Рішення

від 15.07.2021 по справі 914/1012/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2021 справа № 914/1012/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неостиль"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2"

про стягнення 181773,09 грн.

за участю представників :

від позивача Красноперов Р.В.

від відповідача не з`явився

Суть спору : Позовні вимоги заявлено Товариства з обмеженою відповідальністю "Неостиль" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2" про стягнення 181773,09 грн., з яких 155000,00 грн. - основний борг, 16984,09 грн. - інфляційні втрати та 9789,00 грн. - 3% річних.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 30.03.2021р. до моменту виконання рішення, а саме зазначити таке:

- органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нараховувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Львів-Буд 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Неостиль до моменту виконання рішення на фактичну (не сплачену) суму основного боргу 3% річних, за такою формулою: сума залишку боргу х 3% : 365 х кількість днів прострочення.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Крім того, представником позивача подано заяву (вх.№16530/21 від 15.07.2021р.) про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме 2750,91 грн. - витрат по сплаті судового збору та 12000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач явку представника в судове засідання 15.07.2021р. для розгляду справи по суті не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Поштова кореспонденція з ухвалами суду надсилалися відповідачу на адресу вказану позивачем у позовній заяві та зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, а саме: 79034, місто Львів, вулиця Угорська, будинок 14, корпус 4-11, офіс 8В.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд встановив таке .

02.10.2019р. у відповідності до видаткової накладної №1925 Товариство з обмеженою відповідальністю "Неостиль" (постачальник) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2" (покупець) товар на загальну суму 230846,40 грн.

Однак відповідач не виконав свого зобов`язання щодо здійснення повної оплати поставленого йому товару. Зокрема відповідачем було здійснено лише часткові оплати, а саме: 04.11.2019р. - 20000,00 грн., 11.02.2021р. - 30000,00 грн. та 26.02.2021р. - 25846,40 грн.

Як стверджує позивач у позовній заяві, непогашеною залишилась заборгованість в розмірі 155000,00 грн., які позивач просить стягнути на його користь з відповідача.

Також, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 16984,09 грн. - інфляційних втрат (за період з жовтня 2019р. по лютий 2021р.) та 9789,00 грн. - 3% річних (за період з 03.10.2019р. по 29.03.2021р.).

Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 181773,09 грн., з яких 155000,00 грн. - основний борг, 16984,09 грн. - інфляційні втрати та 9789,00 грн. - 3% річних.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 30.03.2021р. до моменту виконання рішення, а саме зазначити таке:

- Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нараховувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Львів-Буд 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Неостиль до моменту виконання рішення на фактичну (не сплачену) суму основного боргу 3% річних, за такою формулою: сума залишку боргу х 3% : 365 х кількість днів прострочення.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з огляду на таке .

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 230846,40 грн. підтверджується видатковою накладною №1925 від 02.10.2019р., що підписана між Товариством з обмеженою відповідальністю "Неостиль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2".

Як зазначено у розрахунку позовних вимог та як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача становить 155000,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відповідачем не спростовано наявність боргу, відзив на позовну заяву також не подано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 155000,00 грн. основного боргу є обгрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог позивачем нараховано інфляційні втрати за такі періоди та в таких розмірах:

1) 7700,71 грн. з 03.10.2019р. по 03.11.2020р. (сума боргу 230846,40 грн.);

2) 7464,92 грн. з 05.11.2020р. по 10.02.2021р. (сума боргу 210846,40 грн.);

3) 1808,46 грн. з 12.02.2021р. по 25.02.2021р. (сума боргу 180846,40 грн.).

Тобто, як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог, загальна сума інфляційних втрат становить 16974,09 грн., однак в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 16984,09 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частко, зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 16974,09 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 9789,00 грн. - 3% річних є обгрунтована та підлягає задоволенню.

Крім того, як було зазначено судом, позивач на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України заявив вимогу щодо зазначення в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 30.03.2021р. до моменту виконання рішення, а саме просив зазначити в рішенні суду наступне:

- органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нараховувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Львів-Буд 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Неостиль до моменту виконання рішення на фактичну (не сплачену) суму основного боргу 3% річних, за такою формулою: сума залишку боргу х 3% : 365 х кількість днів прострочення.

Так, відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку зазначити в рішенні про нарахування 3% річних починаючи з 30.03.2021р. до моменту виконання рішення з урахуванням приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2750,91 грн., що підтверджується платіжним дорученням №824 від 30.03.2021р. на суму 2750,91 грн.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України Про судовий збір відповідачу слід було сплатити судовий збір в розмірі 2726,60 грн. (1,5% ціни позову), а не 2750,91 грн., оскільки ціною позову у даній справі є 181773,09 грн. (181773,09 грн. х 1,5% = 2726,60 грн.).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2726,45 грн. витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. суд зазначає таке.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем зазначено, що судові витрати у даній справі складаються із витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, остаточний розмір яких буде уточнений додатково.

Як зазначалося судом, представник позивача подав заяву (вх.№16530/21 від 15.07.2021р.) про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме 2750,91 грн. - витрат по сплаті судового збору та 12000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем до матеріалів справи долучено такі докази понесених ним витрат на правничу допомогу:

- договір про надання правової допомоги від 11.02.2021р.;

- рахунок на оплату від 11.02.2021р. на суму 10000,00 грн.;

- платіжне доручення №746 від 11.02.2021р. на суму 10000,00 грн.;

- акт виконаних робіт від 14.07.2021р. на суму 10000,00 грн.

Згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із поданих матеріалів, 11.02.2021р. між Товариством з обмеженою відпопідальвістю Неостнль (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Мицик, Кравчук і Партнери (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього договору оплачується клієнтом виконавцю шляхом винесення фіксованого гонорару в сумі 10000,00 грн. (фіксований гонорар включає вартість роботи виконавця до винесення рішення по суті справи судом першої інстанції). Окрім того, клієнт оплачує виконавцю вартість безпосередньої участі у підготовчих і судових засіданнях із розрахунку 2000,00 грн. за кожне засідання.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, дослідивши подані відповідачем матеріали, суд дійшов висновку, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу є достатньо обґрунтованою, відповідає критерію розумност та підтверджена матеріалами справи. Заперечень щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем не подано.

Таким чином, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 11999,34 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2" (79034, місто Львів, вулиця Угорська, будинок 14, корпус 4-11, офіс 8В, ідентифікаційний код 41972518.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неостиль" (79000, місто Львів, вулиця Грабовського, будинок 11, ідентифікаційний код 32894361) 155000,00 грн. - основного боргу, 16974,09 грн. - інфляційних втрат, 9789,00 грн. - 3% річних, 2726,45 грн. - витрат по сплаті судового збору та 11999,34 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4 . Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нараховувати 3% річних на суму основного боргу за видатковою накладною №1925 від 02.10.2019р. починаючи з 30.03.2021р. до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України. Нарахування 3% річних необхідно здійснювати за такою формулою:

Сума 3% річних = С х 3% / 365 х Д, де:

С - сума основного боргу;

Д - кількість днів прострочення.

Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Львів-Буд 2" суми основного боргу за видатковою накладною №1925 від 02.10.2019р., нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості по вказаній накладній.

5 . Наказ видати після набрання рішенням законної сили, у відповідності до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.07.2021р.

Суддя М.М. Петрашко