Рішення

від 21.07.2021 по справі 201/252/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/252/21

провадження 2/201/1292/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 і Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки і стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Центральна окружна прокуратура (раніше Дніпровська місцева прокуратура № 3) міста Дніпра Дніпропетровської обласної прокуратури 12 січня 2021 року звернулася в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ГУ держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки і стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що Дніпровська міська рада відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є представницьким органом місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Керівник центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звертається до суду з даним позовом у зв`язку з наступним. Позивач в позові посилається на те, що підставою для представництва інтересів держави прокурором в даному випадку є порушення майнових інтересів держави щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, що стало можливим внаслідок безпідставної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання надання у користування та володіння земельними ділянками, та дотриманні конституційного принципу рівності усіх перед Законом, що беззаперечно становить суспільний інтерес.

Необхідність захисту інтересів держави полягає у забезпеченні відновлення економічних та майнових інтересів держави щодо спірної земельної ділянки у судовому порядку, забезпечення раціонального використання землі. Однак, не дивлячись на наявність порушень майнових інтересів держави щодо земельної ділянки площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, що розташована на АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою заходи на захист порушених інтересів держави не здійснено.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 3 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09 вересня 2019 року за фактом використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння земельними ділянками, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 4 ст. 358, ч. З ст. 191 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 15 жовтня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1.28 га, за ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 вересня 1998 року Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для улаштування автостоянки .

Разом з тим, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-1184 від 20 травня 2020 року, № 7/11-351 від 07 лютого 2020 року, № 7/11-204 від 24 січня 2020 року рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 вересня 1998 року - не існує, а рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 квітня 1998 року Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для улаштування автостоянки - не приймалось, а в дійсності рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 697 від 16 квітня 1998 року стосувалось питання Про надання підприємству теплових мереж Дніпротепломережа земельної ділянки по АДРЕСА_3 у тимчасове короткострокове користування на період проектування та будівництва теплорозподільчого пункту , тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) для улаштування автостоянки не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19 березня 1998 року №4 та копією рішення № 697 від 16 квітня 1998 року Про надання підприємству теплових мереж Дніпротепломережа земельної ділянки по АДРЕСА_3 у тимчасове короткострокове користування на період проектування та будівництва теплорозподільчого пункту .

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 697, номер запису про право власності: 49172606.

Крім того, передача земельної ділянки у приватну власність фізичній особі- підприємцю для улаштування автостоянки на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради не відповідала діючому законодавству на 16 квітня 1998 року.

Крім того, державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснено державним кадастровим реєстратором Маляренко Ігорем Івановичем. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09 вересня 2019 року встановлено, що службовими особами відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області з використанням посиленого сертифікату відкритого ключу доступу до Державного земельного кадастру, оформленого на підставі завідомо підроблених документів на ім`я державного кадастрового реєстратора відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області Маляренка Ігоря Івановича, здійснено несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи - Державного земельного кадастру, шляхом вчинення дій по проведенню державної реєстрації земельної ділянки площею 1.28 га за кадастровим номером 1210100000:03:149:0082.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку площею 1.28 га за кадастровим номером 1210100000:03:149:0082, в порушення ст. 116, 122 ЗК України зареєстровано за ОСОБА_1 за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Дніпровської міської ради. ОСОБА_1 не набув законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:149:0082. Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Отже відповідач ОСОБА_1 і інші особи (реєстратор) при реєстрації земельної ділянки діяли не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані свої і об`єкту нерухомості. На їх (позивача) звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим права держави в особі міськради, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії по такому заволодінню земельною ділянкою неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937250812101), зареєстровану за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО Андрєєвої Г.О. № 49172606 від 15 жовтня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав цього відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язати ОСОБА_1 повернути вкащану земельну ділянку площею 1.28 га територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082 у Державному земельному кадастрі і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 6 306 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник Дніпровської міської ради підтримав позовні вимоги прокурора і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 та/або його представник і представник ГУ держгеокадастру у Дніпропетровській області проти задоволення позову фактично заперечували і вважали за не можливе його задоволення, не заперечували проти слухання справи за наявними матеріалами справи. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню в повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що підставою для представництва інтересів держави прокурором в даному випадку є порушення майнових інтересів держави щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, що стало можливим внаслідок безпідставної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання надання у користування та володіння земельними ділянками, та дотриманні конституційного принципу рівності усіх перед Законом, що беззаперечно становить суспільний інтерес.

Необхідність захисту інтересів держави полягає у забезпеченні відновлення економічних та майнових інтересів держави щодо спірної земельної ділянки у судовому порядку, забезпечення раціонального використання землі. Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Правовідносини, пов`язані з використанням землі становлять суспільний інтерес.

Як стверджує прокурор, не дивлячись на наявність порушень майнових інтересів держави щодо земельної ділянки площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, що розташована на АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою заходи на захист порушених інтересів держави не здійснено. Прокуратурою області на адресу Дніпровської міської ради неодноразово скеровувались листи з інформацією щодо порушення інтересів держави в особі територіальної громади м. Дніпро, що полягає у незаконному вибутті з комунальної власності земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 (від 20 січня 2020 року за № 04/34-143 вих-20, 29 січня 2020 року за № 04/34-336 вих-20, 04 травня 2020 року за № 04/34-1936 вих-20 та від 25 листопада 2020 року за № 04/34-5338 вих-20).

Однак, згідно з отриманими відповідями міської ради від 24 січня 2020 року за № 7/11-204 та від 20 травня 2020 року за № 7/11-1184 заходи спрямовані на захист порушених інтересів держави останньою не вживались.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення інтересів держави та права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади м. Дніпро, свідчить про наявність виключних підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку із допущенням порушень, неправомірною та фактично безпідставною державною реєстрацією права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на АДРЕСА_1 існує загроза знецінення об`єкта незавершеного будівництва, а відтак і надходження коштів до державного бюджету України, створюються перешкоди в проведенні приватизації об`єкта нерухомого майна у зв`язку із наявністю запису про право приватної власності на земельну ділянку за неіснуючою особою.

Реєстрація права власності за неіснуючим рішенням виконкому в цілому унеможливлює укладення договору оренди земельної ділянки, а відтак і виконання приватизаційних зобов`язань та вимог Закону України Про приватизацію державного і комунального майна , є перешкодою в надходженні коштів до місцевого бюджету за використання земельної ділянки комунальної власності. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

З огляду на викладене, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої (раніше ОСОБА_2 (індексний № 49172606 від 15 жовтня 2019 року) про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082 вчинене за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог земельного законодавства та підлягає скасуванню.

Земельна ділянка (спірна) відноситься до земель комунальної власності. Земельна ділянка у власність чи в користування відповідачу чи іншим особам в передбаченому законом порядку не виділялась. Розміщення об`єкта нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади міста Дніпра, як землевласника, і вказані права підлягають захисту. Вказана земельна ділянка належить територіальній громади міста, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Отже, за викладених обставин виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення для позивача перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою, скасування записів про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання договору недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки належної на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, на підставі наступного.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Однак відповідачка не ввела спірний об`єкт нерухомого майна у встановленому порядку в експлуатацію. Визнання ж права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання, на думку позивача, є захист у судовому порядку, шляхом скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки територіальній громаді міста.

Відповідно до частини 1, 2 статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже відповідачі і інші особи при реєстрації об`єкту нерухомості (земельної ділянки) діяли не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані свої і об`єкту нерухомості. На їх звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим права держави в особі міськради, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії по такому заволодінню земельною ділянкою неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… .

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2, 72, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дніпровська міська рада (ЄДРПОУ 26510514) є представницьким органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 1, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування, згідно зі ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Дніпровська міська рада відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є представницьким органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади, як власника землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України ст. 13, 14, Земельного кодексу України ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, і 23, 125, 126 Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону Про оренду землі ) та Цивільного кодексу України.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підставою для представництва інтересів держави прокурором в даному випадку є порушення майнових інтересів держави щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, що стало можливим внаслідок безпідставної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання надання у користування та володіння земельними ділянками, та дотриманні конституційного принципу рівності усіх перед Законом, що беззаперечно становить суспільний інтерес.

Необхідність захисту інтересів держави полягає у забезпеченні відновлення економічних та майнових інтересів держави щодо спірної земельної ділянки у судовому порядку, забезпечення раціонального використання землі. Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Правовідносини, пов`язані з використанням землі становлять суспільний інтерес.

Однак, не дивлячись на наявність порушень майнових інтересів держави щодо земельної ділянки площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, що розташована на АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою заходи на захист порушених інтересів держави не здійснено. Прокуратурою області, на адресу Дніпровської міської ради неодноразово скеровувались листи з інформацією щодо порушення інтересів держави в особі територіальної громади м. Дніпро, що полягає у незаконному вибутті з комунальної власності земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 (від 20 січня 2020 року за № 04/34-143 вих-20, 29 січня 2020 року за № 04/34-336 вих-20, 04 травня 2020 року за № 04/34-1936 вих-20 та від 25 листопада 2020 року за № 04/34-5338 вих-20).

Згідно з отриманими відповідями міської ради від 24 січня 2020 року за № 7/11-204 та від 20 травня 2020 року за № 7/11-1184 заходи спрямовані на захист порушених інтересів держави останньою не вживались.

Відповідно до правового висновку, викладеного у п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18 представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення інтересів держави та права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади м. Дніпро, свідчить про наявність виключних підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку із допущенням порушень, неправомірною та фактично безпідставною державною реєстрацією права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на АДРЕСА_1 існує загроза знецінення об`єкта незавершеного будівництва, а відтак і надходження коштів до державного бюджету України, створюються перешкоди в проведенні приватизації об`єкта нерухомого майна у зв`язку із наявністю запису про право приватної власності на земельну ділянку за неіснуючою особою.

Рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої (раніше ОСОБА_2 (індексний № 49172606 від 15 жовтня 2019 року) про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082 вчинене за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог земельного законодавства та підлягає скасуванню.

Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень. Нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 3 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09 вересня 2019 року за фактом використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння земельними ділянками, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 4 ст. 358, ч. З ст. 191 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 15 жовтня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1.28 га, за ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 вересня 1998 року Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для улаштування автостоянки .

Разом з тим, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-1184 від 20 травня 2020 року, № 7/11-351 від 07 лютого 2020 року, № 7/11-204 від 24 січня 2020 року рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 вересня 1998 року - не існує, а рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 697 від 16 квітня 1998 року Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для улаштування автостоянки - не приймалось, а в дійсності рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 697 від 16 квітня 1998 року стосувалось питання Про надання підприємству теплових мереж Дніпротепломережа земельної ділянки по АДРЕСА_3 у тимчасове короткострокове користування на період проектування та будівництва теплорозподільчого пункту , тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) для улаштування автостоянки не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19 березня 1998 року №4 та копією рішення № 697 від 16 квітня 1998 року Про надання підприємству теплових мереж Дніпротепломережа земельної ділянки по АДРЕСА_3 у тимчасове короткострокове користування на період проектування та будівництва теплорозподільчого пункту .

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 697, номер запису про право власності: 49172606.

Передача земельної ділянки у приватну власність фізичній особі- підприємцю для улаштування автостоянки на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради не відповідала діючому законодавству на 16 квітня 1998 року.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України в редакції станом на 16 квітня 1998 року передача земельних ділянок громадянам у власність здійснювалась на підставі рішення міської ради, а не виконавчого комітету.

Згідно зі ст. 67 Земельного кодексу України в редакції станом на 16 квітня 1998 року громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Передача земельних ділянок у власність громадянам для улаштування автостоянок також не була передбачена чинним на той час законодавством.

Крім того, державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснено державним кадастровим реєстратором Маляренко Ігорем Івановичем. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09 вересня 2019 року встановлено, що службовими особами відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області з використанням посиленого сертифікату відкритого ключу доступу до Державного земельного кадастру, оформленого на підставі завідомо підроблених документів на ім`я державного кадастрового реєстратора відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області Маляренка Ігоря Івановича, здійснено несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи - Державного земельного кадастру, шляхом вчинення дій по проведенню державної реєстрації земельної ділянки площею 1.28 га за кадастровим номером 1210100000:03:149:0082.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку площею 1.28 га за кадастровим номером 1210100000:03:149:0082, в порушення ст. 116, 122 ЗК України зареєстровано за ОСОБА_1 за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Дніпровської міської ради. ОСОБА_1 не набув законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:149:0082. Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до частини 3 цієї статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Отже відповідач ОСОБА_1 і інші особи (реєстратор) при реєстрації земельної ділянки діяли не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані свої і об`єкту нерухомості.

Земельна ділянка (спірна) відноситься до земель комунальної власності. Земельна ділянка у власність чи в користування відповідачу чи іншим особам в передбаченому законом порядку не виділялась. Розміщення об`єкта нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади міста Дніпра, як землевласника, і вказані права підлягають захисту. Вказана земельна ділянка належить територіальній громади міста, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

За викладених обставин виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення для позивача перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою, скасування записів про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання договору недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки належної на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, на підставі наступного.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. 13,14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 122, 123, 125, 126 Земельного кодексу України), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України Про оренду землі , Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. З ст. 10, 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

При вчиненні реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

З огляду на викладене, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої (раніше ОСОБА_2 від 15 жовтня 2019 року вчинене за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог земельного законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37вЂ�Цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з пунктом 2 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, ідентифікатором об`єкта нерухомого майна є його адреса.

Звернення прокурора до суду із позовом обумовлено тим, що безпідставна державна реєстрація речових прав на взаємопов`язані, об`єднані єдиною адресою об`єкти нерухомого майна, розташовані у АДРЕСА_1 , унеможливлює вчинення дій направлених на відновлення порушених прав та інтересів держави в сфері земельних відносин, та за наявності таких записів перешкоджає проведенню державної реєстрації права власності на підставі дійсних документів.

Отже, за викладених обставин виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення для позивача перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою, скасування записів про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання договору недійсним та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки належної на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, на підставі наступного.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Однак відповідачка не ввела спірний об`єкт нерухомого майна у встановленому порядку в експлуатацію. Визнання ж права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання, на думку позивача, є захист у судовому порядку, шляхом скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки.

Відповідно до частини 1, 2 статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже відповідачі і інші особи при реєстрації об`єкту нерухомості діяли не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані свої і об`єкту нерухомості. На їх звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим права держави в особі міськради, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії по такому заволодінню земельною ділянкою неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим.

Відповідно до ст.124 Конституції України , юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правовідносини, що виникли між сторонами законодавчо врегульовані наступним чином.

Відповідно до ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Згідно зі ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов`язковими для виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України , цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 16 зазначеного Закону встановлено, що міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень статей 13 , 14 , 140 , 142 , 143 Конституції України , статей 80 , 84 , 123 , 124 , 127 , 128 Земельного кодексу України , якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування що є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (стаття 1, 7, частина перша статті 140 Основного закону України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України , земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією , іншими законодавчими актами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, але не виключно розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень міської ради.

Стаття 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 83 ЗК України , землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Це є виключною компетенцією міської ради. Отже, правовою основою для укладення договору оренди земельної ділянки і отримання права на оренду земельної ділянки є рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтями 212 та 211 ЗК України передбачені умови повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відповідальність за порушення земельного законодавства.

Так відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з ст. 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Подальша реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва не змінює його правової природи, не породжує права власності на останній та не перешкоджає його знесенню за правилами ст. 376 ЦК України .

Згідно роз`яснень, викладених в п. 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Воловик проти України , національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо.

За викладених обставин виникає також необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Стосовно вимоги про скасування записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256 цс 18 зробила правовий висновок. Щодо вимоги про скасування запису Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Власником земельної ділянки є держава, яка відповідно до вимог статті 13 Конституції України та статті 91 ЗК України зобов`язана не використовувати право власності на шкоду людині і суспільству.

Конституція України визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес , як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Буланов та Купчик проти України від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи Відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ІІК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті ЦК України визначено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У цій справі предметом розгляду є вимоги про скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки в комунальну власність територіальній громаді міста.

Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, у попередній стан.

Зважаючи на наведене, заявлені вимоги є ефективним способом захисту порушеного права, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Щодо обґрунтування підстав для задоволення позову необхідно звернути увагу й на таке.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15- рп/20041.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - nonconcedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо.

Визначений прокурором спосіб захисту, на час звернення до суду із даним позовом, відповідав положенням ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та ґрунтувався на правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/48-а.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, пунктами 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Таким чином, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людинй вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При цьому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, не суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день. Згідно зі ст. 55 Конституції України , Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. . Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України Межі здійснення цивільних прав : не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з позовними вимогами, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937250812101), зареєстровану за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО Андрєєвої Г.О. № 49172606 від 15 жовтня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082 у Державному земельному кадастрі і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 6 306 грн., в задоволенні ж позовних вимог до Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки і стягнення судових витрат слід відмовити через безпідставність і необгрунтованість.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3-5, 11, 60, 203, 215, 216, 236, 258, 259, 263-265, 268, 331, 376, 377, 387, 526, 527, 530 ЦК України, ст. 80, 83, 116, 122, 211, 212 Земельного кодексу України, ст. 26, 60, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 1, 2, 4, 6, 10, 16, 18-1, 26, 27-1, 28, 60, 63, 73 Закону України Про місцеве самоврядування в України , ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937250812101), зареєстровану за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни № 49172606 від 15 жовтня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), повернути земельну ділянку площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514).

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.28 га, кадастровий номер 1210100000:03:149:0082 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ р/р иА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 6 306 грн..

В задоволенні позовних вимог Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Дніпровської міської ради до Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки і стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 21 липня 2021 року.

Суддя -