Рішення

від 23.07.2021 по справі 140/4590/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/4590/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач до Ковельської міської ради Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (далі - ТзДВ Ковельагроспецпостач , позивач) звернулося з позовом до Ковельської міської ради Волинської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Ковельської міської ради Волинської області від 26 вересня 2019 року № 55/28.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2019 Ковельською міською радою прийнято рішення № 55/28, яким ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, площею 934 кв. м., кадастровий номер 0722182400:04:002:1266 (площею 9580 кв.м.), яка перебуває в тимчасовому користуванні на умовах оренди в ТзДВ Ковельагроспецпостач , на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_1 (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166).

ОСОБА_1 , як суборендар на підставі договору суборенди, укладеному з 20.12.2017 з позивачем на один рік, є користувачем сусідньої земельної ділянки кадастровий № 0722182400:04:002:1166, відповідно до пунктів 6, 7 якого він прийняв земельну ділянку за відсутності недоліків, інших особливостей, що можуть перешкодити її ефективному використанню, та вплинути на дані правовідносини.

Крім цього, 26.09.2012 ТзДВ Ковельагроспецпостач передало у власність ОСОБА_1 майданчик з твердим покриттям для здійснення ним власної підприємницької діяльності за договором купівлі - продажу, відповідно до пункту 3.5 якого останній, як власник майданчика, взяв на себе зобов`язання облаштувати під`їзд до майданчика за межами приватної території підприємства.

На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним, прийняте передчасно, з порушенням прав, свобод, та інтересів підприємства, і є незаконним. Залишення його в силі матиме наслідком незаконне втручання у господарську діяльність позивача (суб`єкта господарювання) попри заборону, визначену пунктом 6 частини першої статті 6, частини четвертої статті 23 ГК України, та порушення свобод, визначених пунктом 4 частини першої статті 3, частин першої, другої статті 191 ЦК України, обмеження у використанні орендованої земельної ділянки (№ 0722182400:04:002:1266) за її цільовим призначенням та розміщених в її межах власних приміщень та споруд, а саме, виробничої території комплексу машинного двору підприємства , для здійснення законної підприємницької (господарської) діяльності, визначеної за КВЕД 46.61., 16.10., 46.75., 47.19., 52.29., 68.20 (оптова торгівля, виробництво, діяльність у сфері транспорту, експлуатація власного майна).

На момент прийняття оскаржуваного рішення не враховано вимог абзацу 2 частини другої статті 123 ЗК України, відсутні та відповідачу не подано план-схема (графічні матеріали) з визначеними координатами фактичного місця розташування (меж земельного сервітуту) цієї частини земельної ділянки площею 934 кв. м., письмова згода землекористувача (суб`єкт господарювання), та не вирішено (не узгоджено з підприємством) питання відповідності її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, в тому числі вимогам Правил охорони праці на автомобільному транспорті (затверджених Наказом від 09.07.2012 № 964 МНС України) та інших, додержання яких на об`єкті промисловості комплекс машинного двору підприємства є обов`язковим для позивача в силу дії статті 13 Закону України Про охорону праці .

З урахуванням зазначеного, позивач просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду 08.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа).

30.06.2021 від ОСОБА_1 до суду надійшли пояснення. ОСОБА_1 вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із договором суборенди землі від 20.12.2017 ФОП ОСОБА_1 є суборендарем земельної ділянки загальною площею 0,2615 га, розташованої в межах АДРЕСА_1 . Крім цього, відповідно до договору купівлі-продажу № 92 від 26.09.2012 ОСОБА_1 є власником майданчика з твердим покриттям загальною площею 0.26 га, розташованого на суборендованій земельній ділянці.

Зазначена земельна ділянка межує із земельними ділянками, які знаходяться у віданні Дубівської сільської та Ковельської міської ради, та перебувають в оренді ТзДВ Ковельагроспецпостач .

З урахуванням місця розташування, доступ до земельної ділянки, яка перебуває в оренді господарства, з дороги загального користування можливий виключно через земельні ділянки, які знаходяться в оренді відповідача, оскільки з інших сторін ділянка межує із землями природоохоронного фонду. Крім цього, встановлення земельного сервітуту пропонується на земельній ділянці, на якій упродовж багатьох років існує проїзд, та якою з 2012 року користується не тільки позивач, а також і відповідач.

За результатом розгляду відповідної заяви рішенням № 55/28 від 26.09.2019 Ковельської міської ради ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на право проїзду (проходу) по території ТзДВ Ковельагроспецпостач .

Діючим законодавством України не передбачена вимога щодо отримання дозволу орендаря земельної ділянки при вирішенні органом влади чи місцевого самоврядування питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту. Прийняття такого рішення не є фактом надання права земельного сервітуту, а лише підготовчими, передбаченими законом діями, які є обов`язковими для обґрунтованого вирішення питання щодо наявності підстав встановлення речового права.

У позовній заяві відповідач не зазначив, які саме порушення вимог закону допущено Ковельською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, а також, які саме права відповідача у результаті порушені.

09.07.2021 від Ковельської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що прийняте оскаржуване рішення міської ради не є правом надання земельного сервітуту, а лише підготовчими (узгоджувальними) діями, які є обов`язковими для подальшого вирішення питання щодо наявності підстав встановлення сервітуту.

Окрім того, у позовній заяві позивач не зазначив, які саме порушення норм законодавства були допущені при прийнятті рішення, а також які права та інтереси позивача порушені оскаржуваним рішенням.

15.07.2021 від ТзДВ Ковельагроспецпостач до суду надійшла заява про зобов`язання відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження рішення від 26.09.2019 №55/28.

22.07.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою останній заперечив проти доводів Ковельської міської ради з підстав, викладених у позовній заяві, а також додатково зазначив, що оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом, який встановлює, змінює норми права, має локальний характер, розраховане на широке коло осіб, щонайменше 3-х (позивач -орендар земділянки, відповідач - орендодавець та третя особа - землекористувач), тому строк звернення до суду щодо оскарження рішення від 26 вересня 2019 року № 55/28 дотриманий позивачем.

Також від позивача до суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи. ТзДВ Ковельагроспецпостач зазначило, що пояснення є очевидно безпідставними та необґрунтованими, хоча і частково містять заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, однак, з недодержання вимог пунктів 4-6 частини першої статті 167 КАС України, не наведено відповідні докази та норми права, щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, такі посилання відсутні, докази наведених заперечень не додано, що згідно з частиною другою статті 167 цього Кодексу є підставою для повернення такої заяви без розгляду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 в задоволенні заяви позивача про розгляд справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач до Ковельської міської ради Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

28.11.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (орендар) та Дубівською сільською радою Ковельського району Волинської області (орендодавець) укладено договір оренди землі (земельна ділянка загальною площею 0,2615 га (кадастровий номер 0722182400040021166), для розміщення і обслуговування виробничих приміщень (цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) із земель промисловості Дубівської сільської ради, не наданих у власність чи користування, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (згідно рішення Дубівської сільської ради №225/14-14 від 18.10.2017).

20.12.2017 ТзДВ Ковельагроспецпостач та ОСОБА_1 уклали договір суборенди землі, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_1 в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 0722182400:04:002:1165, площа 0.2615 га) для розміщення і обслуговування виробничих приміщень (цільове призначення: для будівництва, розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) із земель промисловості Дубівської сільської ради, не наданих у власність чи користування, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (згідно рішення Дубівської сільської ради №25/14-14 від 18.10.2017). Земельна ділянка, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні ТзДВ Ковельагроспецпостач у відповідності до Договору оренди від 28.11.2017 індексний номер витягу 105816971 між позивачем і Дубівською сільською радою Ковельського району Волинської області (а.с. 68-69). Вказаний правочин зареєстрований державним реєстратором 20.12.2017, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 22.12.2017 № 108775113 (а.с. 54-55).

03.12.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (орендар) та Ковельською міською радою (орендодавцем) укладено договір оренди землі за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для розміщення і обслуговування власних приміщень) на підставі рішення міської ради від 22.11.2018 №44/44 (земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №0722182400:04:002:1266, загальною площею 9580 кв.м. та надана Товариству з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач на строк до 06.10.2054 включно).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 92 від 26.09.2012 укладеного між ВАТ Ковельагроспецпостач та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 є власником майданчика з твердим покриттям для здійснення підприємницької діяльності площею 2600 кв.м., що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 0722182400:04:002:1165, площа 0.2615 га) (а.с. 56, 71).

26.09.2019 розглянувши заяву ФОП ОСОБА_1 Ковельська міська рада Волинської області прийняла рішення №55/28 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яким надала дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, площею 934 кв. м, по АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності площею 9580 кв. м. (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_1 (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166) (а.с. 90).

Вважаючи рішення про надання дозволу третій особі на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Суд зауважує, що позивачем оскаржується правовий акт індивідуальної дії.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

За позицією позивача, спірне рішення може порушувати його права, зокрема, на безперешкодне провадження ним господарської діяльності на земельній ділянці, яку Товариство орендує.

Водночас, як убачається зі спірного рішення, воно стосується конкретно визначеного суб`єкта ( ОСОБА_1 ), тобто є актом індивідуальної дії.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статі 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть перешкоджати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 18, 19 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів спірне рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями комунальної власності; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи наведені норми законодавства, а також ухвалу судді від 08.06.2021 про відкриття провадження в адміністративній справі, якою вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України, не підлягає задоволенню заява позивача про зобов`язання Ковельської міської ради опублікувати оголошення щодо оскарження рішення від 26.09.2019 № 55/28, оскільки таке зобов`язання суд застосовує виключно при розгляді справ щодо оскарження нормативно-правових актів за правилами статті 264 КАС України.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, то такий наказ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп в справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 (справа №800/206/15). Крім того позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, зокрема, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

В свою чергу стаття 123 ЗК України передбачає, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Пунктом ї частини другої статті 25 Закону України Про землеустрій передбачено такий вид документації із землеустрою як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє зробити висновок, що статтею 123 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких відповідний орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач не зазначив жодного обґрунтування, яке у відповідності до положень статті 123 Земельного кодексу України могло слугувати підставою для відмови у надані дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, що у свою чергу, як наслідок, потягло б визнання оспорюваного рішення протиправним. Посилання щодо недолучення до заяви про надання дозволу письмової згоди Товариства з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не впливає на законність останнього.

Крім того, рішення Ковельської міської ради Волинської області від 26 вересня 2019 року № 55/28 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 є одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до розгляду органом місцевого самоврядування питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 для встановлення земельного сервітуту для зацікавленої особи і зовсім не гарантує подальше встановлення земельного сервітуту на орендованій земельній ділянці Товариством з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач загальною площею 9580 кв.м. за кадастровим номером 0722182400:04:002:1266.

Орган місцевого самоврядування може надавати аналогічні дозволи і іншим зацікавленим особам на ту ж саму земельну ділянку, і кількість таких дозволів необмежена. При цьому усі ці дозволи, як перший, так і останній будуть чинними і можуть бути скасовані лише з підстав передбачений статтею 123 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №766/6141/16-а, від 02.04.2019 у справі №825/644/16.

Суд також бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що поведінка Ковельської міської ради базується на підставі норм Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про землеустрій та відповідає цим нормам, оскільки власник земельної ділянки в особі уповноваженого органу Ковельської міської ради вправі надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Встановлені у справі обставини та аналіз положень законодавства, що врегульовує спірні відносини, не дає суду підстав для висновку про протиправність поведінки відповідача в частині винесення рішення Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 26.09.2019 №55/28, а тому у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (45032, Волинська область, Ковельський район, село Вербка, вулиця Ватутіна, 20, ідентифікаційний код юридичної особи 00913195) до Ковельської міської ради Волинської області (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Незалежності, 73, ідентифікаційний код юридичної особи 21735504), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський