Постанова

від 20.07.2021 по справі 635/2193/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2021 року

м. Харків

справа № 635/2193/16-ц

провадження № 22-ц/818/3207/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харитонова Яна Михайлівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року , постановлене під головуванням судді Шинкарчука Я.А, в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області (повний текст судового рішення складено 01 березня 2021 року), -

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською будівлею АДРЕСА_1 та земельної ділянки №154-В, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер №6325158200:00:011:0024, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 лютого 2016 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитоновою Яною Михайлівною та зареєстрований в реєстрі за №711. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28424382 від 24.02.2016 року 16:11:35 державного реєстратора приватного нотаріуса Харитонової Яни Михайлівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28425154 від 24.02.2016 року 16:29:51 державного реєстратора приватного нотаріуса Харитонової Яни Михайлівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; відповідач вказує, щовідсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарською будівлею та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 24 лютого 2016 року, оскільки вказане нерухоме майно було його особистою приватною власністю, придбане за час шлюбу, проте за кошти, які належали йому особисто. Крім того, встановленим є факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні відносини з 2005 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 4 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно придбано ОСОБА_6 під час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачкою, а тому таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 лютого 2016 року укладений без згоди іншого з подружжя, тому вказаний договір є недійсним. Посилання відповідача на те, що нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, придбане ним за особисті грошові кошти, не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що з 20 березня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

16 червня 2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською будівлею АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. та зареєстрований в реєстрі під номером 408 (а.с. 78 т. 1; а.с. 121-122, т. 3).

Також 16 червня 2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 6325158200:00:011:0024, площею 0,1500 га яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. та зареєстрований в реєстрі під номером 410 (а.с.83-84 т. 1; а.с. 124-125, т. 3).

На підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на зазначене нерухоме майно.

24 лютого 2016 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.79 т. 1).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що відчужуючи житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з нею; тоді як приватний нотаріус посвідчив правочин без її письмової на те згоди. У зв`язку з цим, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською будівлею АДРЕСА_1 та земельної ділянки №154-В, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер №6325158200:00:011:0024, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 лютого 2016 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитоновою Яною Михайлівною та зареєстрований в реєстрі за №711. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28424382 від 24.02.2016 року 16:11:35 державного реєстратора приватного нотаріуса Харитонової Яни Михайлівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28425154 від 24.02.2016 року 16:29:51 державного реєстратора приватного нотаріуса Харитонової Яни Михайлівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно частин першої та третьої статті 61 СК України об`єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

З матеріалів справи убачається, що житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 придбані відповідачем у період перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , вчинений без письмової згоди одного зі співвласників - одного з подружжя - ОСОБА_7 .

При цьому у пункті 5 договору купівлі-продажу від 24 лютого 2016 року зазначено, що продавець свідчить, що на момент підписання цього договору щодо відчужуваного будинку та земельної ділянки не існує будь-яких прав третіх осіб, а також відсутні будь-які обставини, які обмежують чи забороняють Продавцю здійснювати їх вільний продаж, зокрема, що відповідний будинок та земельна ділянки раніше не відчужені, не знаходяться у цивільно-правовій чи податковій заставі, не передані у оренду чи найм, не передані як внесок до статутного капіталу будь-якого фонду юридичної особи, не обтяжені будь-якими іншими зобов`язаннями або речовими правами третіх осіб, щодо нього або прав на нього, не існує судового чи іншого спору, під забороною (арештом) вони не перебувають, зареєстрованих у ньому осіб немає.

Крім того, 24 лютого 2016 року ОСОБА_2 у заяві на ім`я приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонової Я.М. повідомив, що на момент придбання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , він у зареєстрованому шлюбі, в тому числі громадянському, не перебував та не проживав однією сім`єю ні із ким з жінок.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 вересня 2016 року у справі №646/9537/16-ц встановлено юридичний факт окремого проживання ОСОБА_4 та позивачки з 2005 року по теперішній час (а.с.131-132 т.2). Проте ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року вищевказане рішення суду скасовано, оскільки виник спір про право на майно, що має вирішуватися в порядку позовного провадження (а.с.133-137 т.3).

Таким чином не мають преюдиційного значення для справи встановлені факти рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 вересня 2016 року у справі №646/9537/16-ц, оскільки наразі воно скасовано судом апеляційної інстанції.

Статтею 57 СК України передбачені випадки, коли майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема п.3 ч.1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Належних та допустимих доказів того, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , - є особистою власністю ОСОБА_4 , - матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що спірне майно придбане ним за кошти, отримані на підставі договору позики від 10 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , - не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не доведено, що договір позики укладався не в інтересах сім`ї; та те, що кошти, одержані ним за договором, витрачені саме на придбання спірного майна.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - одного з подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, і недодержання вимог цієї норми відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Тобто якщо майно, яке є спільною сумісною власністю, за договором купівлі-продажу відчужене без згоди іншого співвласника (одного з подружжя), то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним, відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки договір купівлі-продажу від 24 лютого 2016 року укладений Бродським ОСОБА_10 без належної згоди його дружини на такий правочин.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції неправильно визначився із суб`єктним складом спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.42, ч.1 ст.48 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в якому визначила коло відповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни.

У п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до цього відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 75), а також постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №613/129/16-ц.

Колегія суддів вважає, що приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харитонова Яна Михайлівна є неналежним відповідачем у справі за позовом про визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги; рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року в частині вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни слід скасувати та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити; в іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381,382,383,384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року в частині вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни - скасувати та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 22.07.2021