Ухвала

від 22.07.2021 по справі 635/3664/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

22 липня 2021 року

м. Харків

Справа № 635/3664/16-ц

Провадження № 22-ц/818/2983/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Тичкової О.Ю.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сабельнік Б.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

інші учасники справи:

треті особи - ОСОБА_3 , Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про призначення у справі додаткової (повторної) посмертної судової психіатричної експертизи у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області, ухвалене 2 лютого 2021 рокуу складі судді Шинкарчук Я.А. (повний текст рішення складений 12 лютого 2021 року),

УСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого 11 серпня 2016 року (т.1 а.с. 143-144) просила: - встановити факт проживання ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати домоволодіння з надвірними спорудами, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Домоволодіння), спільною сумісною власністю ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , як таких, що проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину Домоволодіння і відповідної частини земельної ділянки відведеної під обслуговування житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 25 лютого 2010 року на користь ОСОБА_2 , засвідчений Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, зареєстрований за №1-270; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину Домоволодіння і відповідної частини земельної ділянки відведеної під обслуговування житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 ,, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовна заява обґрунтована тим, що в 1993 році розірвано шлюб між батьками позивача ? ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , укладений в 1972 році. Від шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вони мають трьох дітей - ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Після розірвання шлюбу батьки позивача фактичних шлюбних відносин не припинили і продовжували постійно проживати однією сім`єю.

В період проживання спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме, в 1995 році ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано на ім`я матері позивача - ОСОБА_6 . Вказаний будинок був придбаний за спільні кошти батьків позивача, отримані в 1995 році від раніше проданої квартири АДРЕСА_2 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . Оскільки в період з 01 січня 1995 року по 14 грудня 1999 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мешкали спільно без реєстрації шлюбу, та між ними був стабільний позашлюбний союз, який характеризувався спільним побутом, взаємною підтримкою, і в цілому наявності довірливих відносин, орієнтованих на сімейну модель організації побуту, набуте Домоволодіння вважається спільною сумісною власністю подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, заповіту після себе не залишив. На момент смерті ОСОБА_5 разом з останнім за однією адресою були зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , тому виходячи із презумпції рівності часток у спільній сумісній власності та положень частини другої статті 1268 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) вони фактично прийняли спадщину кожний в 1/6 частці після померлого, яка складалась із відповідно належної померлому 1/2 частки у праві на спірний будинок.

У 2008 році ОСОБА_6 зареєструвала право власності на спірний житловий будинок за собою на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 червня 2008 року, про існування якого позивачу стало відомо лише у 2016 році, а саме, з листа БТІ № 102 від 14.03.2016.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 . За життя вона склала заповіт, посвідчений Першою Харківського району державною нотаріальною конторою Харківської області 25 лютого 2010 року та зареєстрований за №1-270, на користь ОСОБА_2 , яким заповіла йому все майно, яке належатиме їй на праві приватної власності на момент смерті.

Про існування вказаного заповіту ОСОБА_1 дізналася лише у 2016 році, коли вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. На момент складення відповідного заповіту стан здоров`я ОСОБА_6 значно погіршився. Вона знаходилась під наглядом Русько-Тишківської амбулаторії з 17 лютого 2000 року по день смерті, а саме, перебувала на диспансерному обліку за такими захворюваннями: ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія. У 2006 році вона лікувалась в стаціонарному 4-му неврологічному відділенні МКЛ №7 з діагнозом - ішемічний інсульт в басейні лівої середньої мозкової артерії із правостороннім монопарезом в руці на фоні дисциркулярної гіпертонічної єнцефалопатії 2 ступеня.

Окрім того, в ОСОБА_6 були і інші тяжкі захворювання, проте проведене лікування і спроби покращення її фізичного і психологічного самопочуття результатів не давали. Саме на наявність захворювань, які мають стійкий характер і стан здоров`я ОСОБА_6 , її фізичний і психологічний стан, а також з посиланням на положенням статті 225 та частини четвертої статті 1257 ЦК України, позивач вказувала, що є підстави вважати, що на момент складання заповіту 25 лютого 2010 року ОСОБА_12 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим, заповіт недійсним, а спадкування належної померлій ОСОБА_13 частки у спірному майні має здійснюватися виходячи із черговості спадкування за законом.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 2 лютого 2021 рокув задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у період з 1995 по 1999 роки шлюбні відносини між чоловіком та жінкою регулювалися Кодексом про шлюб та сім`ю. Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (надалі КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 Сімейного кодексу України (надалі СК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому діюче не той час законодавство не передбачало можливості встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в період до 01 січня 2004 року. Визначене п. 5 ч.1 ст.273 ЦПК України в редакції 1963 року, який діяв до 01.09.2005, законодавче положення про те, що суд розглядає справи про встановлення перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя, також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Дія цивільних процесуальних норм у часі визначається відповідно до правила про те, що незалежно від часу порушення цивільної справи в суді, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій. Отже, у випадку звернення заінтересованих осіб до суду застосовується цивільний процесуальний закон, що діє на момент провадження у справі, незалежно від того, коли виникло спірне правовідношення.

У задоволенні вимог про визнання Домоволодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відмовлено з огляду на те, що в 1995 році ОСОБА_6 набула право власності лише на земельну ділянку площею 0,15 га на території Руськотишківської сільської ради по АДРЕСА_1 , на якій був розміщений недобудований будинок, без даху та вікон. За чинним на той час законодавством в осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільна сумісна власність на майно виникала, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Позивач не довела належними та допустимим доказами, що земельна ділянка з недобудованим будинком були придбані за рахунок спільної праці її батьків, за спільні кошти. До того ж право власності на Домоволодіння було визнане за ОСОБА_6 рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 червня 2008 року у справі №4.3/2-3502/08 та зареєстроване за нею у 2008 році. Отже, ОСОБА_5 внаслідок своєї смерті в 1999 році не міг приймати участь у будівництві основної частини будинку та надвірних споруд у Домоволодінні.

У визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину Домоволодіння в порядку спадкування після смерті батька відмовлено, оскільки не доведено належність йому на час смерті зазначеної частини Домоволодіння, а також не доведено, що позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Суд дав оцінку показанням свідків, висновку судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року № 370 складеного експертами 18-го відділення судово-психіатричної експертизи Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 та дійшов до висновку про недоведеність вимоги про визнання заповіту ОСОБА_6 недійсним, оскільки на час його складання вона усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Як наслідок суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання за нею права власності на 1/6 частину Домоволодіння в порядку спадкування після смерті матері.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити її позовні вимоги в частині визнання складеного ОСОБА_6 заповіту від 25.02.2010 недійсним.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. А саме, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним суд послався на висновок судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року № 370, у якому вказано, що ОСОБА_6 на час складання заповіту, а саме, станом на 25.02.2010, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, а також була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вказаний висновок експерта був зроблений без урахування пояснень свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , з яких убачається, що ОСОБА_6 виявляла на час складення заповіту ознаки неадекватної поведінки, що може свідчити про нездатність усвідомлювати значення своїх дій.

Експерт у висновку не врахував, що в ОСОБА_6 була наявна астенізація, нервозність, що могло бути викликане перенесеним у 2006 році інсультом. З медичної документації ОСОБА_6 вбачається, що їй були рекомендовані для приймання ліки, які можуть використовуватися для терапії психічних захворювань та розладів. Отже, висновок експерта про стан психічного здоров`я матері позивача був зроблений необґрунтовано.

Для спростування викладених у висновку експерта суджень, судом першої інстанції за клопотанням позивача в судовому засіданні був допитаний експерт, який, у свою чергу, не зміг відповісти на питання позивача чи могли впливати перенесені ОСОБА_6 попередні захворювання та прописані ліки на психічний стан спадкодавця на час складання заповіту. Експерт лиш категорично стверджував, що на час складення заповіту ОСОБА_6 розуміла значення своїх дій та могла ними керувати. В той же час експерт не спростував, що в ОСОБА_6 була присутня астензія та нервозність.

Для усунення вказаних розбіжностей ОСОБА_6 заявляла в суді першої інстанції клопотання про призначення у справі додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи, у задоволенні якого суд першої інстанції їй відмовив, що унеможливило об`єктивно встановити обставини у справі. Врахувавши висновок експерта, суд першої інстанції не мотивував належним чином мотивів такого врахування, не зважив, шо у висновку не вказані підходи, застосовані для визнання стану здоров`я ОСОБА_6 .

Отже, наявними в матеріалах справи належними доказами доведено, що внаслідок похилого віку та хвороб ОСОБА_6 станом на 25.02.2010 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, отже, складений нею заповіт підлягає визнанню недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 проти її задоволення заперечив. Послався на те, що матеріалами справи та показаннями свідків доведено, що перенесений ОСОБА_6 у 2006 році інсульт не вплинув на психічний стан останньої, не позбавив її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В ОСОБА_6 та позивача у справі за життя ОСОБА_6 склалися неприязні стосунки, тому заповіт на належне матері майно вона склала саме на користь ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги на ненадання експертом відповідей на поставлені йому питання не відповідають дійсності, оскільки позивач в судовому засідання ставила експерту всі питання, які вважала за необхідне, й експерт належним чином на них відповідав. Показаннями свідків позовні вимоги ОСОБА_17 також не підтверджені. Суд надав належну оцінку таким показанням.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з усним клопотанням про призначення у справі додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи з тих самих підстав та з тими самими питаннями, що були зазначені ним у клопотанні розглянутому судом першої інстанції. Пояснив, що у задоволенні цього клопотання суд йому неправомірно відмовив, хоча проведена у справі експертиза є неповною.

За змістом заявленого в суді першої інстанції письмового клопотання ОСОБА_4 про проведення додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи від 12.04.2019 ( т.2 а.с. 88 - 91), представник позивачки просить поставити на вирішення експертизи наступні питання: - Чи могла ОСОБА_18 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 при наявності у неї захворювання розуміти свої дії ( не в час), а в період складання заповіту від 22.02.2010 з дослідження індівідуально - психологічних особливостей - не менше двох методик як це зазначено у наказі Міністерства охорони здоров`я України № 865 від 08.05.2018; - Чи могла ОСОБА_18 при наявності у неї захворювання керувати своїми діями в період складання заповіту датованого від 22.02.2010 з дослідження індівідуально - психологічних особливостей - не менше двох методик як це зазначено у наказі Міністерства охорони здоров`я України № 865 від 08.05.2018.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, суд уважає, що клопотання про призначення у справі додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Харкіського районного суду Харківської області від 04 квітня 2018 року у справі призначена посмертну судово-психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану спадкодавця у момент складення оспорюваного заповіту (т.1 а.с. 239-241).

Висновком судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року №370, складеним експертами 18-го відділення судово-психіатричної експертизи Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3 , встановлено, що ОСОБА_6 за представленими даними у період часу, якому відповідає складання заповіту, а саме 25.02.2010, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, а також була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ( т.2 а.с. 11 - 13).

Предметом висновку експерта було дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Порядок проведення судово-психіатричної експертизи затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я від 08 травня 2018 року № 865 .

У пункті 21 висновку експертизи зазначені відомості, що були отримані при дослідженні поданих на експертизу об`єктів, що стосуються психічного стану особи, стосовно якої проводиться експертиза, а саме: анамнез життя, анамнез хвороби. Під час проведення експертизи експертами досліджувались матеріали дійсної цивільної справи, медична документація та відомості зазначені щодо стану здоров`я покійної та її самопочуття зазначені свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Експертиза здійснена, з урахуванням специфіки предмета дослідження та необхідності при його вирішенні наявності спеціальних знань, проводилось на підставі документів (доказів), зібраних і досліджених в судових засіданнях.

Частиною 2 статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах від 30 травня 1997 року №8 повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

В якості підстав для призначення повторної експертизи, позивач посилається, що експертиза проведена без застосування не менше як двох методик, як це зазначено у наказі Міністерства охорони здоров`я України № 865 від 08.05.2018, висновки експертизи протирічать показам свідків.

Разом з тим, відсутність у висновку судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року № 370 посилання на застосованні експертом методики проведення такої експертизи не свідчить про порушення експертами Харківської обласної клінічної лікарні порядку проведення експертизи та не застосування ними відповідних методик.

Допитаний в судовому засіданні 04.02.2019 експерт ОСОБА_21 пояснила про застосовані експертами методики проведення експертизи (патологічні з огляду на характер експертної установи) та відповів на інші поставлені стороною позивачів питання (т.2 а.с. 69-73).

Висновок про нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними здійснюється, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент складання заповіту. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Належних та допустимих доказів того, що висновок експертизи є недостатньо обґрунтованим, що він суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності, суду не надано.

За таких обставин, у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись ст.ст.103, 104, 113, 260, 261 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про призначення додаткової (повторної) посмертної судової психіатричної експертизи залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук