Ухвала

від 30.07.2021 по справі 175/2939/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/2939/21

Провадження № 1-кс/201/714/21

УХВАЛА

Іменем України

30 липня 2021 року смт. Слобожанське

Слідчий суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, № 42021042150000052, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло вищевказане клопотання, в обґрунтування якого прокурор зазначає, що 19.07.2021 до Слобожанської окружної прокуратури надійшла заява ОСОБА_4 про те, що посадові особи Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, здійснили дії по відведенню у власність земельних ділянок кадастрові номери 1221488000:01:001:0001, 1221488000:01:091:0005, 1221488000:03:091:0002, що розташовані на території Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, чим позбавили ОСОБА_4 права розпорядження, належною їй земельною ділянкою.

Відомості за вказаним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2021 за № 42021042150000052 та розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

Відповідно до ст.ст.91, 98 КПК України земельні ділянки з кадастровими номерами 1221488000:01:001:0001, 1221488000:01:091:0005, 1221488000:03:091:0002 є об`єктом кримінально протиправних кримінальних та матимуть важливе доказове значення в рамках кримінального провадження.

У зв`язку з чим, постановою процесуального керівника від 26.07.2021 їх визнано речовим доказом по кримінальному провадженню.

Враховуючи викладене, з метою захисту інтересів потерпілої ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування у кримінальному провадженні, досягнення дієвості кримінального провадження, недопущення подальшого протиправного використання земельних ділянок, виникла необхідність у накладенні арешту на них, для збереження речових доказів даного кримінального правопорушення (злочину).

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду вказаного клопотання, про що свідчить наявна в матеріалах клопотання розписка із підписом останнього, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього документи, приходить до наступних висновків.

Норми права, які регулюють питання про арешт майна.

У відповідності дост. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до п.1 ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч.4ст.170 КПК Українизаборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані у випадках, коли їх застосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

У відповідності до п.7 ч.2ст.131 КПК Україниарешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.1ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За правиламист.132 КПК Українийого застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч.2ст.173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2ст.170 цього Кодексу, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу(ч.1ст.173 КПК України).

Щодо підстав для накладання арешту.

Слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення, в межах заявленого клопотання не доведено, що майно, на яке останній просить накласти арешт, має значення для забезпечення даного кримінального провадження, та відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 КПК України, що потреби досудового розслідування в конкретному вищевказаному кримінальному провадженні, на теперішній час, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб, про який йдеться в клопотанні слідчого, не доведено їх значення для встановлення обставин у вищевказаному кримінальному провадженні, а тому клопотання про арешт майна на підставі п. 1 ч.2ст.170 КПК України, тобто з метою забезпечення збереження речових доказів, задоволенню не підлягає. Інші підстави для накладення арешту, передбаченістаттею 170 КПК України, стороною обвинувачення не були встановлені та не відображені у тексті клопотання.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», рішенні від 14 лютого 2008 року «Кобець проти України» (заява №16437/04) , рішенні від 04 вересня 2014 року «Рудяк проти України» (заява №40514/06) , неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

На думку слідчого судді, сумнівний характер наведених у клопотанні доводів та долучених до нього доказів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Під час вирішення питання про наявність підстав для застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 р., в п. 168 рішення Суд наголошує на тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення статті 1 Першого протоколу.

Всупереч вимогам ч.3, ч.4, ч.5ст.132, ст.ст.170,171,173 КПК України, стороною обвинувачення не доведено, що потреби досудового розслідування в конкретному вищевказаному кримінальному провадженні виправдовують на теперішній час такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в даному клопотанні, оскільки правові підстави для арешту майна відсутні.

Статтею 41 Конституції України передбачений виключно судовий порядок позбавлення права власності.

Додатково слідчий суддя зазначає, що клопотання взагалі не містить правового обґрунтування необхідності накладення арешту на вище вказане майно.

У зв`язку з вищевикладеним, слідчий суддя вважає, що прокурором у клопотанні не була доведена суду необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, про який йдеться в клопотанні, що він не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи, якій належить майно, та що дійсно є правові підстави для такого арешту, а також можливі наслідки здійснення арешту, а саме, що обмеження прав, є розумними і співмірними із завданням кримінального провадження.

Таким чином, слідчий суддя, враховуючи зазначені положення закону, виходячи з принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбаченихКПК України, зважаючи, що прокурор не з`явився в судове засідання, а отже, не підтримав подане клопотання та не довів обставин, визначених у ст. 170 КПК України, що, у свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні такого клопотання.

За викладених обставин відсутні підстави для арешту наведених у клопотанні земельних ділянок.

Отже, з урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку про те, що в задоволенні клопотання про накладання арешту слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 107, 110, 131, 132, 170-173, 369-372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання прокурора Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її оголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1