Постанова

від 29.07.2021 по справі 640/1230/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1230/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Вєкуа Н.Г.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 26 квітня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генерального прокурора України Рябошапка Руслана Георгійовича (далі - відповідач), в якому (з урахуванням заяви про міну предмета позову від 06.03.2020) просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення другої кадрової комісії Генеральної прокуратури від 13.11.2019 № 14 про неуспішне проходження мною атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 № 1627ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську), управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури України та рівнозначній адміністративній посаді заступника начальника одного із відділів організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток з урахуванням коефіцієнту його підвищення за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи;

Позовні вимоги (з урахуванням заяви про міну предмета позову від 06.03.2020) мотивовано тим, що правовою підставою звільнення позивача був п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру , згідно з яким прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, на переконання позивача, відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення (однієї із трьох наведених), поставило останнього у стан правової невизначеності, адже зміст Наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, що вже свідчить про його протиправність, а відтак, необхідності скасування у судовому порядку. Позивач зазначає, що ані реорганізації, ані ліквідацію юридичної особи Генеральної прокуратури України не було, а було лише змінено назву. Так, оскільки ідентифікаційний код юридичної особи Генеральна прокуратура України завжди був і після зміни назви юридичної особи на Офіс Генерального Прокурора залишається - 00034051 то це, на переконання позивача, є додатковим доказом того, що Генеральна прокуратура України, як юридична особа, ніколи не реорганізовувалася та не ліквідовувалася, а лише змінила назву юридичної особи, що відповідно унеможливлює звільнення її працівників на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру .

Стосовно проходження позивачем атестації, останнім зазначено, що з результатом оцінки інтелектуальних здібностей він не згодний, оскільки програма на якій здійснювалось тестування працювала не правильно, з технічними перебоями, довго грузилась, в результаті чого, видала не правильний результат. Технічної підтримки по програмному забезпеченню члени робочої групи другої кадрової комісії не надавали, оскільки вони не є розробниками програмного забезпечення. Відомості щодо розробника програмного забезпечення, а саме технічна підтримка, гаряча лінія за допомогою, якого відбувалося тестування, були відсутні. Інформація про наявність чи відсутність буть-яких сторонніх програм інших комп`ютерних програм, вірусів, антивірусних програм на робочих комп`ютерах (ноутбуках) які негативно можуть вплинути на роботу вказаного програмного забезпечення за допомогою якого проводилось анонімне тестування, що негативно могло б вплинути на результат тестів до прокурорів не доводилась. Позивач також відмітив, що самі тестові питання, які використовувались для проведення атестації відносяться до точної науки, а тому застосування таких тестових питань, з метою перевірки знань прокурорів на знання на загальні здібності та навички з точних наук є не доречним, оскільки діяльність прокурора пов`язана з правозахисною діяльністю, а не діяльністю пов`язаною з математикою, інформатикою, фізикою, хімією тощо.

Окрім того, як зазначено в заяві про зміну предмета позову від 06.03.2020, звільнення позивача проведено на підставі рішення некомпетентного органу, який не мав законних повноважень проводити атестацію прокурорів та приймати відповідні рішення про успішне або неуспішне проходження ними атестації.

Таким чином, позивача вважає, що наказ Генерального прокурора України від 19.11.2019 №1627ц про звільнення ОСОБА_1 з посади є протиправним та підлягає скасуванню, а позивача належить поновити на роботі в органах прокуратури України та рівнозначній адміністративній посаді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 № 1627ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську), управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Поновлено ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника одного із відділів організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та в органах прокуратури з 22 листопада 2019 року.

Стягнено з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з з 23 листопад 2019 року по 20 квітня 2021 року у розмірі 3 155 989, 55 грн. (три мільйони сто п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять гривень п`ятдесят п`ять копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника одного із відділів організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та в органах прокуратури з 22 листопада 2019 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що Наказом Генерального прокурора від 12.04.2019 № 286-ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську), управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.05.2019.

19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №113-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон №113-ІХ ), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.

В зв`язку з наведеними обставинами, позивачем було подано Генеральному прокурору заяву встановленого зразка про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Наказом Генерального прокурора від 19.11.2019 № 1627ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника вищевказаного відділу Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру з 22.11.2019.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню Наказ Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 № 1627ц про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру .

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України Про прокуратуру , є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У силу частини третьої статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивача було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру , яким встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру (пункт 6 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури ).

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ ;Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури ).

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , зокрема, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, звільняються Генеральним прокурором з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, зокрема, Генеральної прокуратури України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.

Відповідно до наказу від 19.11.2019 № 1627ц ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську), управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 22 листопада 2019 року.

Наказом Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора було здійснено перейменування юридичної особи Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Аналіз норм Закону №113-ІХ свідчать про те, що вони не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом №113-ІХ.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, і така зміна була здійснена після звільнення позивача з посади, у зв`язку з прийняттям наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті Голос України 23.12.2019, яким визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

Таким чином, станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.

Наведене свідчить про відсутність законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи відповідача на момент звільнення позивача, що в свою чергу тягне за собою, незаконність наказу Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 № 1627ц.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України Про міжнародні договори України №1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. п. 25 C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення Суду у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття приватне життя не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі Niemietz проти Німеччини від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (див. п. 47 рішення Суду у справі Sidabras and Dћiautas проти Латвії (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі Bigaeva проти Греції від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі Ozpinar проти Туреччини від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

Колегія суддів зауважує, що Генеральний прокурор не мав наданих йому Законом повноважень звільняти позивача з підстав, інших, ніж визначені Законом України Про прокуратуру , застосовуючи норми розділу Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури . Підпункт 1 пункту 19 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури міг бути застосований тільки у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури чи скорочення штату прокурорів.

Окрім того, пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник або виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади:

1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;

2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII наявні дві окремі підстави для звільнення, які відокремлені сполучником або , що покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

Аналіз оскаржуваного наказу від 19.11.2019 № 1627ц про звільнення позивача із займаної посади свідчить про посилання в ньому на зазначену вище норму Закону № 1697-VII, але без відповідної конкретизації підстави для звільнення, що породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому одним із фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність, згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними. Адже інше не може забезпечити їхнє однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На цю правову позицію звертав увагу Конституційний Суд у відповідних рішеннях (від И.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011 тощо).

Європейський суд з прав людини також неодноразово зазначав про необхідність правової визначеності закону. Так, у рішенні по справі Вєренцов проти України зазначено: Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія .

У рішенні ЄСПЛ у справі Фельдек проти Словаччини зауважується: Жодна норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб дати 'змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за певних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 19.11.2019 № 1627ц року не відповідає вимогам Закону України Про прокуратуру № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу, що фактично унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю.

За приписами пункту п. 10 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно із пунктом 11 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Відповідно до п.п. 12, 13 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

На виконання вимог Закону № 113-IX, наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Згідно з п.п. 1-6 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Відповідно до п. 8 розділу І Порядку №221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

У відповідності до пунктів 1-4 розділу ІІ Порядку № 221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів та оприлюднює його на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Як зазначено у пункті 5 розділу ІІ Порядку № 221 прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналогічні положення щодо обов`язку прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором, який не набрав прохідний бал, містяться і в п. 16 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX.

Як встановлено під час судового розгляду справи та не заперечується сторонами, на виконання вимог пунктів 9 та 10 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX позивачем 15.10.2019 було подано заяву встановленої форми Генеральному прокурору про намір пройти атестацію.

За результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (другий етап атестації) ОСОБА_1 набрав 86 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (93 бали) і його не допущено до проходження наступного етапу атестації - співбесіди.

Вказані обставини зафіксовано у додатку №2 до Протоколу Другої кадрової комісії від 08.11.2019 №4.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що протягом всього тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки програма на якій здійснювалось тестування працювала не правильно, з технічними перебоями, довго грузилась, в результаті чого, видала не правильний результат. Зазначені обставини негативно вплинули на результат проходження тестів.

Проте, колегія суддів критично ставиться до таких доводів позивача, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виникнення будь-яких технічних збоїв комп`ютерної програми під час проходження позивачем тестування, як наприклад зауваження чи скарга на процедуру проведення атестації, подання якої передбачено п.2 розділу V (Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів) Порядку проходження прокурорами атестації.

Разом з тим, бере до уваги доводи позивача щодо обсягів переліку питань (більше 6 тисяч) та відведеного часу для підготовки до тестування та зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №221 перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

Як зазначено на офіційному веб сайті Офісу Генерального прокурора https://www.gp.gov.ua/ua/arp , мета тестування - виявити рівень знань законодавства та вміння їх застосовувати для ефективного виконання прокурорських обов`язків. Під час тесту учасникам необхідно за допомогою комп`ютерної техніки за 100 хвилин дати відповідь на 100 запитань. Перелік запитань формується рандомно з загального переліку з 6000 запитань.

Дослідивши перелік питань для тестування, які містяться за посиланням https://www.gp.gov.ua/ua/arp, суд зазначає, що значна кількість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, стосувалась кримінального права та кримінального процесу. Такий підхід взагалі нівелює рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють на інших напрямках прокурорської діяльності.

Матеріалами справи встановлено, що у прокуратурі існує спеціалізація прокурорів, впровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України № 15 від 19.01.2017 Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України . Відповідно до п. 8.1 вказаного наказу структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом. Пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів.

Однак, така спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації. Це дає підстави вважати, що передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов`язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав.

На переконання суду, умови проведення атестації прокурорів є необ`єктивними, враховуючи кількість запропонованих питань, проміжок часу, наданого на підготовку відповідей на зазначені питання та власне специфіку питань, враховуючи специфіку спеціалізації прокурорів.

Згідно з відомостями з сайту Генеральної прокуратури України перелік тестових питань з відповідями оприлюднено 15.10.2019 р.; іспит позивача призначено на 23.10.2019 р., тобто, за вісім днів до дня іспиту.

В даному випадку, на думку суду, навіть без врахування спеціалізації позивача, підготовка 6000 питань протягом восьми днів не може вважатися достатнім терміном для належної підготовки до іспиту, а є очевидно недостатнім, і свідчить про порушення відповідачем принципів щодо добросовісності, розсудливості та пропорційності під час організації процедури атестації.

Підсумовуючи наведене, на думку колегії суддів, порушення прав позивача також відбулося з огляду на неналежну організацію процедури атестації, що є додатковою підставою для скасування оскаржуваного наказу.

Підсумовуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 19.11.2019 № 1627ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську), управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та враховуючи наведені вище висновки суду щодо процедури та підстав прийняття такого наказу, суд приходить до висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, що стосується рішення другої кадрової комісії Генеральної прокуратури від 13.11.2019 № 14 про неуспішне проходження мною атестації, то на переконання суду, вказане рішення є лише проміжним процедурним висновком кадрової комісії та не породжує правових наслідків для позивача, а таким рішенням є саме наказ про звільнення.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки Генеральної прокуратури України від 06.02.2020 №21-190зп вбачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці проходження служби позивача становить80 281, 87 грн, у тому числі: за вересень 2019 року - 41 120, 38 грн, за жовтень 2019 року - 39 161, 49 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 1 867, 02 грн.

При цьому, за змістом п. 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. .

У пункті 38 постанови від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення, звернув увагу судів першої та апеляційної інстанції на необхідність суворого дотримання положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, згідно з яким, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, шо враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури № 505, працівникам (прокурорам), заступнику начальника відділу у складі управління Генеральної прокуратури України у тому числі позивачу, було встановлено оклад у розмірі 8 870, 00 грн., який був чинним і на момент звільнення останнього, а тому повинен застосовуватися під час визначення коефіцієнту підвищення при черговому обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 за № 1155 Про умови оплати праці прокурорів (набрання чинності 16.01.2020), посадовий оклад заступника начальника відділу у складі управління Генеральної Офісу Генерального прокурора, було підвищено до 35730 грн., грн.

Враховуючи, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівнику (прокурор відділу) після підвищення, на посадовий оклад, що був встановлений до підвищення в результаті відповідного розрахунку коефіцієнт підвищення становить 4, 03 (35730 грн.: 8 870 грн.).

При цьому, виходячи з існуючих норм права, судової практики та правової позиції Верховного Суду щодо необхідності коригування на коефіцієнт підвищення середньоденний розмір заробітної плати позивача, з 16.01.2020 складає 7 524, 09 грн. (1867,02 х 4,03).

У наслідок набрання (26.03.2020) чинності рішення Конституційного суду України за № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) посадовий оклад прокурора відділу було підвищено до 40 989, 00 грн.

Рішення та висновки, ухвалені Конституційним судом України, є обов`язковими для Виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Ураховуючи, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівнику (прокурор відділу) після підвищення, на посадовий оклад, що був встановлений до підвищення в результаті відповідного розрахунку маємо його у розмірі 5,44 (40989,00 грн. 7 524, 09 грн.).

При цьому, виходячи з існуючих норм права, судової практики щодо необхідності коригування на коефіцієнт підвищення, середньоденний розмір заробітної плати позивача, з 26.03.2020 складає 10 156,58 грн. (1 867,02 х 5,44).

Приймаючи до уваги вищевказані розрахунки вбачається, що позивачеві сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином:

- з 23.11.2019 (наступний день за днем звільнення) по 15.01.2020 кількість робочих днів складає 35, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 65 345, 7 грн. (1867,02 грн. х 35);

- з 16.01.2020 по 25.03.2020 кількість робочих днів складає 49, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 368 680, 41 грн. (7 524, 09 грн. х 49);

- з 26.03.2020 по 20.04.2021 (день прийняття рішення у справі) з урахуванням коефіцієнту підвищення, який застосовується до раніше визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 2 721 963, 44 грн. (10 156,58 грн. х 268).

З урахуванням викладеного, стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 листопад 2019 року по 20 квітня 2021 року у розмірі 3 155 989, 55 грн. (три мільйони сто п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять гривень п`ятдесят п`ять копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ОСОБА_1 поновлено на адміністративній посаді заступника начальника одного із відділів організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та в органах прокуратури з 22 листопада 2019 року.

Разом з тим, Закон України Про прокуратуру не визначає правових наслідків незаконного звільнення прокурора з посади. У зв`язку з цим при виборі способу поновлення прав позивача колегія суддів керується Кодексом законів про працю України.

У відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов`язаний поновити працівника на раніше займаній посаді.

Згідно ст. 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України Про зайнятість населення .

Кодекс законів про працю України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та у ст. 240-1 КЗпП України. Відтак суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що вкладена в постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Генеральна прокуратура України не була ліквідована, у зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним застосувати ч. 1 ст. 235 КЗпП України та поновити позивача на раніше займаній посаді заступника начальника одного відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України починаючи з 22 листопада 2019 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року в частині поновлення на посаді слід змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:

Поновити ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника одного відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань в Генеральній прокуратурі України починаючи з 22 листопада 2019 року. .

В решті рішення суду залишити без змін.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності звільнення позивача з займаної посади.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, проте помилково не дослідив в повному обсязі питання щодо вимоги позивача про поновлення останнього на роботі, а тому мотивувальна частина підлягає зміні.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні на піставі ст. 317 КАС України.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задоволити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - змінити, виклавши третій абзац її резолютивної частини в такій редакції:

Поновити ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника начальника одного відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних органів Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань в Генеральній прокуратурі України починаючи з 22 листопада 2019 року. .

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 29 липня 2021 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль