Постанова

від 29.07.2021 по справі п/811/1030/15

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2021 року м. Дніпросправа № П/811/1030/15 (суддя Жук Р.В., м. Кропивницький)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Макарової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №П/811/1030/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасувати наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 березня 2015 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області у якому, з урахуванням уточнень, просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №180-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади";

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області;

- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2015 року до ухвалення рішення суду у даній справі;

- зобов`язати Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказом голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 року №180-о його звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на підставі п.7 2 ч.1 ст.36 КЗпП України, ч.14 ст.5 ЗУ «Про очищення влади» та довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

Позивач вважаючи дії відповідачів неправомірними, а його звільнення з посади - незаконним і таким, що грубо порушує його основоположні права і свободи, визначені у міжнародно-правових актах та гарантованих Конституцією України.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним і скасував наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №180-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» .

Поновив позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області з 17.03.2015 року та стягнув з Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 490670,20 грн. (чотириста дев`яносто тисяч шістсот сімдесят гривень двадцять копійок) з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів.

Зобов`язав Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» .

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуваний наказ Міністерства доходів і зборів України не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, його винесено непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції тому він є протиправним та підлягає скасуванню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права .

Просить скасувати рішення суду першої інстанції частково та прийняти нове, яким:

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області;

- стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2015 року до ухвалення рішення суду у даній справі (з урахуванням коефіцієнту його підвищення за відповідний період);

- зобов`язати Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

Посилається на невідповідність рішення приписам КАС України та Міжнародним стандартам , його незрозумілість,

Вважає, що судом зроблено висновки без врахування повного з`ясування обставин справи, про які зазначено позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Зазначає, що Головне управління ДФС у Кіровоградській області припинено 30.09.2015 року, а отже його поновлення повинно відбутися в органі який є правонаступником ДФС, що не було здійснено судом.

Посилається на неправильне не застосування судом положень п. 10 Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 щодо підвищення середнього заробітку у періоді з 16.03.2015 року до 09.12.2020 року на коефіцієнт підвищення заробітної плати.

З урахуванням заяви про часткову відмову від апеляційної скарги та її прийняттям судом апеляційної інстанції, просить стягнути з Державної податкової служби України на свою користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2015 року до ухвалення рішення суду у даній справі (з урахуванням коефіцієнту його підвищення за відповідний період).

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, Головне управління ДФС у Кіровоградській області просить прийняти відзив на апеляційну скаргу та у задоволені апеляційної скарги відмовити. Жодних заперечень щодо доводів позивача не зазначає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 року №1115-о ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (т.1, а.с.162-165).

Наказом голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 року №180-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Підставою для звільнення в наказі зазначено п.7 2 ч.1 ст.36 КЗпП України, ч.14 ст.5 ЗУ "Про очищення влади" та довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

У зв`язку із прийняттям вказаного наказу Міністерством юстиції України внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), передбаченої Законом України "Про очищення влади" щодо ОСОБА_1 на 10 років.

Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу та зобов`язання поновити позивача на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання проінформувати про відкликання відомостей про застосування заборони є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідачем прийнято протиправно, тому позивач підлягає поновленню на роботі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України "Про очищення влади".

Приписами підпункту першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з пунктом восьмим частини першої статті 3 (критерії здійснення очищення влади (люстрації) Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що в період з 04 червня 2013 року по 16 березня 2015 року позивач перебував на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів Кіровоградській області. Відповідно до ч.3 ст.1 та п.6 ч.1 ст.2 за критерієм п.8 ч.1 ст.3 Закону №1682-VII за зайняття відповідної посади сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (далі по тексту - критерій одного року) до позивача була застосована заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), та звільнено з посади та з органів внутрішніх справ оскаржуваним наказом відповідно до підпункту 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VIІ.

За визначенням частини першої, другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У зв`язку з цим у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), яке стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України "Про очищення влади", що одразу призвело до втрати ними всіх своїх здобутків.

У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Статтею 2 Закону України Про очищення влади передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої цієї статті заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону України Про очищення влади , застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

Як свідчать матеріали справи, підставою для видання оскаржуваного наказу стала перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, якою встановлено, що позивач, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України Про очищення влади за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади щодо яких встановлена заборона.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України Про очищення влади , незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Звільнення позивача проведено на підставі відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

Відсутність у Законі України Про очищення влади процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній від 15 грудня 2017 року).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку їх діяльності з узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, та відсутності тверджень відповідачів про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів, колегія суддів дійшла висновку щодо недотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів та винесенні наказу про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів в Кіровоградській області.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що оскаржений наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №180-о не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, його винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому він є таким, що підлягає скасуванню судом як протиправний.

Скасування наказу про звільнення позивача, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі. Таке поновлення на думку колегії суддів повинно відбуватися з дати звільнення, якою є 16 березня 2015 року, а не з 17 березня 2015 року, як помилково визначив суд першої інстанції.

Правова позиція щодо поновлення на попередній роботі викладена у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача про необхідність його поновлення на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, оскільки на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення по справі запис про припинення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено не було (т. 3 а.с. 169-170).

Згідно з ч.ч. 1,5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилося, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Тому підстави для поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області відсутні.

Крім того, частиною другою статі 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вищезазначені норми права передбачають право особи, яку було незаконно звільнено та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем було здійснено затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі на отримання саме середнього заробітку за час такої затримки.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95 - ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи те, що звільнення позивача відбулося 16 березня 2015 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за січень-лютий 2015 року.

Згідно з довідками відповідача, та відповідно до положень ПКМ України № 100 від 08.02.1995 р заробітна плата позивача за два місяці, що передували звільненню, сумарно, складає 6767,87 грн + 6620,32 = 13388,19 грн, виходячи з наступних даних: заробітна плата за 20 робочих днів січня - 6767,87 грн. та за 20 робочих днів лютого 6620,32 грн (т. 3 а.с. 32, 33, т. 4 а.с. 52).

Я наслідок, середньоденна заробітна плата дорівнює 334,70 грн, виходячи з розрахунку: 13388,19 грн : 40 відпрацьованих позивачем робочих дня = 334,70 грн.

Період вимушеного прогулу склав 1465 робочих дні з наступного дня після звільнення - 17 березня 2020 року по час розгляду справи судом першої інстанції - 27 січня 2021 року.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, за період з 17 березня 2015 року по 27 січня 2021 року, враховуючи те, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, становить 490335,50 грн виходячи з розрахунку: 334,70 грн х 1465 робочих дні.

При цьому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Між тим, розмір зазначеної суми судом першої інстанції було розраховано не правильно, оскільки під час його розрахунку суд першої інстанції визначив період вимушеного прогулу з 16 березня 2015 року по 27 січня 2021 року, в кількості 1466 робочих днів, замість 1465 робочих днів, оскільки безпідставно врахував останній робочий день позивача, а саме 16 березня 2015 року в цей період.

Водночас, враховуючи те, що відповідачі рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в цій частині не оскаржують, а підставою для його перегляду є доводи апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції не має права на скасування рішення суду першої інстанції в цій частині задоволених позовних вимог, оскільки це погіршить становище позивача у зв`язку зі зменшенням розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за його ж апеляційною скаргою.

Щодо доводів позивача про безпідставне неврахування судом першої інстанції виключених з Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 положень п. 10 цієї постанови, яке передбачало перерахунок заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, що впливає на розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, та на застосування якого позивач на його думку мав право до 09.12.2020 року, слід зазначити, що розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу було проведено судом першої інстанції 27.01.2021 року, одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі, тобто у той час коли у Постанові КМУ від 08.02.1995 року № 100 вже не було норми, що передбачала право на перерахунок заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації, а отже для розрахунку середнього заробітку позивачу за весь час вимушеного прогулу з урахуванням виключених з постанови положень, правові підстави відсутні.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № П/811/1030/15 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 29 липня 2021 року.

Повне судове рішення складено 30 липня 2021 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко