Постанова

від 25.06.2007 по справі а6/138-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А6/138-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"25" червня 2007 р.                                                                   Справа № А6/138-07

10-45 год.

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді                                                                      Маляренка А.В.

при секретарі                                                                       Петровій Л.М.

розглянувши адміністративну справу №А 6/138-07

за позовом          Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, м. Кагарлик

до відповідача 1          Приватного підприємства «Кондор», м. Кагарлик

відповідача 2          Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос», м. Київ

про                                         визнання недійсним договору

Представники:

позивача:               Норець В.М.(довіреність № 1453/н/10 від 11.04.2007 р.

відповідача 1:           не з'явився

відповідача 2:           не зґявився

Обставини спору:

29.03.2007 р. Кагарлицька об'єднана державна податкова інспекція Київської області (далі –позивач) звернулась з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Кондор»(далі –відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Леокос»(далі –відповідач 2), в якому просить: визнати договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Леокос»та ПП «Кондор»недійсним з підстав передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, при наявності у відповідача мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; стягнути з ТОВ «Леокос»на користь ПП «Кондор»кошти, отримані за договором купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Леокос»та ПП «Кондор»у розмірі 21719,53 грн.; стягнути з ПП «Кондор»в дохід держави кошти, отримані за договором купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Леокос»та ПП «Кондор»у розмірі 21719,53 грн.

В обґрунтування поданого позову Кагарлицька ОДПІ посилається на те, що актом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 16.02.2006 р. № 2215 анульовано свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Леокос»платником податку на додану вартість № 35356227 від 22.11.2004р., що на думку позивача, підтверджує наявність умислу на ухилення відповідачів від сплати податків, в якості мети, суперечної інтересам держави і суспільства при укладенні спірної угоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.04.2007 р. відкрито провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту –КАС України).

Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 без поважних причин в судове засідання не з'явились, письмовий відзив на позов та інші витребувані ухвалою суду від 02.04.2007р. документи не подали, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується реєстрами відправки вихідної рекомендованої кореспонденції суду від  18.04.07р. за №256.    

Таким чином, відповідачі не реалізували своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Відповідно до вимог ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутністю відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд,

встановив:

Між ТОВ «Леокос»та ПП «Кондор»було укладено усний договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач 2 передав у власність відповідача 1 ячмінь загальною кількістю 34,94 т, кукурудзу загальною кількістю 7,77 т загальною вартістю 21719,53 грн. Фактичне виконання сторонами зазначеного договору купівлі-продажу підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом копіями накладної №1 від 04.10.2005 р. та податкової накладної від 04.10.2005 р. Як вбачається з матеріалів справи розрахунки між відповідачами проводились в готівковій формі, що підтверджується квитанціями до прибуткових ордерів за №24/1 від 04.10.2005 р., за №24/2 від 05.10.2005 р. , за №24/3 від 06.10.2005 р.  на загальну суму 21719,53 грн.

Зазначені видаткові та податкові накладні на момент розгляду даного спору є чинними та не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а згідно з ч. ч. 5 та 6 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою для звернення Кагарлицької ОДПІ з адміністративним позовом є анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Леокос»від 22.11.2004 р. №35356227, що на думку позивача, підтверджує наявність умислу на ухилення відповідачів від сплати податків, в якості мети, суперечної інтересам держави і суспільства при укладенні спірної угоди, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 р. визнано недійсними Статут ТОВ «Леокос»з моменту реєстрації в Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації з 12.10.2004 р., свідоцтво про державну реєстрацію №10661020000000475 ТОВ «Леокос»з моменту реєстрації з 22.11.2004 р., свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ «Леокос»платником ПДВ від 22.11.2004 р. Як вбачається зі змісту вищезгаданого рішення Деснянським районним судом м. Києва було встановлено, що засновник за статутом Лещу К.Л. за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності зареєстрував ТОВ «Леокос».  Так, згідно ст.58 Господарського кодексу України за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, які подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання несуть відповідальність власник (засновник) або уповноважений ним орган.

Таким чином, невід'ємною умовою задоволення вимог позивача є встановлення обставин щодо наявності в діях відповідачів умислу на ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, позивачем не надано доказів наявності у відповідачів заборгованості перед Державним бюджетом України зі сплати податкових зобов'язань.

Так, п. 1 та п. 6 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами.

Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком порушення платником податків процедури апеляційного оскарження.

В матеріалах справи відсутні докази щодо визначення податковими органами податкового зобов'язання відповідачам у відповідності до вимог Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Таким чином, суд прийшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт ухилення відповідачів від сплати податків або зборів (обов'язкових платежів).

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” встановлено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про визнання недійсними у встановленому законодавством порядку установчих (статутних) документів, відомості про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, відомості про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем також не доведено факту наявності суб'єктивного чинника на укладення такої угоди саме з боку відповідачів, оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту встановлення складу правопорушення в діях ТОВ «Леокос»та/або посадових осіб відповідача 2, зокрема, вироку суду або постанови слідчого про порушення кримінальної справи відносно ТОВ «Леокос»та/або посадових осіб відповідача 2 за ухилення від сплати податків, то, на думку суду, ним не підтверджена допустимими засобами доказування наявність складу правопорушення у діях відповідача 1 та осіб, причетних до діяльності відповідача 2.

Відповідно до п. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час розгляду даної справи, оцінивши всі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що  позивач не надав суду належних доказів щодо наявності умислу у жодної із сторін угоди   на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, на підставі викладеного та керуючись ст.124 Конституції, ст.ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана без подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду, якщо скарга подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги у встановлений строк  постанова суду  набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а постанови  суду - без змін.

              Суддя