Рішення

від 23.07.2021 по справі 523/11720/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 523/11720/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М. розглянувши в порядку ст. 287 КАС України в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми Дві зірки ТОВ (65003, м.Одеса, вул.6-а Пересипська, 9, код ЄДРПОУ 20958461) до відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65091, м.Одеса, вул.Разумовська, 37) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

22.06.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми Дві зірки ТОВ до відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Разумовська, 37, м. Одеса, 65091) відновити виконавче провадження № 43202597 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 30.04.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси в адміністративній справі № 1527/15359/12 за постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2013 року в частині зобов`язання управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі «Дві зірки» пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011 року, шляхом його встановлення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 року позов БВКФ Дві зірки ТОВ задоволено, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2014 р. ВП № 43202597. Рішення суду набрало законної сили 18.02.2020 року. Згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Представник позивача звернулася до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням у якнайкоротший термін відновити виконавче провадження № 43202597 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 30.04.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси у справі № 1527/15359/12 за постановою суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2013 року. Проте, листом від 16.07.2020 року № 10.03-5917/В-5 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено у задоволені вказаної заяви. Позивач не погоджується з позицією відповідача та вважає бездіяльність останнього у відновленні виконавчого провадження протиправною, що суперечить ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження , та порушує права позивача.

29.06.2021 року ухвалою суду адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

08.07.2021 року позивачем, на виконання ухвали суду, усунено недоліки позовної заяви.

13.07.2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі з врахуванням приписів ч. 4 ст. 287 КАС України.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву датований 28.08.2020 року, що був направлений на адресу Суворовського районного суду м. Одеси. У відзиві відповідач заперечує стосовно задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до п. 1, роз. XV Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження Інструкції, затвердженої наказом Мін`юсту "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" № 512/5 від 02.04.2012 року (із змінами), за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають: втрачене виконавче провадження або його матеріали; знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду; виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території. Відповідач наполягає, що виконавче провадження № 43202597 закінчено після дотримання чіткої процедури.

В судовому засіданні 20.07.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання 20.07.2021 року не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання не заперечував.

Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись положеннями ч. 9 ст. 205 КАС України, відсутність заперечень позивача про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, судом вирішено продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала справа № №1527/15359/12 за позовом Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми ДВІ ЗІРКИ до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, представництво інтересів якого здійснює прокуратура Суворовського району міста Одеси, виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, про визнання протиправними рішення органу виконавчої влади та зобов`язання вчинити певні дії.

01.08.2013 року постановою Суворовського районного суду м.Одеси, залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 року у справі №1527/15359/12 адміністративний позов ДВІ ЗІРКИ до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, представництво інтересів якого здійснює прокуратура Суворовського району міста Одеси, виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, про визнання протиправними рішення органу виконавчої влади та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 44 від 16.02.2011року Про демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі в частині демонтажу пункту дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону виробничо-комерційної фірми Дві зірки , встановленого у м.Одесі, вул.Дніпропетровська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка , та Припис Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.02.2011 року щодо демонтажу пункту дрібно-роздрібної торгівлі, встановленого у м.Одесі, вул.Дніпропетровська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка . Зобов`язано управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі Дві зірки пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011року, шляхом його встановлення за адресою: м.Одеса, вул.Дніпропетровська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка . В іншій частині позову, відмовлено.

30.04.2014 року на виконання Постанови Суворовського районного суду м.Одеси від 01.08.2013 року у справі № 1527/15359/12 Суворовським районним судом м.Одеси Багатогалузевій виробничо-комерційній фірмі ДВІ ЗІРКИ Товариство з обмеженою відповідальністю, видано виконавчий лист щодо зобов`язання управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі ДВІ ЗІРКИ пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011року, шляхом його встановлення за адресою: м.Одеса, вул.Дніпропетровська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка .

З метою виконання вищеозначеного виконавчого листа Багатогалузевою виробничо-комерційною фірмою ДВІ ЗІРКИ Товариство з обмеженою відповідальністю вказаний виконавчий документ подано до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

05.05.2014 року Постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження ВП №43202597 з виконання виконавчого листа Суворовського районного суду м.Одеси від 30.04.2014 року у справі № 1527/15359/12.

17.06.2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 43202597 (а.с.27).

06.02.2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми «ДВІ ЗІРКИ» Товариство з обмеженою відповідальністю до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування Постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2014р. ВП №43202597 - задоволено. Скасовано Постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2014 року ВП №43202597.

10.07.2021 року представник позивача звернулася до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням у якнайкоротший термін відновити виконавче провадження № 43202597 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 30.04.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси у справі № 1527/15359/12 за постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2013 року в частині зобов`язання управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі Дві зірки пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011 року, шляхом його встановлення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка на підставі ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження (а.с.36-37).

Листом від 16.07.2020 року № 10.03-5917/В-5 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надано відповідь, в якій зазначено, що відповідно до пункту 1 розділу XV Інструкції з організації примусового виконання рішень, за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають: втрачене виконавче провадження або його матеріали; знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду; виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території. Інших підстав, для відновлення знищеного виконавчого провадження, Інструкцією з організації примусового виконання рішень не передбачено (а.с.38).

Враховуючи викладене, відповідачем відмовлено у задоволенні заяви адвоката позивача.

Позивач не погоджується з позицією відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вважає бездіяльність останнього у відновленні виконавчого провадження протиправною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно ст. 1 Законом України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 39 Закону України Про виконавче провадження передбачені підстави закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу, ст. 41 Закону України Про виконавче провадження визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Отже, положеннями ст. 41 Закону України Про виконавче провадження унормовано, що скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження слугує підставою для вчинення виконавцем дій, зокрема прийняття постанови про відновлення виконавчого провадження.

В свою чергу, відповідно до п. 1, п. 6, п. 7 роз. XV Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження Інструкції, затвердженої наказом Мін`юсту "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" № 512/5 від 02.04.2012 року (із змінами), за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають:

втрачене виконавче провадження або його матеріали;

знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду;

виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.

Для відновлення виконавчого провадження чи його матеріалів державний виконавець використовує відомості автоматизованої системи виконавчого провадження про винесені постанови та інші документи виконавчого провадження, інформацію та документи, одержані ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Як встановлено судом, 06.02.2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду скасовано Постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2014 року ВП №43202597. Представник позивача 10.07.2021 року звернулась до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням відновити виконавче провадження № 43202597 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 30.04.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси у справі № 1527/15359/12.

Суд зазначає, що виконавчий лист Суворовського районного суду м. Одеси від 30.04.2014 року у справі № 1527/15359/12 виданий в частині зобов`язання управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі Дві зірки пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011 року, шляхом його встановлення за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Суд виходить з того, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття майно (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під майном розуміє не тільки наявне майно (existingpossessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи ( ОСОБА_6 )).До таких інтересів економічного характеру можна віднести і необхідність оплатити штраф за простій транспортного засобу.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес (publicinterest, generalinterest, generalinterestofthecommunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (mustbe а reasonablerelationshipofproportionalitybetweenthemeansemployedandtheaimspursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу пропорційності (principleofproportionality) справедливої рівноваги (балансу) (fairbalance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар (individualandexcessiveburden).

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб.

При цьому, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Отже, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд ставить у залежність принцип верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, право власності позивача порушено та перепоною на шляху відновленню порушеного права є знищення виконавчою службою матеріалів виконавчого провадження та відмова у його відновленні з посиланням на Інструкцію з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012 року. Відповідач вважає, що відновленню підлягає знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що пріоритетним в даних спірних відносинах є застосування положень Закону України Про виконавче провадження для відновлення порушених прав позивача внаслідок обмеження якого останній позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.

З огляду на зазначене, в силу приписів ст. 41 Закону України Про виконавче провадження та з метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності підстав для їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за даним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, а понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми Дві зірки ТОВ (65003, м.Одеса, вул.6-а Пересипська, 9, код ЄДРПОУ 20958461) до відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65091, м.Одеса, вул.Разумовська, 37) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Разумовська, 37, м. Одеса, 65091) відновити виконавче провадження № 43202597 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 30.04.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси в адміністративній справі № 1527/15359/12 за постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2013 року в частині зобов`язання управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повернути виробничо-комерційній фірмі Дві зірки пункт дрібно-роздрібної торгівлі у вигляді павільйону, що був неправомірно демонтований всупереч Ухвалі суду від 29 березня 2011 року, шляхом його встановлення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 172-а, гідропарк Лузанівка .

Стягнути з Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок його асигнувань на користь Багатогалузевої виробничо-комерційної фірми Дві зірки ТОВ судовий збір в розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ч. 6 ст. 287 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.