Рішення

від 26.07.2021 по справі 120/4167/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 липня 2021 р. Справа № 120/4167/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства Немировського Павла Ілліча до Державною служби України з безпеки на транспорті в особі структурного підрозділу Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Фермерське господарство Немировського Павла Ілліча до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 22.04.2021 Подільським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №227475, якою постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 8500 грн. Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України.

28.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на те, що під час зважування транспортного засобу марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом BODEX реєстраційний номер НОМЕР_2 було встановлено фактичне навантаження на строєну вісь - 23,93 т., при допустимих 22 т. Про дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон зважування та довідка про здійснення габаритно-вагового контролю.

Відтак, на думку відповідача, твердження позивача не підтверджують факту порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт, а тому, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.04.2021 є правомірною та не підлягає скасуванню.

09.06.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій просить адміністративний позов задовольнити.

15.07.2021 представником позивача надано докази понесених витрат на правову допомогу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.03.2021 проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу на автодорозі "М-05 Київ-Одеса, 452 км + 811 м", що належить ФГ Немировського Павла Ілліча, марки MAN державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом BODEX, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно Акту від 05.03.2021 № 026284 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, під час зважування транспортного засобу, встановлено перевищення нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11,0/11,0/22,0 т.; фактичне: 6,19/9,01/8,36; 8,2; 8,37 т). При цьому, повна маса автомобіля складала 39,13 т, при нормативно допустимій 40,0 т.

Того ж дня, складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 036066.

Також, 30.09.2020 посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №271288 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зазначено про виявлені порушення, що полягають у перевезені вантажу (пшениця) згідно ТТН №1 від 05.03.2021, з перевищенням встановлених вагових норм на 8,77% без оформлення відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд.

Крім того, 05.03.2021 відповідачем винесено разрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних засобів автомобільними дорогами загального користування у сумі 124,00 євро.

20.04.2021 відповідач прийняв постанову № 227475, якою застосував до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 8500 грн., який передбачено абзацом 14 частини першої статті 60 цього Закону.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

За п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ).

Згідно з ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно п.п. 1 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, управління Укртрансбезпеки під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до п. 2 цього Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За приписами п. 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з абз. 2 п. 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, ватові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, процедура здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі - Порядок № 879).

Так, в розумінні підпункту 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що підставою для її прийняття послугував факт порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, відповідальність за вчинення якого передбачене ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

За змістом статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджені Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, відповідно до пункту 16 яких перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Згідно з пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Водночас, абзац третій пункту 22.5 Правил дорожнього руху взагалі забороняє рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т у разі перевезення подільних вантажів.

Варто звернути увагу на тому, що нормативно-правове визначення "подільних вантажів" відсутнє, однак, у частині першій статті 183 Цивільного кодексу України наведено визначення "подільної речі", під якою розуміється річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

У ході розгляду даної адміністративної справи встановлено, що транспортний засіб, що використовувався позивачем, 05.03.2021 здійснював перевезення подільного вантажу (пшениця), що підтверджується актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів 05.03.2021 та ТТН №1 від 05.03.2021 та не заперечується сторонами.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №814/1460/14 зазначив, що чинним законодавством взагалі забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами, тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, а може бути лише застосовано відповідальність у виді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

Таким чином, зважаючи на те, що об`єкт перевірки здійснював перевезення подільного вантажу, тому відповідно до абзацу 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху рух такого транспортного засобу з перевищенням вагових нормативів заборонено, що не потребувало отримання дозволу, який давав би право на рух автомобільними дорогами України, або документу про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За наведених обставин, враховуючи, що у спірному випадку не передбачено отримання дозволу у зв`язку із забороною здійснення перевезення подільного вантажу, відсутні правові підстави для застосування штрафу за порушення абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У свою чергу, відповідно до ч. 1-4 ст. 8 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Так, в матеріалах справи наявне свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 22.05.2020 № П40М05904920 та чинне до 20.05.2021.

Окрім цього, суд звертає увагу, що у наданому свідоцтві міститься інформація, що діапазон зважування маси: mах - 30000 кг, min - 400 кг.

Тобто, зважування автомобіля, загальна маса якого з вантажем на момент зважування становила 39,13 т, здійснювалося вагами, які не можна застосовувати для зважування транспортних засобів вагою понад 30 тонн, оскільки діапазон зважування таких ваг знаходиться в межах від 400 кг до 30 тонн.

Отже, з наданої копії свідоцтва вбачається, що діапазон вимірювання зазначених у ньому ваг не дозволяє використовувати їх для зважування транспортного засобу позивача, щодо якого 05.03.2021 здійснювався габаритно-ваговий контроль.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд доходить висновку, що оскаржувана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 227475 від 20.04.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд приходить до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 8 вказаного Положення передбачено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідачем у справі є Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки (територіальний орган Укртрансбезпеки), який в силу норм Кодексу адміністративного судочинства України володіє статусом суб`єкта владних повноважень, однак не є юридичною особою, що виключає можливість стягнення із відповідача сплаченого позивачкою судового збору.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2270,00 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги № 27/21 від 27.04.2021, акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 14.07.2021, звіт про виконану роботу (надані послуги) від 14.07.2021, платіжні доручення №222 від 29.04.2021 на суму 1500 грн. та №247 від 14.07.2021 на суму 1500 грн.

Так, 27.04.2021 між адвокатом Савченко І.А. (надалі-Адвокат) та ФГ "Немировського Павла Ілліча" (надалі-Замовник) укладений договір № 27/21 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1. Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно п. 3.1. за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеною Додатками до цього договору.

14.07.2021 між Адвокатом та Замовником складений акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги, яким засвідчено, що Адвокат передав, а Замовник прийняв послуги правової допомоги, передбачені пп. 1.1 та пп. 1.4 Розділу 1 Додатку № 1 від 27.04.2021 до Договору № 27/21 про надання правової допомоги від 27.04.2021, а саме:

підготовка та направлення позовної заяви - 1500 грн.;

підготовка та направлення відповіді на відзив - 1500 грн.

Також адвокатом надані платіжні доручення №222 від 29.04.2021 на суму 1500 грн. та №247 від 14.07.2021 на суму 1500 грн.

Отже, витрати позивача в розмірі 3000 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами, тому підлягають стягненню з відповідача.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки №227475 від 20.04.2021.

Стягнути на користь Фермерського господарства Немировського Павла Ілліча понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фермерське господарство Немировського Павла Ілліча (вул. Котовського, 128, відокремлена садиба, смт. Теплик, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 60043547)

Відповідач: Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036) територіальний орган Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845)

Суддя Комар Павло Анатолійович