Рішення

від 13.07.2021 по справі 911/313/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/313/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., розглянув матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М."

35312, Рівненська обл., Рівненський р-н, смт Клевань, вул. Центральна, буд. 38, код ЄДРПОУ 31299514

до Приватного підприємства "Автомагістраль"

07351, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 68, код ЄДРПОУ 31481658

про визнання недійсним договору

за участі представників сторін:

позивача: Дяденчук А.І., посвідчення №1126 від 11.09.2014; ордер на надання правової допомоги серія ВК №1004434 від 24.03.2021;

відповідача: Корзаченко В.М., посвідчення №4365/10 від 25.11.2010; ордер на надання правової допомоги серія АІ №1019970 від 18.01.2020.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. № 307/21 від 29.01.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." до Приватного підприємства "Автомагістраль" про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані підписанням зі сторони позивача договору поставки №16/10 від 16.10.2020, що укладений між сторонами, неуповноваженою на те особою, а саме: в.о. директора товариства Іващуком В.А. за відсутності для цього визначених законом та статутом товариства повноважень, а також відсутністю реального наміру сторін на укладання вказаного договору.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пунктів 5, 8 частини 3 статті 162 та частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків (вх. №4568/21 від 25.02.2021), згідно з яким позивач усунув недоліки позовної заяви.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2021 судом прийнято позовну заяву (вх. №307/21 від 29.01.2021) до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/313/21 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 30.03.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із необхідністю надання представнику відповідача часу для подання суду відзиву на позовну заяву (вх. №7202/21 від 29.03.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні (вх. №7466/21 від 30.03.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання у справі в режимі відеоконференції (вх. №7488/21 від 31.03.2021).

У судове засідання 30.03.2021 представники позивача та відповідача не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/313/21 на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 23.04.2021.

У судове засідання 23.04.2021 з`явились представники позивача та відповідача та надали усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2021 судом відкладено підготовче засідання у справі №911/313/21 на 19.05.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про продовження процесуального строку позивачу на подання відповіді на відзив (вх. №10301/21 від 30.04.2021).

У судове засідання 19.05.2021 з`явились представники позивача та відповідача та надали усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2021 судом відкладено підготовче засідання у справі №911/313/21 на 28.05.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №12867/21 від 24.05.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №13245/21 від 27.05.2021).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.06.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13469/21 від 31.05.2021).

У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено перерву до 13.07.2021, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, з метою надання сторонам часу для належної підготовки до з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення (вх. № 16930/21 від 13.07.2021).

У судове засідання 13.07.2021 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та представник відповідача, який заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до частини 6 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.07.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Правовідносини сторін

1.1. 16.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М , в особі в.о. директора Іващука В.А., що діє на підставі статуту (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством Автомагістраль , в особі директора Скоростецького М.О., який діє на підставі статуту (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 16/10 (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю: фарбу для горизонтальної розмітки автомобільних доріг, пластики, спрій-пластики гарячого та холодного нанесення, мікрокулькі скляні світлоновертальні та інші оригінальні матеріали для розмітки, а покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати товар відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору товар поставляється покупцю згідно його заявки. Свідченням прийняття заявки покупця до виконання є повідомлення-підтвердження постачальника про прийняття заявки або виставлений рахунок. Заявка та повідомлення - підтвердження можуть передаватися іншій стороні за договором факсом, телефоном (в усній формі), електронною поштою або вручатися особисто уповноваженій особі відповідної сторони цього договору.

Згідно з пунктом 3.3 Договору розрахунки за цим договором здійснюється шляхом 100% від вартості товару, зазначеної в видатковій накладній, протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

02.11.2020 листами № 574, 575, 576 заступник директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М. - Іващук В.А. повідомив Приватне підприємство Автомагістраль про офіційний статус та гарантію поставки оригінальних матеріалів для розмітки в обсягах, необхідних для проведення зазначеної закупівлі, протягом визначеного тендерною документацію ( Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення закупівля: UA-2020-09-30-001295-c, UA -2020-09-30-003039-с, UA - 2020-09-30-001650-с.) строку виконання робіт приватним підприємством Автомагістраль згідно договору поставки від 16.10.2020 № 16/10 та уповноважує Приватне підприємство Автомагістраль пропонувати зазначені оригінальні матеріали для розмітки у процедурі вищевказаних закупівель.

Перевіривши відомості на офіційному сайті: https://prozorro.gov.ua, відносно тендерної документації на процедури закупівлі UA-2020-09-30-001295-c, UA -2020-09-30-003039-с, UA - 2020-09-30-001650-с, судом встановлено, що: наявна вимога тендерної документації щодо надання учасниками процедури закупівлі у складі пропозицій копії свідоцтва про випробування фарби у відповідності до стандарту EN 1436, що має витримувати 4 млн. наїздів Р7, встановлена замовником відповідно до статті 22 Закону з метою нанесення дорожньої розмітки на автомобільній дорозі загального користування державного значення якісними матеріалами, що мають фізико-механічні характеристики, які забезпечують їх функціональну довговічність. Крім того, інформуємо, що в Україні значно розповсюдженою є сертифікація продукції відповідно до стандарту ЕN 1436, зокрема в рамках таких публічних закупівель вже ставилася подібна умова: ідентифікатор закупівлі: UA-2020-03-06-000712-b, Замовник: КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ МОНТАЖНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИЙ ПІДРОЗДІЛ ; ідентифікатор закупівлі: UA-2017-11-10-000993-а, Замовник: КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ МОНТАЖНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИЙ ПІДРОЗДІЛ ; ідентифікатор закупівлі: UA-2020-01-21-003411-с, Замовник: Комунальне підприємство Вінницька спеціалізована монтажно-експлуатаційна дільниця з організації дорожнього руху ; ідентифікатор закупівлі: UA-2020-01-31-003784-а, Замовник: КОМУНАЛЬНЕ КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАРІУПОЛЬАВТОДОР ; ідентифікатор закупівлі: UA-2020-03-06-000181-b, Замовник: СЛУЖБА АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ., що дозволяє дійти до висновку, що в Україні є розміточні матеріали і фірми, які, як здійснюють поставку якісних матеріалів і продукція яких сертифікована за ЕN 1436, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю Лакофарбовий завод Аврора , Код ЄДРПОУ 32741978; Дочірнє підприємство Торговий дім Лакма -Од , Код ЄДРПОУ 34801368; Товариство з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М. , Код ЄДРПОУ 31299514; Товариство з обмеженою відповідальністю Хімія Парк , Код ЄДРПОУ 38986599, і т. д. .

Протоколами засідання тендерного комітету № 791, 792, 793 від 15.12.2020 вищезазначені процедури закупівлі відмінено на підставі пункту 2 частини 1 статті 32 Закону України Про публічні закупівлі .

1.2. 15.02.2021 на підставі процедури публічної закупівлі UA-2020-10-28-005202-а між Службою автомобільних доріг у Київській області та Приватним підприємством Автомагістраль укладено договір № 55-21 від 15.02.2021 на послуги з довгострокового експлуатаційного утримання автомобільногих доріг державного значення.

Відповідно до пункту 1.1. Договору виконавець зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором своїми силами і засобами на власний ризик та/або з залученям субпідрядних організацій надати послуги з ремонту, технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов`язаного обладнання та супутні послуги.

Згідно з пунктом 1.4 Договору послуги виконуються виконавцем згідно щомісячних планів-завдань або актів дефектів, а також окремо визначених доручень замовника та інших первинних розпорядчих документів.

Згідно з пунктом 6.1 Договору строк надання послуг: з дати підписання договору і по 31.12.2023.

2. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М.

2.1. 27.11.2020 на адресу відповідача направлено лист № 641/2 про визнання договору поставки № 16/10 від 16.10.2020 недійсним з огляду на те, що він підписаний не уповноваженою особою, крім того, поставка за цим договором погоджувалась у межах гарантійних листів, які були видані лише у межах наступних закупівель: UA-2020-09-30-001295-c, UA-2020-09-30-003039-с, UA-2020-09-30-001650-с, а поставка товару для інших закупівель між компаніями не узгоджувалась та не обгорювалась.

Відповідно до пункту 2.2 Статуту виконавчим органом є одноособово (директор).

Директором товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М. є Іващук З.А. , яка одночасно є його засновником з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 90% та кінцевим бенефіціарним власником, з прямим вирішальних впливом на діяльність товариства.

Директор товариства Іващук З.А. з 24.09.2020 по 27.11.2020 перебувала у відпустці за межами України.

Повноважень на підписання господарських договорів, у тому числі, договору з Приватним підприємством Автомагістраль , заступнику директора Іващуку В.А. не було надано, що підтверджується відсутністю посилання на довіреність або будь-який документ, який наділяє необхідними повноваженнями підписанта для укладення даного договору у його преамбулі.

Наказом № 258 від 23.09.2020 виконання обов`язків директора товариства покладено на заступника директора - Іващука В.А., з наданням йому права першого підпису фінансово-господарчих та кадрових документів з 05 жовтня 2020 року на період відпустки директора, тобто, зазначеним наказом не було надано повноважень на укладення господарських договорів, що також свідчить про недійсність правочину.

2.2. Приватне підприємство Автомагістраль під час укладення договору діяло недобросовісно та нерозумно, оскільки не перевірило повноваження Іващука В.А. на підписання спірного договору, з урахуванням того, що відомостей у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про надання йому повноважень на вчинення відповідних дій немає, а вимоги статуту, у редакції на дату виникнення спірних правовідносин, не містять положень про надання заступнику директора повноважень на укладення договорів від імені юридичної особи без згоди загальних зборів, тобто, відповідач знав про відсутність у заступника директора товариства - Іващука В.А. повноважень на укладення господарських договорів.

2.3. Спірний договір є фіктивним, з огляду на відсутність реального наміру його укладення та виконання, оскільки, станом на дату звернення з позовом до суду, від відповідача не надходило жодних заявок на постачання товару, фактично не відбулось жодної господарської операції, а укладений договір, фактично використовується для участі у державних закупівлях, проте, як вбачається із сайту Прозорро, відповідач став переможцем тендеру UA-2020-10-28-005202-а та 15.02.2021 між ним та Службою автомобільних доріг у Київській області укладено договір № 55-21 на послуги з довгострокового експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення, та для участі у торгах у складі тендерної документації надав спірний договір, проте, купівлі товару не здійснює, що свідчить про фіктивність правочину, оскільки договір поставки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і такий договір сторонами не виконується.

2.4. З приводу посилання відповідача на публікацію в мережі Інтернет від 24.02.2021 Наші Гроші , товариство зазначає, що вказаний доказ є недопустимим, у контексті належності, достовірності та допустимості доказів, визначених статтями 77-79 Господарського процесуального кодексу України.

3. Аргументи Приватного підприємства Автомагістраль

3.1. У преамбулі Договору зазначено в.о. директор Іващук В.А., діє на підставі статуту, тож у Приватного підприємства Автомагістраль не було необхідності відшукувати та вивчати статут товариства - позивача для вивчення повноважень в.о. директора Іващук В.А., адже, на переконання відповідача, в.о. директора позивача не підписав би договір за відсутності у нього відповідних на те повноважень.

Також, у подальшому, 02.11.2020, позивачем надано гарантійни листи відносно визнання правочину, що, у свою чергу, свідчить про схвалення правочину.

Крім того, відповідач мав намір, у разі необхідності виконання робіт з нанесення горизонтальної розмітки, придбати необхідний товар у позивача і умовами спірного договору було передбачено предмет договору, ціну і порядок розрахунку, умови поставки та форс-мажорні обставини, які, як стверджує позивач, можуть мати негативні наслідки для позивача через невигідність його умов та фактичну неможливість його виконання, оскільки через запроваджені карантинні обмеження у державі спостерігались перебої з поставкою сировини та відсутністю її на складі товариства для виготовлення асортименту товару, що є предметом поставки за договором.

Здійснивши елементарний аналіз умов договору, очевидно, що жодних негативних наслідків чи ризиків для продавця за договором він фактично не несе і поставка може відбутися лише у разі попереднього погодження постачальником кількості та найменування продукції.

3.2. Також, позивач зазначає, що директор товариства - Іващук З.А. 27.08.2020 прибула до Анталії та перебувала за кордоном до 29.11.2020, тобто, у вказаний період товариство позивача залишилось без керівника, проте, 23.09.2020 директор товариства, перебуваючи за кордоном видала наказ № 260-В про відбуття у відпустку з 24.09.2020 по 01.12.2020 та інший наказ про прийняття на роботу заступником директора - Іващука В.А., але з 05.10.2020, тобто, Іващук З.А., перебуваючи за кордоном, підписує та направляє відповідачу лист про одностороннє визнання договору поставки недійсним.

3.3. У мережі інтернет наявна публікація від 24.02.2021 "Наші Гроші", згідно з якою зазначено, що позивач, будучи монополістом в Україні та маючи сертифікат на певний вид фарби для робіт з нанесення дорожньої розмітки у такий спосіб надавав можливість чи не надавав можливості іншим компаніям, серед яких і підприємство відповідача, брати участь у відповідних тендерних закупівлях. І що у такий спосіб позивач намагається не допустити відповідача до участі у подібних тендерах, де замовник вимагає наявність саме такої фарби, яка є виключно у позивача.

3.4. У частині невиконання обов`язку щодо закупівлі фарби після укладення договору із замовником робіт, то слід зазначити, що умовами наданого позивачем до відповіді на відзив договору, зокрема, пункту 1.4, передбачено, що послуги надаються виконавцем згідно щомісячних планів-завдань або актів дефектів, тобто, відповідач виконує ті послуги та завдання замовника, які останній доводить йому у щомісячних актах дефектів чи планах - завданнях, виходячи з власних потреб замовника та наявності бюджетного фінансування, а, відтак, висновки позивача, що договір поставки не був спрямований на реальне настання правових наслідків є передчасним та хибним.

3.5. Позивачем не надав суду жодних доказів про результати службового розслідування і копію наказу про притягнення заступника директора до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, що, у свою чергу, свідчить, що в.о. директора Іващук В.А. мав обсяг повноважень на підписання спірного договору.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

За приписами частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто, обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15ц.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку, важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою, необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

При цьому, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі № 910/8794/16 Верховний Суд нагадав про те, що відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Крім того, суд роз`яснив, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20; від 11.02.2021 у справі № 922/109/19; від 16.07.2020 у справі № 923/831/18.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 229-233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

5.1. 16.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М , в особі в.о. директора Іващука В.А., що діє на підставі статуту та Приватним акціонерним товариством Автомагістраль , в особі директора Скоростецького М.О., який діє на підставі статуту, укладено договір поставки № 16/10, згідно з яким постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю: фарбу для горизонтальної розмітки автомобільних доріг, пластики, спрій-пластики гарячого та холодного нанесення, мікрокулькі скляні світлоновертальні та інші оригінальні матеріали для розмітки, а покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати товар відповідно до умов цього договору.

Відповідно до частин 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки: у договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному; договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб`єктів. У зв`язку з цим, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 Цивільного кодексу України), суть якої розкрита у статті 627 Цивільного кодексу України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дієздатність - це закріплена законом можливість суб`єкта права набувати своїми діями юридичних прав та створювати для себе юридичні обов`язки.

Правоздатність - це здатність особи мати права та обов`язки. За загальним правилом цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (частина 4 статті 91 Цивільного кодексу України), що співпадає з її державною реєстрацією (частина 4 статті 87 Цивільного кодексу України).

Статтею 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Одночасно, правилами частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

У зв`язку із наведеним, слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і, в такому разі, суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20; від 11.02.2021 у справі № 922/109/19; від 16.07.2020 у справі № 923/831/18.

Згідно з статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/439/18.

Крім того, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялось фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 по справі №912/2185/16).

Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

5.2. Відповідно до пункту 2.20 Статуту позивача, директор товариства є посадовою особою товариства та вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції директора.

Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Директор не може приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Директор товариства: розпоряджається майном товариства (для розпорядження нерухомим майном товариства необхідне попереднє погодження загальних зборів учасників) в межах визначеної компетенції, підписує угоди, договори, контракти в тому числі зовнішньоекономічні.

Зважаючи на вказані положення Статуту позивача, підписання спірного договору входить до повноважень директора товариства.

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М № 257-к від 23.03.2020 Іващука В.А. з 05.10.2020 прийнято на посаду заступника директора, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М № 260-в від 23.09.2020 директору Іващук З.А. надано щорічну відпустку з 24.09.2020 по 01.12.2020.

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М № 258 від 23.09.2020 покладено на заступника директора Іващука В.А. обов`язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М. з наданням йому права першого підпису фінансово-господарчих та кадрових документів з 05.10.2020 на період відпустки директора.

16.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М , в особі в.о. директора Іващука В.А., що діє на підставі статуту та Приватним акціонерним товариством Автомагістраль , в особі директора Скоростецького М.О., який діє на підставі статуту, укладено спірний договір поставки № 16/10.

02.11.2020 листами № 574, 575, 576 заступник директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М. повідомив Приватне підприємство Автомагістраль про офіційний статус та гарантію поставки оригінальних матеріалів для розмітки в обсягах, необхідних для проведення зазначеної закупівлі, протягом визначеного тендерною документацію ( Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення закупівля: UA-2020-09-30-001295-c, UA -2020-09-30-003039-с, UA - 2020-09-30-001650-с) строку виконання робіт Приватним підприємством Автомагістраль згідно договору поставки від 16.10.2020 № 16/10 та уповноважив Приватне підприємство Автомагістраль пропонувати зазначені оригінальні матеріали для розмітки у процедурі вищевказаних закупівель.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 Цивільного кодексу України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

З огляду на те, що директор Іващук З.А., станом на дату підписання спірного договору - 16.10.2020, перебувала у відпустці, очевидно, що Іващук В.А., як виконувач обов`язків директора, зважаючи на накази директора позивача № 257-к від 23.03.2020, № 260-в від 23.09.2020, № 258 від 23.09.2020, діяв у межах повноважень директора та мав право на підписання господарських договорів, як це передбачено вимогами пункту 2.20. Статуту, з урахуванням відсутності застережень про обмеження повноважень у Статуті позивача, у Законі та у відомостях у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, при цьому, те, що позивачем взагалі не внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомостей про те, що тимчасово на підприємстві призначена особа, що виконує обов`язки директора, не оцінюється судом як відомості про наявність обмежень у виконувача обов`язків директора, з огляду на вищевикладені висновки суду про джерела, де зазначається обсяг повноважень такої особи.

При цьому, зміст наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю Колор С.І.М № 258 від 23.09.2020 про покладення на заступника директора Іващука В.А. обов`язків директора з наданням йому права першого підпису фінансово-господарчих та кадрових документів також не оцінюється судом як відомості про обмеження повноважень та такі, що виключають право на підписання господарських договорів, крім того, внутрішній наказ не віднесено до джерел, як вказано судом вище, з яких контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження зазначається у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців або у Статуті, якщо у тексті Договору зазначено, що уповноважена особа діє на його підставі.

5.3. Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не подано посадової інструкції директора та заступника директора, яка включає обмеження в їх повноваженнях та порядок передачі повноважень на період відпустки, а також розподілення повноважень директора на категорії, зокрема, зазначення того, що входить до складу права підпису фінансово-господарчих та кадрових документів, що, у свою чергу, виключає можливість дійти висновку, що в.о. директора Іващук В.А. діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

5.4. З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів: - недобросовісності та нерозумності у поведінці Приватного підприємства Автомагістраль під час укладення Договору, аргументи позивача, у частині ухилення відповідача від узгодження усіх істотних умов договору, включаючи строк поставки, вартості товару, рекламацію, відповідальність сторін, строк його дії шляхом укладення нового договору поставки, відхиляються судом, з огляду на те, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами, в розумінні вимог статтей 73-79 Господарського процесуального кодексу України; - фіктивності правочину, оскільки, з моменту його підписання не вчинено жодної господарської операції, не приймаються судом, з огляду на те, що відповідно до пункту 7.1 Договору строк його дії до 31.12.2025, а пунктом 1.3 Договору визначено, що товар поставляється на підставі заявок покупця, тобто, відповідач на власний розсуд та у визначені дією договору строки замовляє у позивача поставку товару, що не суперечить вимогам чинного законодавства та наявності вищевказаних доказів повноважень у виконувача обов`язків директора позивача на укладання спірного Договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

5.5. Аргументи позивача про вчинення відповідачем шахрайських дій та введення його в оману, з огляду на те, що договір поставки № 16/10 від 16.10.2020 укладався для участі та подальшого виконання умов закупівлі UA-2020-09-30-001295-c, UA -2020-09-30-003039-с, UA - 2020-09-30-001650-с, а фактично його використано для закупівлі UA-2020-10-28-005202-а, на підставі якої між Службою автомобільних доріг у Київській області та Приватним підприємством Автомагістраль укладено договір № 55-21 від 15.02.2021 на послуги з довгострокового експлуатаційного утримання автомобільногих доріг державного значення, відхиляються судом, з огляду на те, спір розглядається в межах заявлених позивних вимог та підстав позову, а вимоги про застосування до спірних правовідносин статтей 229, 230 Цивільного кодексу України позивачем не заявлялись.

5.6. Інші доводи та докази сторін не спростовують вищевикладених висновків суду та не стосуються предмету і підстав позову.

6. Результати розгляду справи

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) Господарського процесуального кодексуУкраїни.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частини 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

До загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а, відтак, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - " non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

7. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 76-80, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. №307/21 від 29.01.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." (35312, Рівненська обл., Рівненський р-н, смт Клевань, вул. Центральна, буд. 38, код ЄДРПОУ 31299514) до Приватного підприємства "Автомагістраль" (07351, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 68, код ЄДРПОУ 31481658) про визнання недійсним договору відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено - 30.07.2021.

Суддя С.О. Саванчук