Постанова

від 21.07.2021 по справі 200/12305/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року справа №200/12305/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., представників позивача Серпик Н.С. Серпика О.О., Криворучка В.Ж., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ВІННЕРС та Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. у справі № 200/12305/20-а (головуючий І інстанції суддя Дмитрієв В.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІННЕРС до Державної податкової служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВІННЕРС (далі - позивач) 30.12.2020 звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправною бездіяльність щодо невидачі у встановлені законом строки ліцензії на виробництво алкогольних напоїв, а саме: виробництва виски односолодового, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 30 8200 та виробництва напою горілчаного односолодового міцного, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 90 56 90; зобов`язати видати ліцензію на виробництво алкогольних напоїв, а саме: виробництва виски односолодового, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 30 8200 та виробництва напою горілчаного односолодового міцного, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 90 56 90.; вирішити питання судових витрат (т. 1 а.с. 1-7).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової служби України щодо не розгляду заяви від 5 жовтня 2020 року вх. № 38201/6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннерс» про одержання ліцензії на виробництво виски односолодового, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 30 8200 та виробництва напою горілчаного односолодового міцного, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 90 56 90.

Зобов`язано Державну податкову службу України розглянути заяву від 5 жовтня 2020 року вх. № 38201/6 Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннерс» про одержання ліцензії на виробництво виски односолодового, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 30 8200 та виробництва напою горілчаного односолодового міцного, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2208 90 56 90, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (т. 2 а.с. 10-12).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем була розглянута заява позивача про видачу ліцензії та надана ліцензія, але протиправно та безпідставно тільки за двома кодами продукції УКТ ЗЕД. Тому вважає, що судом було обрано не той спосіб захисту прав позивача. Крім того, вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач 01.10.2020 звернувся до відповідача з заявою, яка надійшла 05.10.2020, на отримання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв відповідно до вимог статті 3 Закону України № 481-95-ВР. За результатами розгляду заяви відповідачем було видано ліцензію на виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 27.10.2020 до 27.10.2025, про що позивача було повідомлено листом. В ліцензії були зазначені коди продукції, що вироблятиметься згідно з УКТ ЗЕД 2203000100 та 2203000100 на виробництво пива.

Разом з цим, листом від 25.11.2020 позивачу надана вмотивована відповідь щодо умов внесення в діючу ліцензію кодів УКТ ЗЕД 2208308200-вискі односолодовий та 2208905690 - напій горілчаний односолодовий міцний, які полягають у виконанні вимоги ч. 9 ст. 2 Закону № 481 щодо наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання спирту при виробництві алкогольних напоїв, а також дотримання умов повного технологічного циклу виробництва алкогольних напоїв за коньячною технологією - щодо наявності ліцензії на виробництво зернового дистиляту, який використовується для виробництва віскі.

З огляду на положення ст. 2 Закону № 481 виробництво в Україні віскі односолодового та напою горілчаного односолодового міцного можливо за умови наявності місць зберігання зернового дистиляту, внесеного до Єдиного реєстру та наявності ліцензії на виробництво зернового дистиляту.

Також були надані додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Представники позивача доводи своєї апеляційної скарги підтримали, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечували.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників позивача, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннерс» зареєстроване як юридична особа 4 квітня 2012 року та відповідно до статуту здійснює виробничу, торгівельну, посередницьку, будівельну та іншу діяльность з метою отримання доходу.

1 жовтня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннерс» звернулося до Державної податкової служби України із заявою про видачу ліцензії на виробництво алкогольних напоїв (код УКТ ЗЕД 2203 00 0100, 2203 00 1000, 2208 90 5690, 2208 30 8200). Зазначена заява одержана відповідачем 05.10.2020 (т. 1 а.с. 44, 115) .

Разом із заявою про видачу ліцензії позивачем надано платіжне доручення № 179 від 15.06.2020, копію Статуту, копію договору про надання лабораторних послуг № 05/20 від 09.01.2020 року, копію атестата про акредитацію Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 2017781 від 08.11.2019 року, копію виписки з Додатку до атестації акредитації Донецької регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, копію атестату виробництва пива, зареєстрованого в Реєстрі органу оцінки відповідності ДП Полтавстандартметрологія 25.09.2020 за № UA.3.5.056.0004-20-1, довідки про визначення коду №№ Е-46 Е-47 від 15.09.2020, копію атестата виробництва напою горілчаного односолодового міцного, зареєстрованого в Реєстрі органу сертифікації 10.06.2020 № ТЕR.3.АТ.0063-20, виданий ОС ДП Тернопільстандартметрологія , експертний висновок № Е-061 від 23.06.2020, копію атестата виробництва віскі односолодового, зареєстрований в Реєстрі органу сертифікації 10.06.2020 № ТЕR.3.АТ.0063-2, виданий ОС ДП Тернопільстандартметрологія , копію експертного висновку № Э-18 від 03.04.2020, копію акта прийому - передачі майна до статутного копіталу ТОВ Віннерс від 27.03.2012, копію договора передачі частки у статутному капіталі від 09.07.2015, копію протоколу загальних зборів засновників товариства від 10.07.2015, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 40102010 від 04.07.2015, копію договору позички обладнання № 1 від 10.01.2020, копію акта прийому - передачі обладнання від 20.01.2020, копію договору позички обладнання від 01.07.2014, копію акта прийому - передачі обладнання від 01.07.2014 року.

25.11.2020 року листом № 33496/6/99-00-09-01-01-06 ДПС повідомлено позивача, що 27 жовтня 2020 року позивачу видано ліцензію на виробництво алкогольних напоїв № 990108202000112 за кодами продукції УКТ ЗЕД 2203 00 0100, 2203 00 1000, разом з тим, відповідачем не вирішено питання щодо надання Товариству ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200 (т. 1 а.с. 103-106).

Позивач звертався зі скаргою № 2012141646091 до Бізнес-омбудсмена та рішенням від 10.02.2021 року Рада ухвалила відповідно до п. 10.06.1 (d) Регламенту Ради припинити розгляд справи у зв`язку із тим, що питання, що становить предмет скарги, було передано на розгляд компетентного суду (т. 1 а.с. 92-93).

ДПС України листом від 04.12.2020 зверталась до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної наукової установи Укрспиртбіопрод , в якому просило погодити або спростувати позицію ДПС щодо обов`язкового використання спиртів, регламентованих ст. 12 Закону № 481 при виробництві алкогольних напоїв, одержаних шляхом перегонки (т. 1 а.с. 107-109).

Листом від 29.12.2020 ДПС була надана відповідь, згідно якої з метою імплементації Регламенту ЄС № 787 та на виконання п. 1.3 Плану заходів з виконання Програми реформування та розвитку спиртової галузі на 2020-2023 роки, Мінекономіки підготувало проєкт Закону Про правову охорону географічних зазначень спиртних напоїв , який проходить внутрішнє узгодження та буде надіслано на погодження до Мінфіну і ДПС (т. 1 а.с. 110-113).

Вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо видачі ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200 або щодо прийняття обґрунтованого рішення про відмову у видачі ліцензії за цими кодами, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ст. 1 Закону України Про ліцензування видів господарської ліцензії від 02.03.2015 року № 222-VІІІ (далі - Закон № 222-VІІІ) передбачає: видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону № 222-VІІІ ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону № 222-VІІІ у разі встановлення наявності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає обґрунтоване рішення про відмову у видачі ліцензії, що набирає чинності з дня його прийняття та підлягає обов`язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу ліцензування наступного робочого дня, після його прийняття.

За правилами ч. 3 ст. 13 Закону № 222-VІІІ підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії є:

1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам;

2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії. Виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих суб`єктом господарювання до органу ліцензування, є встановлення наявності розбіжності між даними у підтвердних документах та фактичним станом цього суб`єкта господарювання на момент подання документів. Не вважаються недостовірними дані, підстава наведення яких суб`єктом господарювання не могла бути для нього завідомо неналежною

3) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та набрало законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства.

У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються:

1) реквізити заяви про отримання ліцензії;

2) вид господарської діяльності, зазначений здобувачем ліцензії у заяві про отримання ліцензії;

3) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або прізвище, ім`я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний контролюючий орган та має відмітку у паспорті);

4) перелік та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії;

5) пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які мають бути викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання здобувачем ліцензії формі.

Як встановлено ст. 3 Закону України Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального від 19.12.1995 року № 481/95-ВР ліцензія або рішення про відмову у її видачі видається заявнику органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, не пізніше 30 календарних днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови.

Матеріалами справи підтверджено, що 1 жовтня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннерс» звернулося до Державної податкової служби України із заявою про видачу ліцензії на виробництво алкогольних напоїв (код УКТ ЗЕД 2203 00 0100, 2203 00 1000, 2208 90 5690, 2208 30 8200). Зазначена заява одержана відповідачем 05.10.2020 (т. 1 а.с. 44, 115).

25.11.2020 року листом №33496/6/99-00-09-01-01-06 ДПС повідомлено позивача, що 27 жовтня 2020 року позивачу видано ліцензію на виробництво алкогольних напоїв № 990108202000112 за кодами продукції УКТ ЗЕД 2203 00 0100, 2203 00 1000, разом з тим, відповідачем не вирішено питання щодо надання Товариству ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200 (т. 1 а.с. 103-106).

У своїх доводах відповідач посилається на те, що підстави для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200 викладені у листі від 25.11.2020 року № 33496/6/99-00-09-01-01-06.

Разом з тим, суд вважає такі доводи відповідача неприйнятними, оскільки вказаний лист не містить підстав для відмови у наданні ліцензії, які визначені ст. 13 Закону № 222-VІІІ. А також не містить пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання позивачем формі.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів щодо виконання ним вимог ч. 2 ст. 13 Закону № 222-VІІІ в частині оприлюдненню на офіційному веб-сайті рішення про відмову у видачі ліцензії.

Лист від 25.11.2020 року № 33496/6/99-00-09-01-01-06 не містить словосполучень: "відмовити у отриманні ліцензії" тощо. Крім того, в листі від 25.11.2020 року № 33496/6/99-00-09-01-01-06 чітко не визначена підстава для відмови у видачі ліцензії, а саме: Товариству необхідно виконати вимоги ч. 9 ст. 2 Закону № 481/95-ВР щодо наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання спирту при виробництві алкогольних напоїв, а також дотримання умов повного технологічного циклу виробництва алкогольних напоїв за коньячною технологією - щодо наявності ліцензії на виробництво зернового дистиляту, який використовується для виробництва віскі.

Такі підставі для відмови знайшли своє відображення тільки у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі.

Суд зазначає, що Закон № 481/95-ВР визначає особливості отримання ліцензії, що пов`язані з підакцизними товарами, при цьому порядок розгляду заяви про отримання ліцензії повинен здійснюватися відповідно до приписів Закону № 222-VІІІ.

Відтак, лист відповідача від 25.11.2020 року за № 33496/6/99-00-09-01-01-06 не відповідає вимогам рішення про відмову у видачі ліцензії, які визначені ст. 13 Закону № 222-VІІІ.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування .

Принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria №. 30985/96).

Так, за своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

За встановлених судом обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача про видачу ліцензії на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200, а тому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути порушене позивачем питання та прийняти обґрунтоване рішення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання видати ліцензію на виробництво алкогольних напоїв за кодами УКТ ЗЕД 2208 90 5690, 2208 30 8200, суд вважає такі вимоги передчасними, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, з огляду на практику Верховного Суду, вважає: лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень може бути підставою для визнання правомірними дій або неправомірною бездіяльності контролюючого органу щодо їх вчинення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо здійснення визначених законодавцем дій призводить до відсутності правових наслідків таких. Таким чином, у випадку нездійснення дій або неприйняття за їх результатами акту індивідуальної дії неможливо вирішити питання про визнання їх протиправними та спонуканню до вчинення таких дій.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

В частині першій статті 132 КАС України занотовано: судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За унормуванням статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 11 грудня 2020 року між ТОВ «Віннерс» та адвокатом Криворучко В.Ж. укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги). Адвокатом визначено вартість судових витрат - витрати на оплату витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн. Також надано копію квитанції №12 від 29 грудня 2020 року про прийняття від позивача 8 000,00 грн. (а.с. 11-14).

З огляду на вищевикладене, з врахуванням обсягу (пропорційності) задоволених позовних вимог, дійсності та необхідності проведеної адвокатом роботи, а також розумності їхнього розміру, тобто, фактичного та обґрунтованого понесення витрат, позивачу підлягають до відшкодування витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 3000 грн., про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись ст.ст. 195, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ВІННЕРС та Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. у справі № 200/12305/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 липня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв