Постанова

від 29.07.2021 по справі 916/2055/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2055/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання Глущенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Мутаф В.А., посвідчення № 002990 , дата видачі : 19.04.17; Рудь І.О. , паспорт серія НОМЕР_1 , дата видачі : 01.12.15, директор Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж" ;

від відповідача: Пучкова Л.А., посвідчення № 003808 , дата видачі : 15.05.19;

вільний слухач - ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж»

на рішення Господарського суду Одеської області від „11» лютого 2021р., повний текст якого складено та підписано „22» лютого 2021р.

у справі № 916/2055/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк»

про стягнення збитків в сумі 1359447,70 грн.,-

головуючий суддя - Петров В.С.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В судовому засіданні 29.07.2021, згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будтехмонтаж (надалі - ТОВ Будтехмонтаж ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (надалі - ПАТ КБ Приватбанк ) про стягнення збитків, що складаються з вартості реалізованих відповідачем з порушенням умов договору предметів застави у сумі 572 090,00 грн. Також, позивач просив вирішити питання про стягнення судових витрат.

Позовна заява обґрунтована такими обставинами:

23.07.2014 в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Будтехмонтаж (заставодавець) за кредитними договорами від 27.08.2012 та від 25.11.2013 перед ПАТ КБ Приватбанк (заставодержатель) були укладені на аналогічних умовах шість договорів застави обладнання: №ZALОD00011692, предметом якого є рухоме майно (верстат свердлильний-1, молоток відбійний-1 2005 року виготовлення, різонарізувач-1, коронка алмазна-19; №ZALOD00011693, предметом якого є рухоме майно (молоток відбійний-1 2005 року виготовлення, станція гідравлічної шланги-1; №ZALOD00011694, предметом якого є рухоме майно (бетонолом гідравлічний-2, пила гідравлічна настінна-1 2005 року виготовлення; №ZALOD00011695, предметом якого є рухоме майно (ножиці гідравлічні-1, дриль гідравлічної шланги -1; №ZALOD00011696 від 23.07.2014, предметом якого є рухоме майно (машина затиральна-1, трубогиб-1); №ZALOD00011809, предметом якого є рухоме майно (електропривід для верстатів-3, стійка-4, станина для верстата алмазного-4). Всього 42 предмета.

Позивач стверджує, що у 2016 році він відновив свою платоспроможність, у зв`язку з чим поступово погашав заборгованість по кредитних договорах від 27.08.2012 та від 25.11.2013.

28.03.2017 ТОВ Будтехмонтаж надіслано на адресу ПАТ КБ „Приватбанк» листа із проханнями у зв`язку з наявністю покупця, який бажає придбати заставлене майно, надати детальний та повний розрахунок заборгованості за договорами сторін; надати можливість оглянути майно, що є предметом застави; погодити його реалізацію з метою покриття заборгованості. Даний лист відповідачем отримано 04.04.2017.

21.04.2017 листом ПАТ КБ Приватбанк повідомило позивача про вдалу реалізацію заставленого майна та зарахування суми, що надійшла від його продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами № б/н від 27.08.2012 та від 25.11.2013.

В подальшому, позивач надіслав відповідачу ще одного листа, згідно якого просив надати письмовий звіт про результати продажу майна, вказавши дату та місце укладення договору купівлі - продажу, найменування покупця, ціну, за яку було реалізовано заставне майно та розмір заборгованості по кредитним договорам на момент укладення договорів купівлі - продажу заставного майна.

Відповідач залишив всі вимоги позивача без задоволення, не надавши жодної інформації по реалізованому майну, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом.

ПАТ КБ Приватбанк подало відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказало, що реєстрація застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є правом, а не обов`язком кредитора. Також, відповідач вказав, що статтею 639 Цивільного кодексу України передбачена можливість укладення договору у будь - якій формі, а тому відповідач, як продавець заставного майна досягнувши згоди з покупцем правомірно реалізував це майно без оформлення письмового договору. Кошти від продажу заставного майна в сумі 2 700,00 грн були зараховані в рахунок погашення заборгованості по кредитних договорах.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2019 р. у справі № 916/2055/18 (суддя Желєзна С.П.) позов ТОВ «Будтехдемонтаж» задоволено частково та стягнуто збитки у розмірі 1200,00 грн., а також судовий збір у розмірі 18,00 грн., в решті позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 р. у справі № 916/2055/18 рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2019 р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.09.2019 р. рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2019 р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 р. у справі № 916/2055/18 скасовано, а вказану справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 р. справу № 916/2055/18 прийнято до провадження судді Петрова В.С., з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2020р. у справі № 916/2055/18 призначено судову товарознавчу експертизу обладнання, на вирішення якої поставлено наступне питання: а) Яка реальна ринкова вартість об`єктів рухомого майна (втраченого майна - обладнання для проведення демонтажних робіт), що є предметом застави за договорами застави № ZALOD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD0001809 від 23.07.2014 р., укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Будтехдемонтаж» , на момент розгляду справи, а саме: станка свердлильного « Rottenberg» № i 9 Ф32-500 мм - 1 шт.; відбійного молотка « Hycon» НН27 (2005 року випуску) - 1 шт.; різьбонарізника « Rems» gidro Ф 112/1/4 - 1 шт.; коронки алмазної - 19 шт.; відбійного молотка «Нусоп» НН27 (2005 року випуску, заводський № 2713) - 1 шт.; станції гідравлічної зі шлангами 2*10 « Hycon» Р33-09 - 1 шт.; бетонолома гідравлічного « Dadra» С2-С12 - 2 шт.; гідравлічної настінної пили «Нусоп» НН-10 (2005 року випуску, заводський № SN 1036) - 1 шт.; гідравлічних ножиців « Dadra» combi shears - 1 шт.; дрелі гідравлічної зі шлангами 2*10 «Нусоп» HCD - 50-200 - 1 шт.; затирочної машинки Ф 1220 мм. - 1 шт.; трубогиба « Rems» gidro - 1 шт.; електроприводу до станків - 3 шт.; стійки Перри - 4 шт.; станини для станка алмазної - 4 шт.?, проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Також вказаною ухвалою суду провадження у справі зупинено до проведення судової експертизи.

25.05.2020 р. до господарського суду Одеської області від Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення № 20-1076 від 19.05.2020 р. про неможливість надання висновку судової товарознавчої експертизи, призначеної згідно ухвали господарського суду Одеської області від 21.01.2020 р. по справі № 916/2055/18.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2020 р. у справі № 916/2055/18 призначено судову товарознавчу експертизу обладнання, на вирішення якої поставлено наступне питання: а) Яка середньоринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками і властивостями) втраченого майна - обладнання (для проведення демонтажних робіт), що є предметом застави за договорами застави № ZALOD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD0001809 від 23.07.2014 р., укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Будтехдемонтаж» , на момент розгляду справи, а саме: станка свердлильного « Rottenberger» № і 9 Ф32-500 мм - 1 шт.; відбійного молотка « Hycon» НН27 (2005 року випуску) - 1 шт.; різьбонарізника « Rems» gidro Ф 1/2/1/4 - 1 шт.; коронки алмазні - 19 шт.; відбійного молотка «Нусоn» НН27 (2005 року випуску, заводський № 2713) - 1 шт.; станції гідравлічної зі шлангами 2*10 « Hycon» Р33-09 - 1 шт.; бетонолома гідравлічного « Dadra» С2-С12 - 2 шт.; гідравлічної настінної пили «Нусоn» НН-10 (2005 року випуску, заводський № SN 1036) - 1 шт.; гідравлічних ножиців « Dadra» combi shears - 1 шт.; дрелі гідравлічної зі шлангами 2*10 «Нусоn» HCD - 50-200 - 1 шт.; затирочної машинки Ф 1220 мм - 1 шт.; трубогиба « Rems» gidro - 1 шт.; електроприводу до станків - 3 шт.; стійки Перри - 4 шт.; станини для станка алмазная - 4 шт.? Також вказаною ухвалою суду провадження у справі зупинено до проведення судової експертизи.

14.12.2020 р. до господарського суду Одеської області від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку від 26.11.2020 р. № 20961/20-53/20962/20-54 у справі № 916/2055/18, з огляду на ненадання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової товарознавчої експертизи обладнання, призначеної ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2020 р.

12.01.2021 р. позивачем була надана суду заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивачем збільшено розмір позовних вимог до 1359447,70 грн. Так, в обґрунтування поданої заяви позивач вказує, що на його замовлення 11.01.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-Консалтингове Бюро «Тріада» (сертифікат СОД № 317/19 від 19.04.2019 р., виданий ФДМУ) здійснило оцінку втраченого майна, за яким ринкова вартість майна станом на дату оцінки склала 1359447,70 грн. При цьому у вказаній заяві позивач просить суд відстрочити сплату судового збору у зв`язку зі збільшенням розміру позовних вимог до ухвалення судового рішення у справі згідно ст. 8 Закону України «Про судовий збір» .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 року у справі №916/2055/18 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехдемонтаж» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення збитків в сумі 1359447,70 грн. відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд зазначив, що не вбачає наявності у діях відповідача складу деліктного правопорушення, що спричинило б понесення позивачем збитків у заявленому розмірі 1359447,70 грн. в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України, позаяк такі дії зумовлені протиправною поведінкою позивача у кредитних правовідносинах, що не спростовано останнім. Вказане свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування збитків у вказаному розмірі, оскільки позивач не довів в установленому законом порядку належними, допустимими та достатніми доказами спричинення відповідачем таких збитків. Тим більш відсутність однієї з таких складових вказаного правопорушення як збитки (неможливість встановлення їх розміру) виключає можливість притягнення відповідача до такого виду цивільно-правової відповідальності.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 11.02.2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтехдемонтаж» звернулось з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарський суду, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного:

1. Суд встановив дві обставини (наявність боргу та факт продажу майна) на одних лише показах відповідача і у той же час не зміг встановити факту збитків (їх розмір), попри те, що в матеріалах справи знаходяться дві оцінки СОД.

2. Суд знайом причинно-наслідковий зв`язок між несплатою боргу та втратою майна, чим постави в вину позивача втрату майна, яке знаходилось на зберіганні у відповідача.

3. Суд у тексті свого рішення навіть не встановив, що майно було втрачено та кількість об`єктів продажу.

4. У рішенні суду цілий абзац присвячено недолікам в призначенні платежу наданих позивачем, однак ні слова не йдеться про очевидну невідповідність в призначенні платежу в виписках, що надані відповідачем як доказу реалізації майна.

5. Суд зазначає у рішенні, що позивач не цікавився своїм майном, хоча це не відповідає дійсності. Усі роки директор підприємства відбивав пороги будівлі банку, однак працівники банку вводили його в оману та зазначали, що вказане майно наявне та не реалізовано. Більш того. працівники банку продовжували це робити на протязі трьох судових засідань, доки суддя в ультимативній формі не зажадала доказів наявності майна.

6. Суд зазначає, що вимога про повернення майна від 28.03.2017 року була безпідставною, однак із тексту листа слідує, що позивач просив лише надати майна для огляду, а не повернути його.

7. Суд зазначає, що банк не мав обов`язку вносити запис про обтяження, однак далі за текстом обґрунтовуючи правомірність дій банку посилається на закон, який регулює правовідносини тільки за обтяженим майном.

Крім того, на думку скаржника, суд навмисно спотворює факти, встановлює обставини на підставі пояснень відповідача, а докази позивача взагалі не бере до уваги. Попри очевидну неправомірну поведінку банку, суд намагається виправдати його дії у тексті рішення, а неістотні для справи порушення зі сторони відповідача, суд визначає, як вирішальні для розгляду справи ставлячи позивачу в вину втрату майна, яке знаходилось у відповідача. Всі ці обставини в сукупності, на думку скаржника, свідчать про необ`єктивність та упередженість суду та, як наслідок, судового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж» на рішення Господарського суду Одеської області від „11» лютого 2021р. у справі №916/2055/18; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж» на 27 травня 2021 року о 10:00 год.

05.05.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача на дійшли пояснення в порядку ст.42 ГПК України відповідно до яких останній повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, проти апеляційної скарги заперечує та просить її відхилити.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Принцевської Н.М. з 15.05.2021р., розпорядженням керівника апарату суду №134 від 24.05.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Колоколова С.І., судді: Головея В.М., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 прийнято справу № 916/2055/18 до провадження та розпочати апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Головея В.М., Ярош А.І.; призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж» на 29 липня 2021 року об 11:30 год.

В судовому засіданні 29.07.2021р. представники позивача просили задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги .

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 23 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехдемонтаж» (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (заставодержатель) було укладено договір застави № ZALОD00011692, відповідно до п. 1.1 якого заставою за цим договором забезпечується виконання ТОВ «Будтехдемонтаж» зобов`язань за кредитним договором № б/н від 27.08.2012 р., укладеним між заставодержателем та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути заставодержателю кредитні кошти у розмірі 12000,00 грн. до 27.08.2014 р., сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 48,0% на рік, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, та всіх інших вимог банку за кредитним договором, які згідно з чинним законодавством можуть бути задоволені із вартості предмета застави. Строки повернення кредиту, відсотки та інші умови кредитного договору можуть бути змінені за домовленістю сторін кредитного договору. Застава забезпечує вказані вимоги в розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути в будь-який час протягом строку дії договору.

В п. 1.2 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. сторони передбачили, що предметом застави за цим договором є рухоме майно заставодавця, а саме: станок свердлильний « Rottenberger» № і 9 Ф32-500 мм - 1 шт.; відбійний молоток « Hycon» НН27 (2005 року випуску) - 1 шт.; різьбонарізник « Rems» gidro Ф 1/2/1/4 - 1 шт.; коронка алмазна - 19 шт.

Відповідно до п. 1.3 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. сторони домовились, що заставна вартість предмета застави дорівнює 200,00 грн.

Згідно п.п. 1.6, 1.8 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. предмет застави передається заставодавцем добровільно у володіння (заклад) заставодержателю в момент підписання цього договору. Предмет застави повертається заставодавцю після повного належного виконання зобов`язань за кредитним договором. Факт передачі предмету застави в заклад заставодержателю засвідчується підписами сторін на даному договорі.

За умовами п. 2.1 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання зобов`язань за кредитним договором у випадках:

-затримання оплати частини кредиту та/або відсотків, щонайменше на один календарний місяць;

-перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш ніж на 10%;

-несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту;

-іншого істотного порушення умов кредитного договору позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний термін його використання, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов цього договору, вимога банку втрачає силу.

Відповідно до п. 2.3 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. звернення стягнення на предмет застави за вибором банку здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів:

- шляхом передачі предмету застави у власність банку в рахунок виконання зобов`язань за договором;

- шляхом продажу банком предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання банком договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. Пошук покупця проводиться як заставодавцем, так і банком;

- іншим способом, незабороненим чинним законодавством.

У п. 2.4 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. встановлено, що при зверненні стягнення на предмет застави у позасудовому порядку банк встановлює початкову ціну предмета застави у розмірі оціночної вартості, встановленої незалежним експертом. Банк має право реалізувати предмет застави за ціною, вказаною в акті незалежної експертизи.

Положеннями п. 3.1 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. визначено, що право застави виникає з моменту підписання сторонами цього договору.

За умовами п. 4.1 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. заставодержатель зобов`язаний: вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу (п.п. 4.1.1); належним чином утримувати предмет застави, нести відповідальність за нього у випадку, коли немає доказів, що втрата, пошкодження або загибель предмету застави сталася не з його вини (п.п. 4.1.2); повертати предмет застави після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченого зобов`язання.

Пунктом 4.3 сторони погодили, що заставодавець зобов`язаний: передати предмет застави добровільно у володіння (заклад) заставодержателю в момент підписання цього договору (п.п. 4.3.1); передати банку всі необхідні документи на предмет застави, зазначені в п. 1.7 договору (п.п. 4.3.2); при частковому чи повному погашенні заборгованості за кредитним договором третьою особою у розмірі ціни предмету застави відповідно до незалежної експертизи, заставодавець доручає банку передати предмет застави цій третій особі за наявності документів, підтверджуючих оплату.

Заставодавець зобов`язаний вимагати належного виконання умов цього договору від заставодержателя (п. 4.4 договору).

Згідно з п. 6.1 договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання його умов.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Будтехдемонтаж» за кредитним договором № б/н від 27.08.2012 р., окрім вищевказаного договору, було укладено наступні договори застави:

1) договір застави № ZALOD00011693 від 23.07.2014 р., предметом якого є рухоме майно - відбійний молоток «Нусоn» НН27 (2005 року випуску, заводський № 2713) - 1 шт.; станція гідравлічна 2*10 « Hycon» Р33-09 - 1 шт., заставна вартість якого складає двісті грн.;

2) договір застави № ZALOD00011694 від 23.07.2014 р., предметом якого є рухоме майно - бетонолом гідравлічний « Dadra» С2-С12 - 2 шт.; гідравлічна настінна пила «Нусоп» НН-10 (2005 року випуску, заводський № SN 1036) - 1 шт., заставна вартість якого складає двісті грн.;

3) договір застави № ZALOD00011695 від 23.07.2014 р., предметом якого є рухоме майно - гідравлічні ножиці « Dadra» combi shears - 1 шт.; дрель гідравлічна зі шлангами 2*10 «Нусоn» HCD - 50-200 - 1 шт.; заставна вартість якого складає двісті грн.;

4) договір застави № ZALOD00011696 від 23.07.2014 р., предметом якого є рухоме майно - затирочна машинка Ф 1220 мм - 1 шт.; трубогиб « Rems» gidro - 1 шт., заставна вартість якого складає двісті грн.;

5) договір застави № ZALOD00011809 від 23.07.2014 р., предметом якого є рухоме майно - електропривод до станків - 3 шт., стійка Перри - 4 шт., станина для станка алмазна - 4 шт., заставна вартість якого складає двісті грн.

Наразі слід зазначити, що умови вказаних вище договорів застави - № ZALOD00011693 від 23.07.2014 р., № ZALOD00011694 від 23.07.2014 р., № ZALOD00011695 від 23.07.2014 р., № ZALOD00011696 від 23.07.2014 р., № ZALOD00011809 від 23.07.2014 р. є повністю тотожними умовам договору застави № ZALОD00011692 від 23.07.2014 р. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як з`ясовано судом та визнається сторонами, 27.08.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехдемонтаж» (позичальник) було укладено кредитний договір б/н, за умовами якого ТОВ «Будтехдемонтаж» видано кредит у розмірі 12000,00 грн., в забезпечення виконання зобов`язань за яким 23.07.2014 р. між АТ «КБ «Приватбанк» та TOB «Будтехдемонтаж» було укладено договори застави №2ZALOD00011692, №2ZALOD00011693, №2ZALOD00011694, №ZALOD00011695, №ZALOD00011696, відповідно до яких позивачем було передано Банку в заставу (заклад) наступне рухоме майно: бетонолом гідравлічний « DARDA» модель С2-С12 (2 шт.); пила гідравлічна, настінна « HYCON» НН-10 № 1036 (1 шт.); станок алмазного свердління « Rotenberg» № 19 діаметр свердління від 32 мм до 500 мм (1 шт.); молоток відбійний, гідравлічний « Hycon» НН27 (1 шт.), різбонарізчик « Rems» діам. № 1/2-1 1/4 (1 шт.); коронка алмазна (19 шт.), ножиці гідравлічні « Darda combi-sheans» (1 шт.); дріль гідравлічна « Hycon» зі шлангами 2+10. HCD-50-200 (11 шт.); машина затирочна Ф1220 мм (1 шт.); трубогиб Rems (1 шт.); станція гідравлічної шланги « Hycon» Ф33-09 (1 шт).

Крім того, між Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехдемонтаж» (позичальник) був укладений кредитний договір від 25.11.2013 р. № б/н, за умовами якого ТОВ «Будтехдемонтаж» видано кредит у розмірі 10000,00 грн., в забезпечення виконання зобов`язань за яким 23.07.2014 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Будтехдемонтаж» було укладено договір застави N2ZALOD0001809, за умовами якого банку було передано в заставу (заклад) наступне рухоме майно: електропривод для станків (3 шт.), стійка « PERRI» (4 шт.), станина для станка алмазного (4 шт.).

Як з`ясовано судом та визнається позивачем, останнім не було здійснено погашення кредиту у встановлений строк. Такі обставини, за ствердженнями позивача, були обумовлені фінансованими труднощами, а відновлення платежів відбулось у 2016 році.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.03.2017 р. ТОВ «Будтехдемонтаж» на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» було надіслано листа із проханнями надати повний та детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 27.08.2012 р. та договором № б/н від 25.11.2013 р., а також надати можливість оглянути майно, передане в заставу, та погодити його реалізацію з метою покриття заборгованості за вищевказаними договорами.

Так, у відповідь на вказаний вище лист ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» листом № 20.1.0.0.0/7-20170406/94 від 21.04.2017 р. повідомило ТОВ «Будтехдемонтаж» про реалізацію заставного майна, сума від продажу якого була перерахована в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

З огляду на вказані обставини, позивач стверджує про порушення Банком вимог законодавства про збереження заставного майна, вимог щодо необхідності реєстрації застави та вимог закону при реалізації заставного майна, а тому просить стягнути з Банку збитки у розмірі вартості втраченого майна, що складають 1359447,70 грн. згідно здійсненої на замовлення позивача ТОВ «Інвестиційно-Консалтингове Бюро «Тріада» (сертифікат СОД № 317/19 від 19.04.2019 р., виданий ФДМУ) оцінки від 11.01.2021 р. Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Будтехдемонтаж» та вважає, що його доводи, заперечення і вимоги, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Згідно з ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В ч. 2 ст. 22 цього ж Кодексу наведено поняття збитків, якими є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Так, відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов`язання, якого припустився боржник.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Отже, обов`язок з відшкодування збитків настає для суб`єктів господарювання у разі порушення господарського зобов`язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст. ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України).

За своїм змістом збитки полягають у об`єктивному зменшенні будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Так, обов`язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків (шкоди) є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); прямий причинний зв`язок між діями винної особи та заподіянням збитків; збитків (їх наявності та розміру); вина. Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків (шкоди).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В даному випадку позивач повинен довести наявність таких складових для відшкодування шкоди як протиправність поведінки відповідача, факт заподіяння матеріальної шкоди (збитків) та її розмір, а також наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та матеріальною шкодою.

Так, в ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Таким чином, суть застави як способу забезпечення виконання зобов`язання відповідно до змісту ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) полягає у тому, що кредитор (заставодержатель) вправі в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Положеннями статті 3 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) визначено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Згідно ст. 44 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу.

При цьому в п. 1.6, 1.8 спірних договорів застави сторони погодили, що предмет застави передається заставодавцем добровільно у володіння (заклад) заставодержателю в момент підписання цього договору. Предмет застави повертається заставодавцю після повного належного виконання зобов`язань за кредитним договором. Факт передачі предмету застави в заклад заставодержателю засвідчується підписами сторін на даному договорі.

Таким чином, вказаними пунктами договорів застави сторони чітко визначили передачу предмету застави від заставодавця до заставодержателя саме з моменту підписання договорів, при цьому погодили, що факт передачі предмету застави в заклад заставодержателю засвідчується підписами сторін на даному договорі. Так, наявність на спірних договорах застави підписів уповноважених представників сторін свідчить про те, що предмет застави перейшов від заставодавця до заставодержателя, тому колегія суддів погоджується з висновком суду щодо безпідставності посилань відповідача на те, що йому було передано лише 3 найменування (24 одиниці) заставного майна, а не 42 одиниці, як то визначено договорами застави.

При цьому, як вірно вказано господарським судом, посилання відповідача на розписку від 03.12.2014 р. (а.с. 109 т. 14) як на доказ отримання від позивача лише трьох найменувань заставного майна, також є безпідставними, оскільки факт отримання майна може підтверджувати не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання майна, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певного майна від однієї особи до іншої. Водночас із вказаної розписки від 03.12.2014 р. неможливо встановити передачу від ТОВ «Будтехдемонтаж» до ПАТ КБ «Приватбанк» певного майна саме з огляду на відсутність на ній підпису уповноваженої особи заставодавця та її засвідчення лише підписом посадової особи заставодержателя.

Згідно ст. 15 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 577 Цивільного кодексу України застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Згідно ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження» (в редакції, чинній на момент укладення договорів) взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

З огляду на вказані положення законодавства, реєстрація застави є правом заставодержателя, а не його обов`язком. Застава може бути зареєстрована виключно на підставі або заяви заставодержателя, або заставодавця з подальшим внесенням запису до Державного реєстру. З наданого позивачем витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 05.07.2017 р. за № 52757313 не вбачається внесення запису про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна позивача, яке є предметом за договорами застави від 23.07.2014 р., у зв`язку з укладенням договорів застави. Так, вказане свідчить, що заставодержатель - ПАТ КБ «Приватбанк» не скористався своїм правом реєстрації застави у відповідному реєстрі. Поряд з цим господарський суд зазначає, що позивач в силу ч. 3 ст. 577 Цивільного кодексу України був також наділений правом реєстрації спірної застави рухомого майна на підставі своєї заяви як заставодавця з подальшим внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, чого зроблено не було.

Разом з тим, як підставно зазначено господарським судом, ані умовами спірних договорів застави, ані приписами діючого на момент укладення договорів законодавства не було передбачено обов`язкового внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо переданого позивачем у заставу банку обладнання, а тому безпідставними є посилання позивача на недотримання Банком вимог діючого на той момент законодавства і умов вказаних договорів щодо внесення відповідного запису до цього Реєстру.

Відповідно до ст. ст. 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Між тим, положеннями п. 2.3 договору сторони визначили, що звернення стягнення на предмет застави за вибором банку здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів:

- шляхом передачі предмету застави у власність банку в рахунок виконання зобов`язань за договором;

- шляхом продажу банком предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання банком договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. Пошук покупця проводиться як заставодавцем, так і банком;

- іншим способом, незабороненим чинним законодавством.

Відтак, з укладених між сторонами договорів застави вбачається, що банку було надано право звернення стягнення на предмет застави будь-яким з вищенаведених способів, як-то: шляхом набуття заставного майна Банком у власність (з огляду на факт передачі майна у володіння Банку вже на момент укладення договорів застави), або шляхом продажу предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах, або шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, та іншим способом, незабороненим чинним законодавством.

Наразі визначальним для набуття Банком як заставодержателем права на звернення стягнення на предмет застави є саме порушення позивачем умов кредитних договорів.

Як з`ясовано господарським судом та підтверджено під час апеляційного перегляду, позивачем були порушені умови кредитних договорів, а саме позивачем не було здійснено повернення отриманих кредитних коштів у встановлений строк, зокрема до 27.08.2014 р., у зв`язку з чим у позивача виникла заборгованість по кредитним договорам № б/н від 27.08.2012 р. та договором № б/н від 25.11.2013 р.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розміру заборгованості позивача по вказаним кредитним договорам, однак згідно наданих Банком до суду письмових пояснень (а.с. 95-96 т. 2) станом на 08.09.2014 р. (тобто після закінчення строку повернення кредиту) позивач мав заборгованість перед банком за вказаними вище кредитними договорами у розмірі 16407,89 грн., в т.ч. 12000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 3067,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 151,90 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 1188,00 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом. Вказані доводи відповідача позивачем не спростовано, натомість позивач визнає факт наявності у нього заборгованості станом на 2016 рік.

З матеріалів справи вбачається, саме у зв`язку з невиконанням ТОВ «Будтехдемонтаж» своїх зобов`язань за вищевказаними двома кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, ПАТ КБ «Приватбанк» 04.12.2014 р. було звернуто стягнення на 3 одиниці предмету застави шляхом їх реалізації на загальну суму 2700,00 грн., а саме: станок свердлильний rottenberg - ціна реалізації 1100,00 грн.; станина для свердління - ціна реалізації 1100,00 грн.; коронка «алмазная» - ціна реалізації 500,00 грн. Вказана реалізація була здійснена відповідачем без оформлення письмового договору купівлі-продажу.

Так, Верховний Суд у постанові від 27.09.2019 р., направляючи справу № 916/2055/18 на новий розгляд, вказав на необхідність розгляду судом поданого позивачем разом із заявою про усунення недоліків клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати у відповідача наступний перелік документів, а саме: договори купівлі-продажу майна, що передано за договорами застави № №ZALОD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD00011809, укладених 13.07.2014 р., акт (звіт) службового розслідування щодо реалізації (втрати) майна, звіт про оцінку майна, документи, що підтверджують розрахунок за купівлю майна, акти приймання - передачі майна, звіт про результат продажу майна, договори страхування майна.

Між тим, як було встановлено господарським судом, договори купівлі-продажу майна, переданого за договорами застави № №ZALОD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD00011809, укладались відповідачем у спрощений спосіб, тому надання останнім вказаних доказів є неможливим.

При цьому відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору купівлі-продажу майна, яке було предметом застави, колегія суддів погоджується з висновком суду про можливість ПАТ КБ «Приватбанк» укладення такого договору у спрощений спосіб, а тому доводи позивача щодо неукладення відповідачем таких договорів оцінюються критично.

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» стосовно нездійснення відповідачем реєстрації відомостей у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) якщо інше не встановлено цим законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

В силу приписів ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов`язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

За положеннями ч. 6 ст. 43 вказаного Закону заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем.

Згідно ч. 2 ст. 45 цього ж Закону витяг з Державного реєстру свідчить про внесення записів про обтяження до Державного реєстру або про їх відсутність. У разі наявності обтяження у витягу вказуються всі наявні записи та відомості, що містяться в них.

Виходячи з аналізу норм зазначеного Закону, слід зазначити, що відповідний запис про звернення стягнення на предмет обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру у разі, якщо таке обтяження було вже зареєстровано в Реєстрі. Зважаючи на те, що обтяження за спірними договорами застави взагалі не було зареєстровано, про що зазначалось вище, і такий запис про обтяження був відсутній в Державному реєстрі, відповідно ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» не зобов`язаний був здійснювати реєстрацію у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави. В свою чергу, суд апеляційної інстанції не вбачає в даному випадку, порушень Банком законодавства у наведеній частині.

Стосовно доводів позивача про його неповідомлення про звернення стягнення на предмет застави.

Так, докази направлення Банком на адресу ТОВ «Будтехдемонтаж» письмового повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання та про намір реалізації права на звернення стягнення на предмет застави в матеріалах справи відсутні.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається факт звернення позивача до ПАТ «КБ «Приват-Банк» із проханням надати повний та детальний розрахунок заборгованості та можливість оглянути предмет застави лише 28.03.2017 р., в той час, коли повернення отриманих кредитних коштів за кредитними договорами позивач був зобов`язаний здійснити в строк до 27.08.2014 р.

Тобто позивач, вважаючи себе власником заставного майна і будучи обізнаним про наявність у нього невиконаного зобов`язання по кредитним договорам, на протязі значного періоду часу, а саме більше 2,5 років не виявляв жодного інтересу щодо подальшої долі заставного майна. До того ж докази звернення позивача до Банку з приводу неможливості виконання забезпеченого заставою зобов`язань з підстав неплатоспроможності до суду не були надані, з чого випливає, що позивач повинен був знати про можливе настання негативних наслідків у зв`язку з невиконанням ним прийнятих на себе зобов`язань за кредитними договорами.

Згідно положень ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Щодо доводів позивача про реалізацію відповідачем 3 одиниць предмета застави без проведення оцінки майна, яка мала бути визначена на підставі акта незалежної експертизи.

Відповідно до ст. 582 Цивільного кодексу України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Так, пунктом 1.3 спірних договорів застави сторони погодили, що заставна вартість предмета застави за кожним договором дорівнює 200,00 грн.

Відтак, сторонами під час укладення спірних договорів застави було визначено вартість заставного майна на загальну суму 1200 грн. (200 грн. х 6 договорів).

У п. 2.4 договорів застави встановлено, що при зверненні стягнення на предмет застави у позасудовому порядку банк встановлює початкову ціну предмета застави у розмірі оціночної вартості, встановленої незалежним експертом. Банк має право реалізувати предмет застави за ціною, вказаною в акті незалежної експертизи.

Наразі, як вірно встановлено судом першої інстанції, оціночна вартість предмету застави, що був реалізований Банком, не була визначена відповідно до умов договорів. При цьому критично оцінюються доводи відповідача щодо проведення спеціалістом по роботі із зовнішніми організаціями оцінки 3-х одиниць заставного майна, оскільки ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» не було надано суду доказів проведення таким спеціалістом будь-якої оцінки майна, як і не повідомлено про наявність у такої особи права здійснювати оцінку майна.

Разом з тим, такі дії Банку не обумовлюють спричинення збитків позивачу на заявлену суму, виходячи з наступного.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, згідно ч.ч. 1, 4, 5 ст. 20 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов`язання застава зберігається в початковому обсязі. Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет застави) у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином, основним правом заставодержателя є право на отримання задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця шляхом звернення стягнення на предмет застави. При цьому господарський суд зауважує, що підставою для набуття заставодержателем вказаного права є відповідно до змісту ст. 590 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України «Про заставу» є невиконання у встановлений строк (термін) зобов`язання, забезпеченого заставою (якщо інше не передбачено законом чи договором).

Так, враховуючи саме невиконання позичальником - ТОВ «Будтехдемонтаж» своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, у Банка як заставодержателя відповідно до умов спірних договорів застави та положень законодавства виникло право звернення стягнення на заставне майно. При цьому, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції, доказів того, що на момент реалізації відповідачем трьох одиниць предмету застави - станка свердлильного rottenberg, станини для свердління та коронки «алмазної» , а саме - 04.12.2014 р., у ТОВ «Будтехдемонтаж» була відсутня заборгованість за кредитним договором, що унеможливлювало би звернення такого стягнення банком.

Таким чином, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду про те, що Банк мав право відповідно до чинного законодавства та умов спірних договорів застави здійснити звернення стягнення на предмет застави. Наразі встановлення судом порушень процедури такої реалізації, а саме нездійснення ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» оцінки вартості предмета реалізації та не направлення на адресу ТОВ «Будтехдемонтаж» письмового повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання свідчать про наявність у діях Банку протиправної поведінки.

Крім того, в обґрунтування підстав втрати відповідачем частини заставного майна позивач посилається на ст. 48 Закону України «Про заставу» , якою визначено, що за втрату або недостачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу - в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна. Заставодержатель зобов`язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні втратою, недостачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором. Заставодержатель відповідає за втрату, недостачу чи пошкодження предмета закладу, якщо він не доведе, що втрата, недостача чи пошкодження сталися не з його вини.

Водночас, звернення відповідачем стягнення не на все майно, а лише на його частину у кількості 3 одиниць, свідчить про втрату відповідачем іншої частини заставного майна. В п. 2.3 спірних договорів передбачена можливість набуття відповідачем заставного майна у власність в рахунок виконання зобов`язань за договором (з огляду на фактичне перебування заставного майна у володіння Банку з моменту укладення договорів застави), однак таких доказів набуття відповідачем у власність вказаної частини заставного майна до суду не надано. Між тим, навіть у випадку втрати Банком заставного майна на момент звернення позивача з листом до Банку у березні 2017 року, сумарна заставна вартість такого майна у розмірі 1200 грн., що визначено у спірних договорах застави, не охоплювала загальний розмір заборгованості ТОВ «Будтехдемонтаж» перед ПАТ «КБ «Приватбанк» , що існував на момент її реалізації Банком свого права на звернення стягнення на частину заставного майна. Поряд з цим, позивач мав право на повернення заставного майна від Банку за умови повного погашення заборгованості по кредитним договорам б/н від 27.08.2012 р. і від 25.11.2013 року. Натомість факт погашення заборгованості та припинення кредитних правовідносин внаслідок виконання позивачем всіх своїх зобов`язань останнім не доведено, тому, на думку колегії суддів, у Банку не існував обов`язок щодо повернення заставного майна на момент звернення позивача до Банку з листом від 28.03.2017 р.

При цьому, не приймаються до уваги надані позивачем до матеріалів справи на підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами копії платіжних документів (а.с. 37-43 т. 1), оскільки із останніх неможливо встановити за якими саме зобов`язаннями ТОВ «Будтехдемонтаж» здійснювалася така оплата, виходячи з наступного опису у призначенні платежу: «погашення штрафу» , «оплата» , «надходження готівки в погашення кредитів» , «погашення кредитів» , «поповнення картки за номером» . Тим більш з вказаних платіжних документів вбачається, що оплата здійснювалася за період з січня 2016 року по лютий 2017 року, тобто вже після реалізації Банком права на звернення стягнення на предмет застави.

Крім того, в позовній заяві позивач посилається на рішення господарського суду Одеської області від 12 січня 2015 р. по справі № 916/4432/14, за яким з ТОВ «Будтехдемонтаж» було стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у сумі 12000,00 грн., відсотки за користування кредитом у сумі 3067,99 грн., пеню у сумі 151,90 грн., комісію за користування кредитом у сумі 1188,00 грн., судовий збір у сумі 1827,00 грн., яке позивачем до матеріалів позовної заяви додано не було.

Так, дослідивши зміст вказаного рішення господарського суду Одеської області від 12 січня 2015 р. по справі № 916/4432/14 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слід зазначити, що у вказаному рішенні була стягнута заборгованість за договором банківського обслуговування від 17.08.2012 р., укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Будтехдемонтаж» , в той час як у даній справи договори застави від 23.07.2014 р. укладалися в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами від 27.08.2012 р. та від 25.11.2013 р., тобто укладеними в інший час. Наразі відсутність вказаних кредитних договорів в матеріалах справи унеможливлює дослідження апеляційним судом їх змісту.

Більш того, навіть ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не свідчить про виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення застави, тому не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави у передбачений договором та законом спосіб. Адже за приписами статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а чинне законодавство (ч. 1 ст. 598, ст.599-601, 604 - 609 ЦК України) не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення.

Відтак, незважаючи на існування рішення суду про стягнення заборгованості та враховуючи ненадання позивачем належних і допустимих доказів погашення заборгованості за кредитними договорами, в забезпечення яких були укладені спірні договори застави, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, що Банк набув право на задоволення вимог за рахунок предмета застави. Адже стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання. Однак, Банком не надано доказів звернення стягнення на все заставлене майно відповідно до умов укладених договорів та діючого законодавства, а саме проведення оцінки заставленого майна та повідомлення заставодавця про реалізацію заставленого майна.

Щодо наданого позивачем звіту про оцінку майна, на підставі якого позивачем визначено розмір заявлених до стягнення збитків в сумі 1359447,70 грн.

При направленні Верховним Судом даної справи № 916/2055/18 на новий розгляд згідно постанови від 27.09.2019 р. було зазначено, що суди попередніх інстанцій, відхиливши наданий позивачем звіт про оцінку майна, з метою встановлення дійсних обставин справи та за відсутності будь-яких інших доказів щодо вартості втраченого майна, не були позбавлені права призначити у справі відповідну судову експертизу в порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ухвалами господарського суду Одеської області від 21.01.2020 р. та 22.06.2020 р. у ці справі № 916/2055/18 господарським судом двічі призначалася судова товарознавча експертиза обладнання, на вирішення якої було поставлено питання щодо визначення реальної ринкової вартості об`єктів рухомого майна (втраченого майна - обладнання для проведення демонтажних робіт), що є предметом застави за договорами застави № ZALOD00011692, № ZALOD00011693, № ZALOD00011694, № ZALOD00011695, № ZALOD00011696, № ZALOD0001809 від 23.07.2014 р., укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Будтехдемонтаж» , на момент розгляду справи.

Однак, призначені судом вказані експертизи не були проведені саме з підстав ненадання позивачем витребуваних судовими експертами додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової товарознавчої експертизи обладнання, зокрема: повної специфікації, технічної документації та товаросупровідних документів на об`єкти, що дадуть змогу їх ідентифікувати в повному обсязі; договорів купівлі-продажу, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, які підтверджують сплату за ТМЦ, актів прийому-передачі; актів технічного стану на об`єкти дослідження станом на 23.07.2014 р.; відомостей про первину вартість об`єктів дослідження та вводу в експлуатацію.

Згідно ч. 4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, з огляду ненадання позивачем необхідних для проведення експертизи матеріалів на вимогу суду документів за клопотанням судового експерта, суд з урахуванням приписів ч. 4 ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає правомірним відмову суду першої інстанції у визнанні обставин щодо розміру збитків, заявлених до стягнення.

Натомість позивачем на підтвердження розміру збитків було надано до суду висновок про вартість майна від 06.01.2021 року, за яким ринкова вартість майна станом на дату оцінки склала 1359447,70 грн.

Водночас, проаналізувавши наявний в матеріалах справи звіт, складений ТОВ «Інвестиційно-Консалтингове Бюро «Тріада» (сертифікат СОД № 317/19 від 19.04.2019 р., виданий ФДМУ) на замовлення позивача, господарським судом встановлено наявність в ньому помилок в назвах досліджуваних об`єктів, оскільки назви, зазначені в ньому, не повністю співпадають із назвами об`єктів, зазначених у спірних договорах застави, які були передані на їх виконання.

Відтак, даний звіт, за відсутності в матеріалах справи взагалі будь-яких інших доказів, зокрема, щодо технічної документації в повному обсязі на спірне обладнання, первинної та балансової (залишкової) вартості досліджуваного обладнання, ціни рухомого майна на дату його придбання позивачем, не є достатнім та беззаперечним доказом спричинення ПАТ «КБ «Приватбанк» позивачу збитків у заявленому розмірі 1359447,70 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду, що розмір заявлених до стягнення збитків не відображає реальну вартість предметів застави, що свідчить про необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку збитків.

При цьому, як підставно вказано господарським судом, при передачі позивачем в заставу обладнання останній погодився з вказаною в договорах оціночною вартістю обладнання у розмірі 200 грн. по кожному договору. Доказів, які би підтверджували реальну вартість заставного майна на момент передачі його Банку, позивачем до суду не було надано. Так, позивач, звертаючись у вересні 2018 року до суду із даною позовною заявою, був зобов`язаний відповідно до ст. 162 Господарського процесуального кодексу України надати всі наявні в нього докази, що підтверджують викладені ним обставини, а також зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою. Водночас, всупереч зазначеному, позивачем не було вказано про відсутність у останнього технічної документації в повному обсязі на спірне обладнання, первинної та балансової (залишкової) вартості досліджуваного обладнання, ціни рухомого майна на дату його придбання позивачем.

В свою чергу подання лише 12.01.2021 р. до господарського суду звіту про незалежну оцінку майна позивачем є безпідставним, оскільки позивачем не доведено факт неможливості отримання такого звіту на момент подачі позову.

Таким чином, колегія судів вважає вірним висновок господарьского суду щодо відсутності у діях відповідача складу деліктного правопорушення, що спричинило б понесення позивачем збитків у заявленому розмірі 1359447,70 грн. в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України, позаяк такі дії зумовлені протиправною поведінкою позивача у кредитних правовідносинах, що не спростовано останнім.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.76 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, вказане свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування збитків у вказаному розмірі, оскільки позивач не довів в установленому законом порядку належними, допустимими та достатніми доказами спричинення відповідачем таких збитків. Тим більш відсутність однієї з таких складових вказаного правопорушення як збитки (неможливість встановлення їх розміру) виключає можливість притягнення відповідача до такого виду цивільно-правової відповідальності. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будтехмонтаж» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 року у справі №916/2055/18 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

30.07.2021 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя В.М. Головей

Суддя А.І. Ярош