Рішення

від 08.06.2021 по справі 757/53284/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53284/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства Ресторан-Клуб Вавілон Спілки кінематографістів України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 567, 78 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 272, 32 грн та компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.

В обґрунтування позову вказано, що сторони перебували у трудових відносинах до 20 серпня 2020 року, коли позивач звільнилася з посади заступника директора за згодою сторін. Проте у день звільнення остаточний розрахунок не було проведено. Також позивачу стало відомо, що відповідач з грудня 2019 року не сплачував за неї ЄСВ, що негативно відобразиться на розмірі її пенсії і що шокувало її. У зв`язку із діями відповідача та браком коштів, вона була змушена змінити свій звичний спосіб життя. Порушено її нормальні життєві зв`язки, неможливо продовжувати активне громадське життя, страждає від принижень честі і гідності з боку відповідача. Для звернення із позовною заявою до суду, вона була змушена просити допомоги у центрі безоплатної вторинної правової допомоги, збирати необхідні документи, нервуючи при цьому, витрачаючи своє здоров`я та нерви.

У своєму відзиві стороною відповідача позов не визнано і зазначено, що заборгованість по заробітній платі виникла у зв`язку із введенням Урядом України з березня 2020 року карантину та тривалих обмежень у роботі суб`єктів господарювання, зокрема закладів громадського харчування. Навіть після зняття певних обмежень відвідуваність була дуже на низькому рівні, що й вплинуло на фінансове становище ресторану. На час звернення із позовною заявою заборгованість по заробітній платі була лише за серпень 2020 року, яку було погашено 09 грудня 2020 року. На переконання відповідача, період затримки виплати остаточного розрахунку слід рахувати з дня наступного після подачі позивачем заяви про проведення остаточного розрахунку - 19 листопада 2020 року.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

02 грудня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

07 грудня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

15 лютого 2021 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, виключивши з них вимогу про стягнення боргу з відповідача по заробітній платі за березень 2020 року і за період з червня по серпень 2020 року, до якої всупереч положенням частини п`ятої статті 49 ЦПК України не додано доказів направлена стороні відповідача.

За приписами частини п`ятої статті 49 ЦПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Відтак, суд, враховуючи вимоги частини п`ятої статті 49 ЦПК України, не приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог і повертає заявнику відповідну заяву з додатками.

18 лютого 2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

У судове засідання сторони не з`явилися: від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, представник відповідача не повідомив про причини неявки до суду.

Суд, у порядку спрощеного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Починаючи з 03 листопада 1995 року по 20 серпня 2020 року сторони перебували у трудових відносинах, до звільнення з посади заступника директора за згодою сторін згідно з ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу № 23-к від 21 серпня 2020 року.

У день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем, а також не було виплачено заробітну плату за березень, червень-серпень 2020 року, що відповідач визнав.

Через введений постановою Кабінету Міністрів України карантин працівникам КП Ресторан-Клуб Вавілон , у тому числі, ОСОБА_1 з 17 березня 2020 року на підставі наказу № 13-к від 17 березня 2020 року було надано відпустку без збереження заробітної плати, яка була перервана 10 червня 2020 року на підставі наказу № 14-к від 09 червня 2020 року.

19 листопада 2020 року відповідач виплатив борг по заробітній платі за березень 2020 року, що підтверджується видатковим касовим ордером № 462 від 19 листопада 2020 року на суму у розмірі 2 176, 68 грн.

Заборгованість за червень-серпень 2020 року по заробітній платі перед позивачем відповідач погасив у грудні 2020 року, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 01 грудня 2020 року №№ 479 (сума 2 921, 62 грн - заробітна плата за червень 2020 року), 480 (сума 4 274, 68 грн - заробітна плата за липень 2020 року) та 490 (сума 11 650, 80 грн - заробітна плата за серпень 2020 року та компенсація за невикористану відпуску) та індивідуальними відомостями за звітні місяці 2020 року про застраховану особу - позивача - Пенсійного фонду України.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України Про оплату праці , а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 20 серпеня 2020 року включно, але при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського Суду.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи у суді.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано викладені у позовній заяві відомості, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5), відповідачем мені нараховано заробіток у червні 2020 року - 4 173, 00 грн, у липні 2020 року - 5 376, 95 грн, сукупно за два місяці становить - 9 549, 95 грн.

Кількість відпрацьованих мною днів становить: 30 днів у червні, 31 день у липні, всього 61 день за два місяці. Середньоденний заробіток становить: 9 549, 95 грн / 61 дня = 156, 56 грн/день.

Період затримки розрахунку при звільненні (кількість робочих днів) з 20 серпня 2020 року до 02 грудня 2020 року становить - 72 дні. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 156, 56 грн/день х 72 дні = 11 272, 32 грн.

Згідно з частиною першою ст. 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача їй завдано моральної шкоди, що виразилося у тому, що з грудня 2019 року відповідач не сплачував за неї ЄСВ, що негативно відобразиться на розмірі її пенсії і що шокувало її. У зв`язку із діями відповідача та браком коштів, вона була змушена змінити свій звичний спосіб життя. Порушено її нормальні життєві зв`язки, стало неможливо продовжувати активне громадське життя, вона страждала від принижень честі і гідності з боку відповідача. Для звернення із позовною заявою до суду вона була змушена просити допомоги у центрі безоплатної вторинної правової допомоги, збирати необхідні документи, нервуючи при цьому, витрачаючи своє здоров`я.

Так, відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Затримка виплати заробітної плати і не проведення розрахунку при звільненні є порушення законних прав позивача на отримання оплати за свою працю, яка сталась з вини підприємства.

На підставі статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по від шкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідач не визнав свою вину у затримці виплати заробітної плати та у не проведенні остаточного розрахунку, пославшись на встановлення Кабінетом Міністрів України карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що не звільняє від відповідальності роботодавця перед працівниками.

У зв`язку зі значною затримкою заробітної плати позивач відчуває моральні страждання, відсутність грошових коштів позбавила позивача на належне забезпечення своєї життєдіяльності, змінює спосіб її життя, вимагає докладати додаткові зусилля для влаштування свого побуту, що обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав позивача.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обґрунтування позивача знайшло своє підтвердження під час розгляду справи судом, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні у сумі 11 272, 32 грн і компенсація за моральну шкоду у розмірі 3 000, 00 грн.

Оскільки відповідач виплатив заборгованість по заробітній платі за березень 2020 року, червень-серпень 2020 року, у задоволенні позову у вказаній частині суд відмовляє.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 237-1 Кодексу Законів про працю України,

ст. ст. 1-23, 1167 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Колективного підприємства Ресторан-Клуб Вавілон Спілки кінематографістів України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 6) про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Колективного підприємства Ресторан-Клуб Вавілон Спілки кінематографістів України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 6; код ЄДРПОУ 01296913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні у сумі 11 272, 32 грн, моральну шкоду в розмірі 3 000, 00 грн, а також судовий збір у розмірі 1 680, 80 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Суддя С. В. Вовк