у власність активів "старих боржників".

Так само матеріали справи не містять доказів того, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до Поручителя перейде право вимоги за договорами, виражених у листах, попередніх угодах тощо.

Інші доводи позивача не спростовують вірного по суті рішення.

При ухваленні рішення судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/3073/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3073/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 21.07.2021

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Т.І. Разіна