Рішення

від 03.12.2020 по справі 910/3469/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2020Справа № 910/3469/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В. , розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія"

до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"

про стягнення 75 246,05 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про стягнення 75 246,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/79 від 08.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/3469/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

27.04.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про продовження процесуальних строків щодо подачі відзиву та інших заяв, клопотань, пояснень на строк після закінчення дії карантину.

19.05.2020 від адвоката позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказу та долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення № 1421 від 07.05.2020 про оплату позивачем юридичних послуг.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку суд дійшов висновку про наступне.

Приписами частини 2 другого розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ (далі - Закон № 731-ІХ) встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Закон № 731-ІХ набрав чинності 17.07.2020.

Відтак, останній день процесуального строку, встановленого судом на подання заяв та клопотань, з урахуванням пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, є 06.08.2020.

З огляду на зазначене вище суд відхиляє клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку оскільки фактично позивачем не було пропущено строк на подання клопотання про долучення доказів. Докази долучено до матеріалів справи.

27.05.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на час дії карантину.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Одночасно, судом зазначається, що згідно глави 5 ГПК України суд не зобов`язаний збирати докази самостійно, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на виконання такого завдання господарського судочинства, як змагальність сторін.

Крім того, Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211, із в подальшому внесеними в неї змінами, у відповідності до прийнятих Кабінетом Міністрів Постанов, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., було установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

02.04.2020 набули чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)". Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Керуючись вказаними вище нормами процесуального права, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право подати відзив до 06.08.2020 включно. Станом на 07.08.2020 від жодних документів відповідачем до суду подано не було. За таких обставин, відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами. За висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи, на необхідність забезпечення права сторін на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на весь час дії карантину суд.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія" в якості постачальника (далі - позивач, постачальник, Компанія) та Публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" в якості покупця (далі - відповідач, покупець, Товариство) було укладено Договір № 12/79 про закупівлю (поставку) товарів (далі - Договір) за яким постачальник зобов`язався поставити покупцю Товари (продукцію), а покупець - прийняти та оплатити продукцію, що поставляється.

У пункті 2.5 Договору сторони визначили, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Пунктом 3 Додатку № 1 до Договору сторони визначили умови розрахунку за Договором, а саме: протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі продукції, за умови своєчасної реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно чинного законодавства України.

Згідно пункту 5.3 Договору Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції.

Право власності на продукцію та ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент передбачений пунктом 5.3 Договору (пункти 5.5, 5.6 Договору).

У пункті 9.7 Договору сторони визначили відповідальність покупця за несвоєчасну оплату продукції, а саме: сплату постачальнику неустойки у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Сплата неустойки не звільняє сторону від виконання зобов`язань за Договором (пункт 9.9 Договору).

Пунктом 13.1 Договору визначено, що Договорів набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку зазначеного у Додатку до Договору - до 31.03.2020.

На виконання укладеного Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 73 200,00 грн згідно видаткової накладної № РН-00000616 від 26.11.2019 та виставив Рахунок-фактуру № СФ-0002688 від 26.11.2019.

Продукція була прийнята відповідачем 26.11.2019 без зауважень за Актом № 1 приймання-передачі Продукції по Договору.

Зважаючи на невиконання покупцем обов`язку щодо оплати поставленої продукції позивач звернувся до боржника з претензією № 1 (вих. № 23/01/1 від 23.01.2020) щодо сплати заборгованості в сумі 73 200,00 грн.

Зазначена претензія, за твердженням позивача, була залишена без відповіді, заборгованість відповідачем не погашено, внаслідок чого Компанія звернулась до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з Товариства основної заборгованості, пені та 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом вище, позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 73 200,00 грн.

Визначений пунктом 3 Додатку № 1 до Договору строк оплати за отриманий товар є таким що настав 26.12.2019

Матеріали справи не містять доказів оплати отриманого відповідачем товару.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 73 200,00 грн, підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 73 200,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 402,07 грн 3% річних за період з 28.12.2019 по 03.03.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним та правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 402,07 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 1 644,00 грн, нарахованої на підставі пункту 9.7 Договору.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Стягнення пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ за несвоєчасну оплату продукції передбачено пунктом 9.7 Договору.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи здійснені відповідачем оплати, суд дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 1 644,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись викладеним вище, перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи, що відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства в повному обсязі.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія" підлягають задоволенню в повному обсязі, а з Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 73 200,00 грн, 1 644,00 грн пені та 402,07 грн 3% річних за користування грошовими коштами.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача судових витрат заявника на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката , несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом , та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором № 06/20 від 28.02.2020 про надання правової допомоги, укладеним між позивачем та Адвокатом Тичиною Тетяною Євгенівною, Актом надання послуг № 06 від 02.03.2020 та платіжним дорученням № 1421 від 07.05.2020 на суму 6 000,00 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях , визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, зважаючи, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, загальний розмір витрат на правову допомогу за розрахунком суду становить 6 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія" до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про стягнення 75 246,05 грн, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" (03022, м.Київ, ВУЛИЦЯ КОЗАЦЬКА, будинок 120/4, ЛІТЕРА "Є"; ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромислова компанія" (04074, м.Київ, ВУЛИЦЯ НОВОЗАБАРСЬКА, будинок 2/6, офіс 240; ідентифікаційний код 32628494) 73 200,00 грн (сімдесят три тисячі двісті гривень 00 копійок) основної заборгованості, 1 644,00 грн (одну тисячу шістсот сорок чотири гривні 00 копійок) пені, 402,07 грн (чотириста дві гривні 07 копійок) 3% річних, 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору та 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок) витрат на правову допомогу.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.06.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ