Постанова

від 28.07.2021 по справі 509/1016/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3173/21

Номер справи місцевого суду: 509/1016/19

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури (прокуратури Одеської області) на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Козирського Є.С. , повний текст рішення складений 19 червня 2020 року, по цивільній справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року прокуратура Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, в якому просила витребувати у ОСОБА_1 на користь Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0792, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своєї позовної заяви позивач зазначив, що зазначена вище земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільської ради Овідіопольського району на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 р. у цивільній справі №2-7574/07 і на виконання цього рішення суду ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №792232, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10852900153. В подальшому ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2007 р. рішення цього ж суду від 17.12.2007 р. у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ч. 1 ст. 205 ЦПК України. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 р. та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 р. були скасовані з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 лютого 2010 року у цивільній справі 2/951/10 р. цивільний позов ОСОБА_3 та інших, а усього 29 осіб, до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду. Згідно до договору купівлі-продажу 01.08.2008 р. ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_2 , а 14.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_1 . Оскільки земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільської ради поза її волею, прокурор просив витребувати цю земельну ділянку у ОСОБА_1 на користь Дальницької сільської ради, а також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2020 року у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області відмовлено.

Скасовані заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 березня 2019 року у виді арешту на належну ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0792, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з рішенням суду, прокуратура Одеської області звернулася до суду з апеляційною скаргою , в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду про те, що позивачем пропущений строк позовної давності не відповідають обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Дальницька сільська рада була обізнана про факт держаної реєстрації спірної земельної ділянки відповідачем .

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представник ОСОБА_2 зазначає, що посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності не відповідають дійсності у відповідності до встановлених обставин справи, у зв`язку з чим просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити в силі.

У відповідності до п.1 наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 року № 410 юридичну особу Прокуратура Одеської області перейменована в Одеську обласну прокуратуру , без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В судове засідання 28 липня 2021 року представник Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не з`явилися про розгляд справи були сповіщені належним чином (а.с. 235-236, 239, 241-242).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5 , прокурора Одеської обласної прокуратури, адвоката Глазиріна О.А., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі №2-7574/07 задоволено позов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_3 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 до Дальницької сільради Овідіопольського району, відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області, Одеської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, визнано право власності за кожним із позивачів на конкретну земельні ділянку, а за ОСОБА_34 визнано право власності на спірну земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах зареєструвати та видати державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я кожного з позивачів, в т.ч. на ім`я ОСОБА_34 , зобов`язано відділ земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області видати та підписати бланки державних актів на право власності на землю на ім`я кожного із позивачів (а.с. 16-23).

Зазначене вище рішення суду було виконано і ОСОБА_3 (серед інших) отримав державний акт серії ЯД №792232, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10852900153, на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0792, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2007 року рішення цього ж суду від 17.12.2007 року у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 ЦПК України (а.с. 24-25).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.12.2009 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 року та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 року у цивільній справі №2-7574/07 були скасовані, як незаконні з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с. 27-32).

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 26.02.2010 року у цивільній справі 2/951/10 цивільний позов ОСОБА_3 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду (а.с. 26).

На підставі договору купівлі-продажу 01.08.2008 року ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_2 , яка в свою чергу, 14.12.2018 року на підставі договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 48-57).

Відмовляючи у задоволені позову заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки , суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, але сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі до ухвалення судом рішення по суті і будь-яких доказів поважних причин пропуску строку позовної давності прокурор суду не надав, а тому відсутні законні підстави для поновлення цього строку і, як слідство, для задоволення позову.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, засновані на законодавстві та є вірними.

З матеріалів оглянутої судом першої інстанції цивільної справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду Одеської області встановлено, що 22.10.2008 року Генеральна прокуратура України отримала депутатське звернення народного депутата України Кармазіна Ю.А. від 20.10.2008 року до Генерального прокурора України щодо вжиття відповідних заходів прокурорського реагування з приводу незаконного набуття права власності на земельні ділянки в с. Санжійка, Овідіопольського району Одеської області громадянами на підставі незаконного рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року у справі № 7574/07 та повернення у власність територіальній громаді незаконно приватизованих земель (т. 2, а.с. 8-10 справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду Одеської області).

Зазначене вище звернення народного депутата України Генеральною прокуратурою України було надіслано для перевірки до прокуратури Одеської області, яка в свою чергу супровідними листами від 04.11.2008 р. надіслала їх прокурору Овідіопольського району для перевірки та відповідного реагування (т. 2, а.с. 5-7 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду Одеської області).

За результатами перевірки, прокурор Овідіопольського району Одеської області, ще 07.11.2008 року звернувся до апеляційного суду Одеської області з клопотанням про поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі № 2-7574/07, в якому прокурор зазначив про те, що внаслідок прийняття рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року, з земель комунальної власності територіальної громади вилучено двадцять дев`ять земельних ділянок, які знаходились в межах населеного пункту територіальної громади Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, без погодження власника земельних ділянок надано державні акти на право приватної власності на земельні ділянки (т. 2, а.с. 1-4 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

При цьому, і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь під час розгляду апеляційним судом Одеської області 24.12.2009 року апеляції прокурора на рішення від 17.12.2007 року та ухвалу від 21.12.2007 року Київського райсуду м. Одеси у цивільній справі №2-7574/07. Тобто, були обізнані про обставини справи і процесуальні документи по даній справі.

Так, 24.12.2009 року, тобто у день розгляду апеляційним судом Одеської області і задоволення апеляції прокурора, скасування як незаконних зазначених вище рішення від 17.12.2007 року та ухвали від 21.12.2007 року Київського райсуду м. Одеси у справі №2-7574/07 - прокурору та Дальницькій сільраді стало відомо про вибуття на підставі незаконного рішення суду спірної земельної ділянки з володіння цієї територіальної громади на користь ОСОБА_3 .

Тобто, ще у грудні 2007 року прокурору та Дальницькій сільраді достовірно стало відомо про порушення права власності останнього на земельну ділянку та особу - ОСОБА_3 , який порушив це право (а.с. 27-32).

В подальшому і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь у розгляді справи №2-951/10 Овідіопольським районним судом, який за їх участі 26.02.2010 року постановив ухвалу про залишення без розгляду цивільного позову ОСОБА_3 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії (а.с. 26).

До апеляційного суду Одеської області прокурор подав апеляцію на зазначені вище рішення та ухвалу Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 2-7574/07.

Судом вірно зазначено, що у грудні 2009 року у прокурора та Дальницької сілької ради були достатні докази для того, щоб довести незаконність вибуття земельної ділянки з володіння зазначеної ради. Проте, знаючи з грудня 2009 року, про порушення прав територіальної громади на земельну ділянку, ні сама Дальницька сільська рада, ні прокурор своєчасно не звернулись за судовим захистом. З позовом до суду до ОСОБА_1 як добросовісного набувача про витребування земельної ділянки прокурор звернувся лише у березні 2019 року, тобто понад 9 років з того часу, як йому стало відомо про незаконність вибуття земельної ділянки з володіння Дальницької сільської ради на підставі скасованого рішення суду.

Посилання прокурора, що лише у січні 2019 року з витягу з державного реєстру йому стало відомо про набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та про порушення права Дальницької сільської ради на цю земельну ділянку, а Дальницькій сільській раді про порушення її права власності на спірну земельну ділянку стало відомо лише з позовної заяви прокурора до суду, суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами, з яких вбачається, що про порушене право Дальницької сільської ради прокурору та самій сільській раді стало достовірно відомо ще у грудні 2009 року.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині мотивування про обґрунтованість заявлених прокурором вимог, до яких судом застосовано позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 81 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся до суду з позовом 04 березня 2019 року.

Згідно із частинами четвертою та п`ятою статті 56 ЦПК України та частиною1 статті 57 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 вказано, що Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути невирішеним.

Тому судова колегія погоджується з висновком районного суду про те, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить Дальницькій сільській раді та для її витребування в інтересах цієї ради, не забезпечує повернення земельної ділянки цій раді.

Встановивши, що прокурор був ініціатором подання апеляційної скарги на рішення суду про визнання права власності за фізичною особою ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, яка належала Дальницькій сільській раді і що на час перегляду справи в апеляційному порядку у грудні 2009 року дана земельна ділянка вже до цього була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 з видачею державного акта про право власності і 01.08.2008 року відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що прокурор мав знати і в силу виконання своїх службових обов`язків представництва інтересів держави і вступом у справу - повинен був бути обізнаним про стан майнових прав органу в особі якого прокурор виступав в інтересах держави. Лише в цьому випадку можна вважати, що прокурор належним чином виконав свій службовий обов`язок представництва інтересів держави в розумінні Закону України Про прокуратуру . Тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги твердження прокурора про те, що він міг дізнатися про набуття права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку лише після внесення відомостей про право власності ОСОБА_2 на підставі її заяви до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 20.11.2018 року.

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги існуючу правову позицію Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц, відповідно до якої власник земельної ділянки може вимагати порушення його права власності та таки вимоги розглядаються, як негаторний позов, до якого не можуть бути застосовані строки позовної давності, колегія суддів зазначає щодо неможливості застосування вказаної судової практики до даної справи, з тих підстав, що вказана правова позиція стосується іншої справи щодо земель, зайнятих поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання, а тому колегія вважає, що правовідносини не є тотожними правовідносинам, що склались між сторонами по даній справі.

При цьому доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури (прокуратури Одеської області) -залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2020 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02 серпня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

С.М. Сегеда