Рішення

від 21.07.2021 по справі 914/693/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021 справа № 914/693/21

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянувши справу

за позовом: Дочірнього підприємства «Ойл Експортерз Лімітед» , м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Протект Лівіст» , м. Львів,

предмет спору: стягнення 4 024 080,00 грн. попередньої оплати,

підстава позову: порушення зобов`язання по поставці товару,

за участю представників:

позивача: Чиж Сергій Сергійович - адвокат, ордер АА №1099017,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

19.03.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства Ойл Експортерз Лімітед до Товариства з обмеженою відповідальністю Протект Лівіст про стягнення 4 024 080,00 грн. попередньої оплати.

Ухвалою суду від 23.03.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Хід судових засідань відображено в протоколах судових засідань та ухвалах суду. Зокрема, у судовому засіданні 19.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду на 09.06.2021 року.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзив відповідачем не подано.

У судове засідання 21.07.2021 року з`явився представник позивача. Відповідач явку представника в судове засідання повторно не забезпечив. Суд зазначає, що надіслання відповідачу кореспонденції здійснюється на повідомлену позивачем адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Протект Лівіст» , яка відповідає юридичній адресі товариства, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - місто Львів, вулиця Шота Руставелі, будинок 1.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає, що інших адрес відповідача, крім юридичної, суду не повідомлено та з матеріалів справи не встановлено. Проте, конверти, адресовані відповідачу, повертаються до суду з відмітками за закінченням строку зберігання .

Судом здійснено спроби здійснити телефонограму відповідачу на номер телефон, вказаний в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та позивачем у позовній заяві, проте, звиклик на зазанчений номер не здійснювався. Крім цього, ухвалу суду (виклик від 13.07.2021 року) надіслано на вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу керівника та засновника відповідача - Шаповала Олександра Валерійовича та на повідомлену позивачем електронну адресу. Згідно з відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7901414016696 відправлення, адресоване Шаповалу О.В., отримане 19.07.2021 року. Проте, заяв, клопотань, пояснень відповідача на час судового засідання до суду не надходило.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом направлення на відомі суду адреси судових рішень. Повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою за закінченням терміну зберігання свідчить, що рішення не вручено з причин, що не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив процесуальні дії (позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак, за наведених обставин, суд не вважає неявку представника відповідача такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 21.07.2021 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов`язань по поставці товару, оплаченого позивачем. Так, позивач стверджує, що упродовж 15-22.05.2020 року ним оплачено рахунки відповідача в загальній сумі 4 024 080,00 грн. Натомість, відповідач свого обов`язку поставити товар у строк до 10.06.2020 року не виконав. Тому, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати непоставленого товару.

Відповідач відзиву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Позивачем надано рахунки-фактури із зазначенням постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю Протект Лівіст для оплати за щебінь гранітний:

№ СФ-240405 від 24.04.2020 року на суму 1 224 720,00 грн.,

№ СФ-050501 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050502 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050503 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050504 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050505 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050506 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050507 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050508 від 05.05.2020 року на суму 58 320,00 грн.,

№ СФ-050501 від 06.05.2020 року на суму 1 166 400,00 грн.,

№ СФ-050502 від 06.05.2020 року на суму 1 166 400,00 грн.,

Позивачем упродовж травня 2020 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Протект Лівіст» здійснено такі платежі:

15.05.2020 року - в сумі 1 224 720,00 грн. по рахунку № СФ-240405,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-240401,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050502,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050503,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050504,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050505,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050506,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050507,

21.05.2020 року - в сумі 58 320,00 грн. по рахунку № СФ-050508,

22.05.2020 року - в сумі 1 166 400,00 грн. по рахунку № СФ-060501,

22.05.2020 року - в сумі 1 166 400,00 грн. по рахунку № СФ-050502.

Згідно з поданими позивачем витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.05.2020 року та на 03.07.2020 року керівником юридичної особи відповідача зазначений Подолян Сергій Анатолійович.

25.05.2020 року відповідачем (директором Подолян С.А.) отримано нарочно повідомлення позивача від 25.05.2020 року вих. № 25-05/20 про поставку до 10.06.2020 року товару, оплаченого згідно з рахунками-фактурами № СФ-240405 від 24.04.2020 року, № СФ-050501, № СФ-050502, № СФ-050503, № СФ-050504, № СФ-050505, № СФ-050506, № СФ-050507, № СФ-050508 від 05.05.2020 року, № СФ-050501 та № СФ-050502 від 06.05.2020 року.

03.07.2020 року відповідачем нарочно отримано претензію-вимогу позивача від 02.07.2020 року вих. № 02-07/20 про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 4 024 080,00 грн.

Докази здійснення відповідачем поставки щебеню гранітного у визначений у повідомленні позивача строк чи повернення грошових коштів, сплачених позивачем у травні 2020 року, у матеріалах справи немає.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Згідно з позицією позивача між сторонами виникли зобов`язання по договору поставки товару внаслідок оплати ним рахунків відповідача. Проте, суд звертає увагу, що відповідні рахунки не містять жодних підписів чи печаток відповідача, не засвідчені позивачем жодним чином. Не підтвердженими залишились пояснення позивача про те, що відповідні рахунки він отримав від відповідача електронною поштою.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, суд не вважає доведеною зазначену позивачем обставину щодо виникнення між сторонами зобов`язань по договору поставки товару, укладеного у спрощеній формі, та зазначає, що подані рахунки-фактури не є належними та допустимими доказами, на підставі яких можна стверджувати про вчинення відповідачем дій щодо пропозиції укласти договір у спосіб виставлення рахунків.

Разом з тим, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи (копій платіжних доручень, долучених до позовної заяви, та повторно поданих 13.072021 року у формі засвідчених фахівцем з обслуговування клієнтів) підтвердженою залишається обставина сплати позивачем відповідачем грошових коштів згідно з платіжними дорученнями від 15.05.2020 року, від 21.05.2020 року та від 22.05.2020 року на загальну суму 4 024 080,00 грн. За обставин відсутності доказів укладення між сторонами спору договірних відносин відповідні платежі вважаються такими, що здійснені позивачем без достатньої правової підстави.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 звернула увагу, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, у матеріалах справи немає доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 4 024 080,00 грн., хоча позивач у претензії від 02.07.2020 року вимагав повернення таких, хоч і на інших підставах. Крім цього, відсутня будь-яка позиція відповідача як після отримання грошових коштів від позивача, так і після отримання претензій від позивача.

Враховуючи встановлені обставини, а саме відсутність договірних відносин між сторонами, відсутність будь-яких інших доказів щодо підтвердження підстав сплати позивачем грошових коштів та виконання будь-яких робіт відповідачем для позивача, враховуючи факт сплати відповідачу грошових коштів без належної на це правової підстави, суд доходить висновку, що право позивача на повернення безпідставно сплачених коштів на даний час є порушеним та підлягає судовому захисту у спосіб стягнення грошових коштів з відповідача.

Водночас суд зазначає, що при прийнятті вказаного рішення не враховуються та не оцінюються докази, долучені позивачем із поясненнями 19.05.2021 року, оскільки такі не є належними доказами в межах підстав позову, з яких судом задоволено позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1 . Позовні вимоги задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Протект Лівіст» (ідентифікаційний код юридичної особи 43289981, 79005, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шота Руставелі, будинок 1) на користь Дочірнього підприємства «Ойл Експортерз Лімітед» (ідентифікаційний код юридичної особи 23530054, 01030, місто Київ, вулиця Пирогова, будинок 7, квартира 2-А) 4 024 080,00 грн. боргу та 60 361,20 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.07.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв