Рішення

від 21.07.2021 по справі 380/416/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року справа № 380/416/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Костецький Н.В.,

секретар судового засідання Баранська М.Р.,

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Пашко Є.О.,

розглянувши в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 13-12497/16-20-СГ виданий ОСОБА_1 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області від 11 листопада 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 1,8200 га, що розташована на території Милятинської сільської ради Буського району Львівської області;

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Милятинської сільської ради Буського району Львівської області з кадастровим номером: 4620683600:14:001:0263.

Ухвалою від 12.10.2020 суд прийняв позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі. Залучив до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Милятинську сільську раду, ОСОБА_2 .

Протокольними ухвалами від 11.05.2021 суд замінив третю особу Милятинську сільську раду на Буську міську раду, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зігдно з ст. 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрю може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і історико-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проте, оскаржуваним наказом позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави, що не передбаченв ст. 118 Земельного кодексу України.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, вказує, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. За результатами розгляду клопотання позивачу відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Підставою для відмови вказано, що на запропоновану до відведення земельну ділянку наказом Головного управління Держгеокадстру у Львівській області вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства іншому громадянину. Право надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні є дискреційним повноваженням, а тому задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

Позивач подав відповідь на відзив, вказує, що заявлені позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

Представник відповідача подав додаткові пояснення, в яких звертає увагу суду, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ХІ , в силу якого відповідач не є розпорядником земельної ділянки щодо якої подано клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою позивачем.

Позивач згідно відповіді на додаткові пояснення вказує, що згідно інформаційної довідки право власності на земельну ділянку 4620683600:14:001:0263 територіальною громадою не зареєстровано.

Треті особи пояснень щодо позову чи відзиву не подали. За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

В судовому засідані позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та відповіді на додаткові пояснення.

В судовому засідані представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

В судове засідання треті особи не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про пичини неприбуття суд не повідомили.

За приписами ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, суд розглянув справу відсутності треті осіб.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

30.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,82 га на території Милятинської сільської ради Буського району Львівської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11.11.2020 № 13-12497/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Милятинської сільської ради Буського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 1.8200 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Підстава відмови: на запропоновану до відведення земельну ділянку, наказом Головного управління від 15.06.2017 № 13-4235/16-17-СГ вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства іншому громадянину

Позивач, не погоджуючись із наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11.11.2020 № 13-12497/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Так, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Водночас, у разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 ЗК України, з відповідним вмотивуванням.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Судом встановлено, що 30.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,82 га на території Милятинської сільської ради Буського району Львівської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11.11.2020 № 13-12497/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Милятинської сільської ради Буського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 1.8200 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Підстава відмови: на запропоновану до відведення земельну ділянку, наказом Головного управління від 15.06.2017 № 13-4235/16-17-СГ вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства іншому громадянину

Відтак, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку із тим, щонаказом Головного управління від 15.06.2017 № 13-4235/16-17-СГ вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства іншому громадянину.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити про те, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.02.2019 у справі №813/1631/14.

Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, суб`єкта владних повноважень може відмовити.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 28.02.2020 у справі №461/1257/17.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстав, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку.

Відтак, у відповідача було відсутнє право відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку із надання дозволу на розробку проекту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку іншій особі.

Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що відповідач не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 №463/3375/15-а та від 27.02.2020 у справі №120/1491/19-а.

На підставі наведеного, суд вказує, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ввід 11.11.2020 № 13-12497/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Суд вказує, що позивач виконав всі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, долучив необхідні документи визначені ЗК України, проте відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку прокту землеустрою.

Відтак, судом у вказаній вище справі встановлено належність поданих позивачем документів, що виключає в подальшому можливість повторно відмовити у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою з підстав неналежності чи неповноти наданих заявником документів.

За наявності належним чином поданих позивачем і документів та з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб`єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Проте, 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ХІ, яким розділі X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пуктум 24:

З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. .

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 15.06.2021 місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером: 4620683600:14:001:0263 - Милятинська сільська рада Буського району Львівської області.

Таким чином, в силу змін, що внесені Законом України від 28.04.2021 № 1423-ХІ відповідач не є розпорядником земельної ділянки, щодо якої подано клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою позивачем.

Відтак, позовна вимога про зобов`язання надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Милятинської сільської ради Буського району Львівської області з кадастровим номером: 4620683600:14:001:0263 задоволенню не підлягає.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки протиправний наказ зумовив звернення позивача із даним позовом до суду, стягненню з відповідача підлягає вся сума сплаченого судовго збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 (с. Старий Милятин, буський район, Львівська область) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр. Чорновола, 4, м. Львів), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області (пл. 900-річчя Буська, м. Буськ, Буський район, львівська область), ОСОБА_2 (с. Новий Милятин, Буський район, Львівська область) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11.11.2020 № 13-12497/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою .

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судовий збір в розмірі 840,80 грн стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повнийй текст судового рішення складено 29.07.2021.

Суддя Костецький Н.В.