Постанова

від 21.07.2021 по справі 910/8215/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року

м. Київ

Справа №910/8215/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 (головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Мартюк А.І., Євсіков О.О.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 (суддя Бондаренко Г.П.)

у справі №910/8215/20

за позовом Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви"

до 1. Вінницької обласної державної адміністрації,

2. Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування наказу від 21.03.2019 №27,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст обставин справи.

1.1. Релігійна організація "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації та Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу №27 від 21.03.2019 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Успенського храму смт Стрижавка Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2, як структурний підрозділ відповідача-1, не виконав покладений на нього обов`язок щодо перевірки достовірності поданого протоколу парафіяльних зборів релігійної громади Свято-Успенського храму смт Стрижавка Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви від 16.01.2019 №1, його відповідності чинному статуту релігійної громади, протиправно зареєстрував статут у новій редакції, яка до того ж була затверджена неуповноваженою на те особою.

1.3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.06.2020 у справі №910/8215/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020, відмовив у відкритті провадження у справі.

1.4. Судові рішення мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, стосуються питань діяльності релігійної громади. Реєстрація змін до установчих документів (статуту) релігійної організації і юрисдикція спорів, які виникають з таких правовідносин, визначається Законом України від 23.04.1991 №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон №987-XII), який є спеціальним у відповідних правовідносинах та прямо встановлює цивільну юрисдикцію суду, якому підвідомчі спори щодо діяльності релігійних організацій, у зв`язку із чим, у відкритті провадження в силу положень пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належить відмовити. Суди вказали, що зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах у справах №910/8132/19 від 20.11.2019, №916/2086/19 від 18.12.2019, №809/1025/17 від 22.01.2020.

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

2.1. Релігійна організація "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 у справі №910/8215/20 скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що зазначений спір виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, оскільки внаслідок видання оскаржуваного наказу було припинено господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини, які існували між Управлінням Вінницької єпархії Української Православної Церкви та Релігійною громадою Свято-Успенського Храму смт Стрижавка Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви.

2.3. Суди безпідставно послалися на приписи статей 14, 15 Закону №987-XII, оскільки зазначені норми визначають юрисдикцію іншого виду правовідносин щодо перевищення терміну реєстрації статуту або прийняття рішення про відмову у реєстрації статуту. Однак у справі яка розглядається предметом позовних вимог є скасування наказу від 21.03.2019 №27 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Успенського храму смт Стрижавка Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)".

2.4. На переконання скаржника, суди помилково застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №916/2086/19, від 20.11.2019 у справі №910/8132/19, від 22.01.2020 у справі №809/1025/17. У зазначених справах суб`єктний склад сторін та предмет спору є відмінним від справи №910/8215/20, оскільки у них саме фізичні особи зверталися з позовами до релігійної організації, а правовідносини стосувалися питання участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. У свою чергу, заявник вважає, що суди першої і апеляційної інстанції не застосували правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 08.11.2019 у справі №807/2297/15 та від 19.12.2018 у справі №806/3462/14.

2.5. Відповідачі-1, -2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

3. Позиція Верховного Суду.

3.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

3.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.3. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції від 15.06.2020, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі з підстав непідвідомчості спору судам господарської юрисдикції.

3.4. Верховний Суд, здійснюючи касаційній перегляд оскаржуваних судових рішень щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині визначення юрисдикції суду з розгляду заявленого спору, зазначає таке.

3.5. Позивачем у межах позову оспорюється законність наказу від 21.03.2019 №27 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Успенського храму смт Стрижавка Вінницього району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)", яким було затверджено нову редакцію статуту релігійної громади, яка входить у структуру єпархії, у зв`язку зі зміною цією релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

3.6. Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом №987-ХІІ, який був прийнятий 23.04.1991 та набув чинності 06.06.1991.

3.7. Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

3.8. Відповідно до статті 15 Закону №987-ХІІ (в редакції від 23.04.1991) рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР.

3.9. Згідно зі статтею 16 Закону №987-ХІІ (в редакції від 23.04.1991) реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

3.10. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК України.

3.11. Натомість на час прийняття Закону №987-ХІІ Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

3.12. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК України (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

3.13. Отже, на час прийняття Закону №987-ХІІ існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону №987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували.

3.14. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК України, який згодом, зазнавши законодавчих змін, був викладений у редакції, відповідно до якої визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. У той же час відповідні зміни до Закону №987-ХІІ внесені не були.

3.15. Колегія суддів звертає увагу, що ГПК України є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

3.16. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону №987-ХІІ, а тому положення цього Закону є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству.

3.17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

3.18. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №804/14471/15).

3.19. Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода релігійної організації з реєстрацією нової редакції статуту, оскільки така редакція статуту була затверджена неуповноваженою особою, позаяк Парафіяльними зборами релігійної громади Свято-Успенського храму смт. Стрижавка Української православної церкви під головуванням нового настоятеля було прийнято ряд рішень, одним з яких було рішення про переобрання органів управління релігійної громади в зв`язку зі зміною складу її членів, яке відмовився виконувати попередній настоятель.

3.20. Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

3.21. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

3.22. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і ГПК України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

3.23. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

3.24. У постанові від 19.02.2020 у справі №361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

3.25. Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 05.05.2020 у справі №120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

3.26. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 22.08.2018 у справі №805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.

3.27. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

3.28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 року у справі №826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

3.29. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15 оскарження юридичною особою дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) іншої юридичної особи, учасником якої позивач не був, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи.

3.30. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 17.06.2020 у справі №826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

3.31. Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15).

3.32. Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі №910/13499/19 за позовом релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.

3.33. Відповідно до статті 13 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

3.34. Згідно зі статтею 7 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

3.35. Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

3.36. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

3.37. Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 та від 06.04.2021 у справі №910/4998/20, в яких Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18.12.2019 у справі №916/2086/19, від 20.11.2019 у справі №910/8132/19, від 22.01.2020 у справі №809/1025/17 (на висновки яких посилались суди попередніх інстанцій) та інших, у яких наведена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

3.38. У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду повторно звернула увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі №804/14471/15, від 03.11.2020 у справі №922/88/20.

3.39. За таких обставин, зважаючи на передбачені статтею 300 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили юрисдикцію цього спору, що призвело до порушення статті 20 ГПК України, а отже неправомірно відмовили у відкритті провадження за позовом Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.

4. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

4.1. Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

4.2. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.3. Згідно з частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

4.4. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, та прийнята за наслідком її перегляду постанова суду апеляційної інстанції, скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

5. Розподіл судових витрат.

5.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" задовольнити.

2 . Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 у справі №910/8215/20 скасувати.

3. Справу №910/8215/20 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді Г. О. Вронська

О. М. Баранець