Постанова

від 20.07.2021 по справі 556/1035/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року

м. Рівне

Справа № 556/1035/20

Провадження № 22-ц/4815/590/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

секретар судового засідання - Шептицька С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Іванків О. В. смт. Володимирець о 09:20, повний текст складено 21.12.2020 року,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення порушень права власності на землю. Просив суд зобов`язати відповідачів:

-відновити межі у відповідності з даними земельно-кадастрової документації;

-знести паркан на його земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 ;

- усунути порушення права власності на його земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 шляхом відновлення первинного їх стану у найкоротші терміни, або компенсувати йому витрати, пов`язані з цим відновленням.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.01.2021 року виправлено описку в тексті рішення Володимирецького районного суду від 11.12.2020 року у справі №556/1035/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення порушень права власності на землю. У дев`ятому абзаці третьої сторінки рішення замість слів В той же час, відповідачі надали суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази того, що з часу придбання ними у власність земельних ділянок в АДРЕСА_2 , існуюча межа між цими ділянками та ділянками позивача, яка у встановленому порядку була погоджена ОСОБА_1 , змінювалась, а межові знаки змістились чи зникли. вказано В той же час, відповідачі надали суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази того, що з часу придбання ними у власність земельних ділянок в АДРЕСА_2 , існуюча межа між цими ділянками та ділянками позивача, яка у встановленому порядку була погоджена ОСОБА_1 , не змінювалась, а межові знаки змістились чи зникли.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Зазначає в апеляційній скарзі, що рішення суду про відмову у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог суперечить ст. 14 Конституції України, п.2 ч.1 ст.3, ч. 1,2,3 ст. 321 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України. Суд встановив, що сторони у власності мають по дві земельні ділянки. По одній для будівництва та обслуговування житлового будинку і по одній для ведення особистого селянського господарства, і які є продовженням першої. Зазначає, що його Державний акт на право власності на земельну ділянку був виготовлений раніше у 2008 році, а Державні акти у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виготовлені у 2012 році. Порівнявши плани меж, суд прийшов до висновку, що межі між сусідніми ділянками співпадають за розміром і конфігурацією. Було встановлено, що відповідачі мають у користуванні спільну третю земельну ділянку в межах населеного пункту, що межує з усіма ділянками сторін і знаходиться посередині. У протоколі встановлення і погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 , пл.0,125 га, зазначено, що межа від Г до А (точки 4, 5 на плані) проходить по суміжності з землями, які знаходяться у користуванні ОСОБА_2 , проходять по суходолу на протязі 11,94 м. Однак, як виявив суд, вона не знаходиться у користуванні відповідачів, а належить до земель запасу сільської ради, хоча у кадастрових планах меж земельних ділянок зазначено і що вона знаходиться у їх користуванні. Саме на цей протокол суд послався як на погодження позивачем кам`яного паркану від В до Г (точки 1,2,3,4) на протязі 90,17 м. але від точки 3 до точки 4 (Г) навіть зараз не має кам`яного паркану на протязі 50,93 м. зазначене підтвердив представник відповідачів. Від точки 1(В) до точки 2 паркан з метілопрофілю, а не кам`яний. Представники сільської ради підписали протокол, не будучи присутніми при встановлені меж. Представник відповідачів пояснював у суді, що кам`яний паркан існує як мінімум 12 років, однак хто його збудував пояснити не міг. Свідки у судовому засіданні пояснили, що паркан був побудований після того, як відповідачі купили будинок. При продажі були тільки стовпчики, а фундаменту під паркан не було. Просить призначити у справі експертизу для з`ясування чи знаходиться паркан на його земельній ділянці, рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від відповідачів. Вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційні скарги безпідставні. Заперечують проти признаячення експертизи, просить рішення суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 03 вересня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу придбали у ОСОБА_4 в рівних долях по 1/2 часці земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га АДРЕСА_2 (а.с.60-63). На час укладення вказаного договору купівлі-продажу земельна ділянка, що була предметом договору, сформована із визначенням площі, меж та координат на місцевості, мала присвоєний їй кадастровий номер 5620889300:01:001:0110.

ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, АДРЕСА_2 набув на підставі рішення Старорафалівської сільської ради від 06.03.2007року № 150 (а.с.5.6).

На час набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка відповідачів була сформована в натурі, тому відповідно до Державного акту від 14.12.2008 року серія ЯЗ № 008545 земельна ділянка позивача межувала: А-В землі гр. ОСОБА_2 ; Б-В землі загального користування; В-Г землі гр. ОСОБА_5 ; Г-А землі запасу сільської ради.

У липні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розділили між собою земельну ділянку за кадастровим номером 562088930001:001:0110 по 0,125 га кожному. Присвоєно кадастрові номери: земельної ділянки ОСОБА_3 5620889300:01:001:0341, земельної ділянки ОСОБА_6 5620889300:01:001:0350. Право власності відповідачів на земельні ділянки посвідчені Державними актами серії ЯМ №992117, серії ЯМ №992116.

Встановлено, що сформована земельна ділянка ОСОБА_3 після розподілу не межує з земельною ділянкою позивача.

Земельна ділянка ОСОБА_2 , площею 0,125 га після розподілу від В до Г межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Межі вказаної земельної ділянки після розподілу у 2012 році погоджені ОСОБА_1 , що підтверджується Протоколом погодження меж. ( а.с.78).

У судовому засіданні суду першої інстанції свідком допитаний керівник землевпорядної організації ОСОБА_7 , який проводив землевпорядні роботи при визначенні меж земельної діляки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Дав пояснення, що на час складання протоколу про погодження меж, межа між землями ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проходжила по кам`яному паркану, протокол складено у присутності ОСОБА_1 , ним підписаний і заперечень щодо розташування межових знаків останній не висловлював.

Крім цього встановленого, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в с. в. Стара Рафалівка, кадастровий номер 5620889300:04:002:0371. Дана обставина підтверджується Інформаційною довідкою №53542330 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.02.2013 року ОСОБА_3 у приварну власність передано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,05, кадастровий номер 5620889300:04:002:0285 на землях Старофалівськоїї сільської ради. Межі земельної ділянки: А-Б землі ОСОБА_3 ; Б-В по суміжності із землями , які передані у користування ОСОБА_2 , В-А землі сільської ради . 2 вересня 2008 року встановлені межі цієї земельної ділянки, протокол погодження меж підписано ОСОБА_1 (а.с. 66-65)

12.02.2013 року для ОСОБА_2 у приварну власність передано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,05, кадастровий номер 5620889300:04:002:0284 на землях Старофалівськоїї сільської ради. Межі земельної ділянки: А-Б землі сільської ради; Б-В землі ОСОБА_3 ,; В-А землі ОСОБА_2 (а.с. 40-43).

Матеріали справи містять Акти обстежень земельних ділянок ОСОБА_2 кадастровий номер 5620889300:04:002:0285 та номер 5620889300:01:001:0350. Відповідно до даних цих Актів фактичні площі становлять: земельної ділянки за № 5620889300:04:002:0285 0,05 га, а за № 5620889300:01:001:0350 - 0,125 га., що відповідає правовстановлюючим документам. Паркан, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 знаходиться у незмінному стані, на тому ж місці, що і був побудований, розташований на межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 (а.с.160-163).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Відповідно до чч.1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України). Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відновити межі у відповідності з даними земельно-кадастрової документації; знести паркан на його земельних ділянках за адресою АДРЕСА_1 ; усунути порушення права власності на його земельних ділянках шляхом відновлення первинного їх стану, або компенсувати йому витрати, пов`язані з цим відновленням.

Також просив призначити у справі судову експертизу для визначення меж. Обгрунтовуючи вимоги, вказував, що його дві земельні ділянки межують із земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У суді перешої інстанції вимогу суду надати обґрунтування про порушення його права власності на конкретну земельну ділянку позивач не виконав, судом першої інстанції у призначенні експертизи відмовлено.

Суд апеляційної інстанції рахує обґрунтованою відмову у призначенні у справі судової експертизи і з цих підстав рахує, що клопотання позивача про призначення експертизи, заявлене у апеляційній скарзі, до задоволення не підлягає. При цьму суд апеляційної інстанції враховує пояснення ОСОБА_1 про те, що паркан на спірній межі був побудований приблизно у 2011 році, однак погодження ним меж із суміжною земельною ділянкою ОСОБА_8 затверджнено проектом землеустрою 03.12.2012 році (а.с.74-80).

Не навів позивач підстав для задоволення його позовних вимог про зобов`язання відновити межі, знести паркан або компенсувати понесені ним витрати, не обґрунтував, якими діями і коли саме відповідачі порушили його земельне право, чи є причинно-наслідковий зв`язок між спорудженим у 2011 році парканом і порушеними, на його думку, правами землевласника.

Так само не обґрунтовані його аргументи щодо неправомірності дій відповідачів по будівництву паркану, яким чином наявність паркану порушує його права, якщо з його показань він був побудований у 2011 році. а у 2012 році заперечень при в изначенні межі по паркану нін не висловлював.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, і з таким висновком суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань, які заслуговували б на увагу, і які спростовували би висновки суду першої інстанції, тому, на переконання апеляційного суду, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняВолодимирецького районного суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року.

Головуючий Н. М. Ковальчук

Судді: С. В. Хилевич

С. В. Боймиструк