Рішення

від 14.07.2021 по справі 369/11473/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11473/20

Провадження № 2/369/447/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Новіцької М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів купівлі-продажу частин земельної ділянки, визнання права власності та скасування реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просила суд:

розірвати договір купівлі-продажу частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0271 га, як частини земельної ділянки загальною площею 0,04830 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484501:01:001:0317, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Краковецькою А.М. за реєстровим № 652;

розірвати договір купівлі-продажу частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку загальною площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484501:01:001:0318, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Краковецькою А.М. за реєстровим № 649;

визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0727 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484501:01:001:5412;

визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0271 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222484501:01:001:5411;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0727 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484501:01:001:5411, за відповідачем, номер запису про право в державному реєстрі прав 31684805;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0271 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222484501:01:001:5412, за відповідачем, номер запису про право в державному реєстрі прав 31685058.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.02.2008 між сторонами було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок за реєстровими № 652 та № 649 з кадастровими номерами 3222484501:01:001:0317 та 3222484501:01:001:0318 відповідно, за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.4 обох договорів, їх підписання буде свідчити про те, що розрахунки між сторонами за відчужувані частини земельних ділянок здійснені в повному обсязі та про відсутність претензій до представника покупця з боку продавця.

Разом з тим, позивач стверджувала, що відповідач домовився з позивачем про те, що під час процесу оформлення даних договорів він сплатить частину грошей за земельні ділянки, а решту сплатить пізніше. При цьому відповідач взяв на себе зобов`язання про те, що не буде реєструвати право власності на ці земельні ділянки до моменту повного розрахунку, про що відповідач 07.02.2008 написав відповідні розписки № 1/649 та № 2/652.

Зі слів позивача, у липні 2019 року позивач дізналась про порушення відповідачем їх домовленостей: він зареєстрував на своє ім`я право власності на спірні земельні ділянки, хоча залишок коштів за них не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

Ухвалою судді від 02.10.2020 було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 10.03.2021 було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, представник позивача надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі та про визнання позову.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.02.2008 між сторонами було укладено договори купівлі-продажу частин земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484501:01:001:0317 та 3222484501:01:001:0318 відповідно, за адресою АДРЕСА_1 . Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом КМНО Краковецькою А.М. за реєстровими № 652 та № 649.

Відповідно до пункту 2.4 обох договорів, їх підписання свідчить про те, що розрахунки між сторонами за відчужувані частини земельних ділянок здійснені в повному обсязі та про відсутність претензій до представника покупця з боку продавця.

У пункті 5.5 спірного договору за реєстровим № 649 та пункті 5.4 спірного договору за реєстровим № 652 вказано, що спірні частини земельних ділянок придбаваються відповідачем у спільну сумісну власність подружжя і на їх купівлю надано нотаріально засвідчену згоду його дружини ОСОБА_3 , яку позивач не просила суд притягнути до участі у справі у якості співвідпоівдача.

07.02.2008 відповідач написав відповідні розписки № 1/649 та № 2/652 про те, що не буде реєструвати право власності на ці земельні ділянки до моменту повного розрахунку, що підтверджується розписками.

Відповідач 17.05.2019 зареєстрував на своє ім`я право власності на земельні ділянки площею 0,0727 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484501:01:001:5411, та земельну ділянку площею 0,0271 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222484501:01:001:5412, що підтверджується повідомленням землевпорядної організації ТОВ "Лідер Плюс", а також витягами з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо спірних земельних ділянок надано не було, що не дає суду можливості встановити, що право власності на спірні земельні ділянки дійсно зареєстровано на ім`я відповідача і що воно не обтяжено правами інших осіб.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

З огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на ч.ч. 1, 2 ст. 53 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З огляду на ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням проаналізованих правових норм в розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до наступних висновків.

Суд не приймає визнання відповідачем позову, так як зі змісту спірних договорів вбачається, що спірні земельні ділянки були набуті відповідачем у спільну сумісну власність з ОСОБА_3 , про залучення якої у якості співвідповідача позивач не просила суд, а суд не має можливості з власної ініціативи її залучити у такому статусі, тобто у справі не бере участь особа, права якої будуть порушені у разі прийняття судом визнання відповідачем позову.

Більше того, у суду відсутня актуальна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що б дозволило встановити обставини, що власником спірних земельних ділянок є саме відповідач і що його право власності не обтяжено правами інших осіб.

Крім того, заявлені вимоги не відповідають закону, тобто не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, надані суду розписки суперечать змісту спірних договорів, в яких чітко вказано, що позивач, підписуючи їх, засвідчує отримання від відповідача коштів за купівлю спірних земельних ділянок.

Також часткова несплата коштів за договорами купівлі-продажу не є підставою для їх розірвання, а є підставою для застосування наслідків невиконання умов договорів, хоча, знову ж таки, за умовами спірних договорів кошти були передані позивачу як продавцю вже на час підписання цих договорів.

Тобто, у задоволенні позову слід відмовити.

Більш того, як вже було вказано, зі змісту спірних договорів вбачається, що спірні земельні ділянки були набуті відповідачем у спільну сумісну власність з ОСОБА_3 , про залучення якої у якості співвідповідача позивач не просила суд, а суд не має можливості з власної ініціативи її залучити у такому статусі.

Проте, за обставин, що мають місце у справі, у даній справі відповідачами повинні бути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так як спірні земельні ділянки були набуті у спільну сумісну власність їх подружжя. Остання не є відповідачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У зв`язку із тим, що суд залишає позов без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд залишає удові витрати за позивачем.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 41, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 651 ЦК України, ст. 60 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 49, 53, 76-81, 89, 141, 206, 259, 263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у прийнятті визнання ОСОБА_2 позову ОСОБА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договорів купівлі-продажу частин земельної ділянки, визнання права власності та скасування реєстрації права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 03 серпня 2021 року.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Л.М. Ковальчук