Ухвала

від 22.07.2021 по справі 280/124/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 280/124/20

адміністративне провадження № К/9901/24237/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №280/124/20 за позовом Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування рішення, -

у с т а н о в и в :

Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №280/124/20.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд наголошує заявнику, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту третього частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.

Верховний Суд не має самостійно визначати підставу для касаційного оскарження судових рішень, а таку підставу має вказувати заявник касаційної скарги з одночасним наведенням підстави касаційного оскарження з огляду на обставини справи та висновки судів попередніх інстанцій.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, цитує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 березня 2018 року (провадження №К/9901/720/17), від 20 лютого 2018 року (провадження №К/9901/2331/18), та від 06 лютого 2020 року (провадження №К/9901/26406/18).

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду , скаржник раніше реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі.

Так, ухвалами Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, 08 лютого 2021 року, 28 квітня 2021 року та 14 червня 2021 року касаційні скарги було повернуто, як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.

При цьому, Верховний Суд, зокрема в своїй ухвалі від 28 квітня 2021 року, зауважив, що скаржник цитує висновки Верховного Суду про те, які обставини можуть свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій та які докази мають це підтверджувати. Відповідач вважає, що обставини справи досліджені в неповному обсязі, без надання оцінки кожному окремому доказу та їх сукупності.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на висновки, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі скаржник не доводить.

Суд звертає увагу скаржника, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

На обґрунтування зазначеної підстави скаржник виклав обставини справи, норми Податкового кодексу України з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведені скаржником постанови Верховного Суду стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а доводи касаційної скарги щодо неврахування судами зазначених постанов зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, що не є належним обґрунтуванням наведених скаржником підстав для касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Вп`яте подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, додаткових обґрунтувань не містить. Скарга фактично дублює зміст тих, які вже було повернуто судом.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №280/124/20.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №280/124/20 - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Дашутін