Рішення

від 26.07.2021 по справі 120/3266/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 липня 2021 р. Справа № 120/3266/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу

в с т а н о в и в :

13.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначила, що 12 березня 2021 року отримала вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12846-17 від 17.11.2020 року.

На переконання представника позивача, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу.

Разом з тим, позивач вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не здійснює та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464- VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На переконання представника позивача, оскільки з 06.09.2017 року по теперішній час позивач є найманим працівником ТОВ "Інгуз 7", яке, в свою чергу, сплачує за неї єдиний соціальний внесок, вимога Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12846-17 від 17.11.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою від 19.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

30.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема, вказав, що згідно реєстраційних даних, позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 14.07.2005 року номер державної реєстрації 5335. У реєстрі страхувальників зареєстрована 09.02.2009 року реєстраційний номер 02310321939/02314.

Зауважив, що фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок у розмірі 22% бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону №2464, в термін, встановлений абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464 для зазначених категорій платників.

В той же час, за даними інформаційної системи органів ДПС, станом на 31.10.2020 року загальна заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску становила 12369,20 грн.

Згідно з п. 4 ст. 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення, відповідно до ст. 25 Закону №2464, здійснюють органи Державної виконавчої служби України.

Враховуючи зазначене та з метою безумовного забезпечення виконання органами ДПС покладених завдань з адміністрування єдиного внеску, позивачу надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12846-17 від 17.11.2020 року.

З огляду на викладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити.

15.07.2021 року представником позивача подано заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 грн.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, наступні фактичні обставини.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 22.06.2005 року ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (номер запису: 21740000000005335). Основний вид економічної діяльності позивача: роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.75).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI, 17.11.2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12846-17 на суму 8849,20 грн.

Вважаючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Із інтегрованої картки платника податків вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у позивача виникла 09.02.2018 року.

В той же час, згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5), за період з вересня 2017 року по березень 2019 року, за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування його роботодавцями, а саме ТОВ "Інгуз 7" (код ЄДРПОУ 38992108) та ТОВ "Оптпрайм" (код ЄДРПОУ 40637959). У період з квітня 2019 року по грудень 2019 року включно єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне сплачувало ТОВ "Інгуз 7" (код ЄДРПОУ 38992108). У період з січня 2020 року по грудень 2020 року включно єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне сплачувався самостійно позивачем та його роботодавцем ТОВ "Інгуз 7" (код ЄДРПОУ 38992108). При цьому, за 2018 та 2019 роки позивачем подано податкові декларації про майновий стан і доходи з нульовими показниками.

Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах №440/2149/19 від 04 грудня 2019 року та №142/252/19 від 07 липня 2021 року. №320/2655/20 від 22 липня 2021 року

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Отже, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже зазначалось судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати, а тому дії відповідача щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску у період з 06.09.2017 року по 01.01.2019 року є протиправними.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12846-17 від 17.11.2020 року, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових втрат, слід вказати наступне.

Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн., що підтверджується квитанцією №25656 від 13.04.2021 року.

Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, на користь позивача необхідно стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2270 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката представником позивача надано Договір про надання правової допомоги №03-21 від 22.02.2020 року, акт наданий послуг №01-03-221 до договору про надання правової допомоги №03-21 від 22.02.2020 року, квитанцію про сплату гонорару адвоката в розмірі 3000 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально, розмір понесених витрат на правничу допомогу є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

В той же час, суд зауважує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення ч. 1 статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 2270 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 сум Єдиного соціального внеску за період з 06.09.2017 року по 01.01.2019 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-12846-17 від 17.11.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ ВП 44069150).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ ВП 44069150).

Суддя Дончик Віталій Володимирович