Рішення

від 20.07.2021 по справі 420/3216/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3216/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

03.03.2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 09.03.2021 року судом залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Судом роз`яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду (з копією для відповідача) уточненої позовної заяви.

19.03.2021 року (вх.№13879/21) від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків разом із уточненим позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу, який дає право на відставку,- 22 роки 1 місяць 21 день;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу 22 роки 1 місяць 21 день, на підставі розрахунку Любашівського районного суду Одеської області стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 05.01.2021 з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Указом Президента України від 11.11.2003 року № 1286/2003 його призначено строком на п`ять років на посаду судді Любашівського районного суду Одеської області. Постановою Верховної Ради України від 25.06.2009 року № 1575-IV обрано суддею зазначеного суду безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя № 3504/0/15-20 від 17 грудня 2020 р. позивач звільнений з посади судді Любашівського районного суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. 04 січня 2021 року позивач виключений зі штату Любашівського районного суду Одеської області. 13 січня 2021 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області через Балтський відділ обслуговування громадян ( сервісний центр) з заявою про призначення довічного грошового утримання, надавши довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, рішення Вищої ради правосуддя, розрахунок стажу на посаді судді.

Як вказано у позові, відповідачем при нарахуванні йому довічного грошового утримання не були враховані два роки навчання у Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку, які прирівнюються до двох років строкової військової служби і зараховуються до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 54%, виходячи з фактичного стажу 22 роки 1 місяць 21 день.

Бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу, який дає право на відставку,- 22 роки 1 місяць 21 день позивач вважає протиправною у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.03.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (в редакції уточнень за вх.№13879/21) і відкрито провадження по справі.

Вказаною ухвалою судом зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

13.04.2021 року від представника відповідача до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

13.04.2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві вказано, що у січні 2021 позивач звернувся до Головного управління з заявою про призначення йому довічного грошового утримання судді у відставці надавши довідку для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці. За розглядом вказаної заяви позивачу було розраховано щомісячне грошове утримання судді у відставці виходячи з відсоткових розмірів суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді згідно вимог закону та становить 56754,00 грн., що в свою чергу складає 50% вiд 113508,00 грн. відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку, та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці наданого позивачем.

Як вказує відповідач, у зв`язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким внесено зміни до ст. 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвiд) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Враховуючи те, що згідно із положеннями ч. 3 ст. 142 Закону №1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача саме з 54% від суддівської винагороди є вочевидь безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідач зазначає, що як вбачається розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці наданого позивачем його стаж на посаді судді складає 17 років 1 місяць 21 день, а не 22 роки, а відтак Головним управлінням вірно розраховано щомісячне грошове утримання судді у відставці виходячи з відсоткових розмірів суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді згідно вимог закону.

Зважаючи на вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 21.05.2021 року судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України та розпочато спочатку розгляд справи.

16.07.2021 року від представника Пенсійного фонду України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві вказано, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, є дискреційними повноваженнями головних управлінь Фонду.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 згідно Указу Президента України від 11.11.2003 року №1286/2003 призначений на посаду судді Любашівського районного суду Одеської області на п`ять років.

Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» від 26.06.2009 року №1575-VІ ОСОБА_1 обраний суддею безстроково.

17.12.2020 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення №3504/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Любашівського районного суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку» (а.с.3-4).

У вказаному рішенні зазначено, що виходячи з вимог Указу № 584/95, Закону № 1950-VII та Закону № 2232-XII до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню два роки навчання у Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку як період проходження ним строкової військової служби.

Наказом від 04.01.2021 року №01-ос ОСОБА_1 відраховано зі штату районного суду у зв`язку з звільненням.

У січні 2021 позивач звернувся до Головного управління з заявою про призначення йому довічного грошового утримання судді у відставці надавши довідку для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці.

За розглядом вказаної заяви позивачу було розраховано щомісячне грошове утримання судді у відставці виходячи з відсоткових розмірів суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді згідно вимог закону та становить 56754,00 грн.. що в свою чергу складає 50% вiд 113508,00 грн.

21.01.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням визначеного стажу роботи на посаді судді - 22 роки, тобто за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років збільшити розмір щомісячного довічного грошового утримання на два відсотки грошового утримання судді (а.с.7-8).

У відповідь на вказану заяву Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області складено лист №1304-976/Г-02/8-1500/21 (а.с.9), в якому вказано, що розмір щомісячного довічного грошового утримання визначено вірно.

Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу, який дає право на відставку,- 22 роки 1 місяць 21 день протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIІІ (далі - Закон № 1402) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 116 Закону України № 1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Частиною 3 статті 142 Закону України № 1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Згідно і ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності ст. 1 вказаного Указу Президента України, питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.»

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.

У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абз. 4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.

Вказані висновки узгоджуються із позицією викладеною в постанові ВП ВС від 14 червня 2018 року справа № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах ВС від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17, постанові Верховного Суду України у від 06 липня 2016 року №П/800/426/14 та ін.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_4 України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституції і законами України.

22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Суд зазначає, що до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має бути зарахована половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів і слідчих.

Відповідно до частині першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-VIII від 05.04.2018), час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами ст. 11 Закону СРСР від 12 жовтня 1967 року №1950-УП «Про загальний військовий обов`язок» (у редакції, що діяла на час проходження військової служби) громадяни, прийняті до військово-навчальних закладів, перебувають на дійсній військовій службі та називаються курсантами. На них поширюються обов`язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби. Вони та їх сім`ї користуються правами, пільгами та перевагами, встановленими чинним законодавством для військовослужбовців строкової служби та їх сімей.

Закон України № 2232-ХП «Про військовий обов`язок і військову службу», який введено в дію 12 травня 1992 року, абз. 3 ч. 1 ст. 24 якого встановлено, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття до військово-навчального закладу військового ліцею), вказаний у приписці, виданому військовим комісаріатом для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків, мічманів та офіцерського складу, курсантами, а ті, що мають такі звання - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Тобто законодавство колишнього СРСР так і законодавство України прирівнювало до проходження дійсної (строкової) військової служби період навчання курсантів у військово-навчальних закладах.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у Постанові від 12.09.2017 року по справі № 2-а7238/12/2670.

З наданого до суду розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , судом встановлено, що до спеціального стажу позивача зараховано:

- період з 05.08.1977 року по 01.09.1985 року (навчання в Донецькому вищому військово-морському політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку Міністерства оборони (курсант) 2 роки;

- період з 01.09.1981 року по 30.09.2002 року (служба в Збройних силах України) 3 роки;

- період з 14.11.2003 року по 04.01.2021 року (суддя Любашівського районного суду Одеської області) 17 років 1 місяць 21 день.

Загальний стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно даного розрахунку складає 22 роки 1 місяць 21 день.

Вказаний розрахунок складено за підписом голови Любашівського районного суду Одеської області та керівника апарату Любашівського районного суду Одеської області.

Тобто, до стажу роботи судді зараховано і період його навчання в Донецькому вищому військово-морському політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку Міністерства оборони і період служби в Збройних силах України.

Як вже встановлено судом, у рішенні Вищої ради правосуддя зазначено, що виходячи з вимог Указу № 584/95, Закону № 1950-VII та Закону № 2232-XII до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню два роки навчання у Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку як період проходження ним строкової військової служби.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку що відповідач неправомірно не зарахував ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період його навчання в Донецькому вищому військово-морському політичному училищі інженерних військ і військ зв`язку Міністерства оборони (курсант) з 05.08.1977 року по 01.09.1985 року, який складає 2 роки.

Відповідно до п. 1.2 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення за його призначенням.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з посади судді у відставку 04.01.2021 і 13.01.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, надавши усі необхідні документи.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за призначенням щомісячного довічного утримання у тримісячний строк з дня звільнення з посади судді, а тому щомісячне довічне утримання має бути призначено з дня, наступного за днем звільнення з посади судді у відставку, тобто з 05.01.2021 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу, який дає право на відставку,- 22 роки 1 місяць 21 день є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, відповідно до п.12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. №28-2 (далі Положення №28-2), головне управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Згідно з п.п. 5 п. 4 Положення №28-2, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій, довічного грошового утримання є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.

Однак, Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року було прийнято постанову №1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі Постанова №1279).

Постановою №1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 р. провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.

Також вищевказаною постановою затверджено «Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку» та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань… забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством…

Згідно з п.1, 2 розділу V Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.03.2017 № 5-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 200/14891 щомісячне довічне утримання виплачується у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується щомісячне довічне грошове утримання, у грошовій формі, в установленому законодавством порядку.

Виплата щомісячного довічного утримання припиняється у випадках, передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Порядок виплати щомісячного довічного утримання у разі поновлення його виплати, за минулий час, за час перебування особи на повному державному утриманні, за час перебування в місцях обмеження або позбавлення волі, у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон, утримання надміру виплачених сум та відрахувань зі щомісячного довічного утримання здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.

Згідно із п. 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Отже, вчинити певні дії в інтересах позивача, зокрема щодо здійснення фінансування виплати пенсії, наразі може Пенсійний фонд України.

З цього приводу Верховний Суд визначив правомірним застосування адміністративного правонаступництва, яке полягає в повній або частковій передачі адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень іншому внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17). від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 11.10.2019 р. у справі № 812/1408/16).

Отже, з викладеного вбачається, що з 01 квітня 2021 року повноваження щодо здійснення фінансування виплати нарахованої пенсії, довічного грошового утримання перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб`єктом владних повноважень.

В даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою захисту його права на пенсію у належному розмірі, тобто відновлення передбаченої законом гарантії на соціальне забезпечення.

У спорах щодо призначення/перерахунку належної особі пенсії ціллю, з якою ініціюється судовий процес, є отримання соціальної виплати у розмірі, на який у особи виникло право у відповідності до норм чинного законодавства.

Лише декларування права у особи на соціальні виплати у відповідному розмірі не може вважатися вирішенням спору у справі та свідченням про відновлення порушеного права особи, за захистом якого вона звернулась.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу 22 роки 1 місяць 21 день, на підставі розрахунку Любашівського районного суду Одеської області стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 05.01.2021 з урахуванням фактично виплачених сум підлягають задоволенню частково з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу 22 роки 1 місяць 21 день, на підставі розрахунку Любашівського районного суду Одеської області стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 05.01.2021 року;

- зобов`язання Пенсійного фонду України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованого з 05.01.2021 року довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 908,00 грн. (а.с.23).

З урахуванням часткового задоволення позовної заяви, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу, який дає право на відставку,- 22 роки 1 місяць 21 день.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54% грошової суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, виходячи з фактичного стажу 22 роки 1 місяць 21 день, на підставі розрахунку Любашівського районного суду Одеської області стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 05.01.2021 року.

Зобов`язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованого з 05.01.2021 року довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323).

Суддя С.М. Корой