Рішення

від 26.07.2021 по справі 922/1868/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1868/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, б. 5А, оф. 11) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, просп. Московський, буд. 299) про стягнення 223577,06 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 223577,06 грн., що складається із: основного боргу у розмірі 198246,60 грн., пеня у розмірі 5078,66 грн., 1 % річних у розмірі 2381,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17870,30 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором №238-18/163-ВК від 25.06.2018 в частині здійснення змовником своєчасної та повної оплати продукції.

Попередній розрахунок судових витрат складається із суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 3353,66 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.05.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

11.06.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" зареєстровано клопотання про зменшення розміру штрафних санкції разом із доданими до нього документами (вх. №13772), в якому відповідач просить суд задовольнити вказане клопотання та зменшити розмір заявленої до стягнення пені у розмірі 5078,66 грн. на 50 %., яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України на адресу суду від учасників справи не надходило.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення спору по суті.

Згідно із ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25.06.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Завод 'Електроважмаш" (надалі - відповідач, замовник) укладено Договір № 238-18/163-ВК (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити продукцію у власність замовника - протипожежне, рятувальне та захисне обладнання, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому договором.

Згідно умов п. 1.2 Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 016:2010 "Державний класифікатор продукції та послуг", затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №457 від 11.10.2010 р. та до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 р. № 1749 зазначається у Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до умов п. 2.1. Договору постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання письмової заявки замовника, згідно з п. 1.3. Договору. Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299.

Відповідно до умов п. 2.4. Договору сторони визначили, що право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника або підписання сторонами накладної.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що загальна вартість договору складає 1187219,46 грн., у т.ч. ПДВ 20%: 197869,91 грн.

Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю (п. 4.1. Договору).

Згідно умов п. 4.2. Договору рахунок на оплату виставляється постачальником протягом 1 робочого дня від дати замовлення на поставку продукції, оформленої згідно п. 1.3. договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору при відвантаженні партії продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну.

Пунктом 9.3. Договору визначено, що датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.

Позивачем у позові наголошено на тому, що на виконання умов договору № 238-18/163-ВК від 25.06.2018 та Специфікації №1, останнім виконано взяті на себе договірні зобов`язання та поставлено відповідачу продукцію, однак відповідачем у 2020 р. здійснено лише часткову оплату за поставлену продукцію на загальну суму 51442,50 грн., а тому зобов`язання щодо повної оплати вартості отриманої продукції у розмірі 198246, 60 грн. відповідачем не виконано.

Такі обставини, на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором №238-18/163-ВК від 25.06.2018 в частині здійснення змовником своєчасної та повної оплати продукції, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" на виконання своїх зобов`язань за договором №238-18/163-ВК від 25.06.2018 передало у власність Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" продукцію, що підтверджується:

- видатковою накладною №1226 від 22.07.2019 на суму 4005,60 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № Р220719/1 від 22.07.2019 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 1114 від 17.07.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №1268 від 05.08.2019 за на суму 7510,50 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № Р1269 від 05.08.2019 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 1177 від 15.08.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №1432 від 05.09.2019 на суму 41522,82 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № 050919/1 від 05.09.2019 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 1327 від 29.08.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №1596 від 16.10.2019 на суму 12520,50 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною №161019/3 від 17.10.2019 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 1599 від 10.10.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №1729 від 04.11.2019 на суму 20884,14 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № 041119/1 від 04.11.2019 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 1689 від 28.10.2019 на отримання цінностей.

- видатковою накладною №1844 від 26.11.2019 на суму 10229,76 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № 261119/1 від 26.11.2019 та довіреністю ДП Завод "Електроважмаш" № 1888 від 25.11.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №229 від 23.03.2020 на суму 7210,08 грн. з ПДВ., що товарно-транспортною накладною № 230320/1 від 23.03.2020 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 231 від 18.03.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №254 від 27.03.2020 на суму 60084,00 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № 270320/1 від 27.03.2020 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 231 від 18.03.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною №264 від 31.03.2020 на суму 34279,20 грн. з ПДВ., товарно-транспортною накладною № 310320/1 від 31.03.2020 та довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" № 282 від 30.03.2020 на отримання цінностей.

Вищевказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписано сторонами без будь-яких претензій та зауважень щодо якості та кількості поставленої продукції, підписи яких скріплено печатками.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також, вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Нормами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору №238-18/163-ВК від 25.06.2018, де сторони чітко погодили та встановили порядок постачання продукції, а також погодили порядок та строк її оплати, у відповідача існує обов`язок зі своєчасної оплати продукції у встановлені пунктом 4.1. Договору строки.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Натомість доказів належного виконання відповідачем умов договору №238-18/163-ВК від 25.06.2018 в частині здійснення замовником своєчасної та повної оплати продукції у розмірі 198246,60 грн. відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 198246,60 грн. підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 1 % річних у розмірі 2381,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17870,30 грн., суд зазначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору №238-18/163-ВК від 25.06.2018 в частині виконання свого обов`язку зі своєчасної та повної оплати за поставлену продукцію у встановлені пунктом 4.1. Договору строки.

Пунктом 10.5. Договору передбачено, що за порушення строку оплати продукції, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 1% річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, господарський суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 1 % річних у розмірі 2381,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17870,30 грн., суд визнав обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 5078,66 грн., суд вирішив наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У даному разі, враховуючи, що відповідачем добровільно, у передбачений законом спосіб, було укладено із позивачем спірний договір №238-18/163-ВК від 25.06.2018 у відповідача з`явився обов`язок його виконання з урахуванням погоджених сторонами штрафних санкцій за порушення строків виконання умов договору.

Умовами п. 10.4. Договору сторони погодили та встановили, що за порушення строку оплати, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1 % від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5 % від несплаченої суми.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 5078,66 грн. є обґрунтованою та доведеною матеріалами справи.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкції, в якому відповідач просить суд задовольнити вказане клопотання та зменшити розмір заявленої до стягнення пені у розмірі 5078,66 грн. на 50 %.

В обґрунтування вказує про те, що строк оплати за видатковими накладними по яким нараховано пеню, настав в травні 2020 р., при цьому в цей період у підприємства була відсутня фактична можливість здійснити оплати, оскільки ухвалою господарського суду Харківської області від 16.04.2016 у справі №922/760/20 було накладено арешти на всі грошові рахунки ДП "Завод "Електроважмаш". Протягом 2020 р. така ситуація повторювалась не один раз, що фактичного дизбалансувало роботу підприємства та обіг вільних грошових коштів. Зокрема, ухвалою господарського суду Харківської області від 10.06.2020 р. у справі №922/760/20 були накладені арешти на всі рахунки ДП "Завод "Електроважмаш". Фінансово-господарська діяльність підприємства також була повністю заблокована в періоди після винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника у ВП №62702488 від 03.08.2020 р та постановою у ВП №63763980 від 30.11.2020 р. В подальшому, ухвалою господарського суду Харківської області від 11.11.2020 р. у справі №922/2441/20 було знову арештовано рахунки державного підприємства. Така ситуація, на думку відповідача, виключає вину боржник за невчасне виконання грошових зобов`язань, оскільки ДП "Завод "Електроважмаш" не мало можливості користуватися власними коштами, що знаходились на арештованих рахунках.

Крім того, відповідачем вказано про те, що ДП "Завод "Електроважмаш" є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких складає понад 70% в загальній структурі запланованого виробництва країни, відповідач виконує замовлення на відповідних ринках різних країн світу. 29.12.2018 р. постановою уряду Російської Федерації №1716-83 "Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 р." введено заборону на ввезення до РФ товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які перемішуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого у тому числі включено товари за кодом ТН ЗЕД ЗАЕС 8501 - двигуни та генератори електричні. На сьогоднішній момент, підприємство з об`єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу тягового виробництва на нових замовників. ДП "Завод "Електроважмаш" не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних чи преференцій. У зв`язку із тяжкою економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, підприємством було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави.

Разом з тим, відповідачем вказано про те, що ДП "Завод "Електроважмаш" внесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017-2020 роках. Наказом Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 р. було прийнято рішення про приватизацію ДП "Завод "Електроважмаш", а тому накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної вартості підприємства.

Крім того, відповідачем наголошено на тому, що підприємство не могло вчасно здійснювати розрахунки з позивачем, оскільки з грудня 2019 р. по сьогоднішній день існує заборгованість по заробітній платі. Станом на 25.06.2020 р. така заборгованість склала більше 11 млн. грн., станом на 25.02.2021 р. така заборгованість склала 20,7 млн. грн., за грудень 2020 р. та 22,4 млн. грн. за січень 2020 р. Підприємство не має можливості навіть здійснити виплати остаточного розрахунку звільненим працівникам заборгованість перед якими склала 15,6 млн. грн. Окрім того, відповідачем вказано про те, що обставиною, яка додатково стала причиною погіршення фінансового стану підприємства та фактично унеможливила виконання зобов`язань є оголошення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, відповідачем вказано, що періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладення арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування, сприяло виникненню ситуації, коли державне підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки контрагентам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плат, платежів до бюджету та комунальних платежів.

Розглядаючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 убачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За таких обставин, суд дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій докази, а також враховуючи поведінку відповідача, який не зважаючи на виниклі проблеми у господарській діяльності, об`єктивно вживає всіх можливих заходів задля збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників, здійснює все можливе для відновлення власної виробничої діяльності і погашення кредиторської заборгованості, приймаючи до уваги причини неналежного виконання зобов`язання з боку відповідача, наслідки порушення зобов`язання, відповідність розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, суд, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, визнав за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50% від заявленої позивачем суми пені у розмірі 5078,66 грн.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та у справах № 924/1089/17, 903/827/17, 925/1587/17.

Отже, враховуючи вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення сплати заборгованості у розмірі 2539,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у даній справі суд покладає на відповідача в сумі 3353,66 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, просп. Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, б. 5А, оф. 11, код ЄДРПОУ 38775646) основний борг у розмірі 198246,60 грн., пеню у розмірі 2539,33 грн., 1 % річних у розмірі 2381,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 17870,30 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3353,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "26" липня 2021 р.

Суддя Г.І. Сальнікова