Постанова

від 20.07.2021 по справі 161/13255/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13255/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/752/21 Категорія: 9 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпуа В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача Сорокопуда М. О.,

представників відповідачів Гринчука І. С., Сороки В. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств, товариства з обмеженою відповідальністю Лютіка , Товариства з обмеженою відповідальністю КООП Луцьк , Товариства з обмеженою відповідальністю Луцьккооптранс про скасування реєстрації права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Вказував на ті обставини, що на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 322-19 Про оформлення права власності на нерухоме майно від 17 травня 2007 року він отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач вказував, що 16 червня 2011 року, виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 440-2 Про оформлення права власності на магазин промислових товарів , на підставі якого за Волинською обласною спілкою споживчих товариств було оформлено право власності та видане відповідне свідоцтво про право власності на вищезазначене, належне йому нерухоме майно - магазин промислових товарів.

Після чого, КП Волинське ОБТІ 30 червня 2011 року зняло з реєстрації його право власності на спірне нерухоме майно, та здійснило реєстрацію цього ж майна за новим власником - відповідачем Волинською обласною спілкою споживчих товариств.

У подальшому вказане спірне приміщення магазину, на підставі цивільно-правових угод-договорів купівлі-продажу, неодноразово було перереєстроване за новими власниками: Луцьким міським споживчим товариством, ТзОВ Лютіка , ТзОВ Луцьккооптранс .

Також позивач ОСОБА_1 зазначав, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року у справі № 876/6117/15, його позов до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області, третя особа - ВОССТ, про визнання нечинними рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 440-2 Про оформлення права власності на магазин промислових товарів , було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано оскаржуване рішення.

Однак, вказане судове рішення про скасування державної реєстрації прав за Волинською обласною спілкою споживчих товариств на спірне приміщення магазину Реєстраційною службою Луцького МУЮ Волинської області виконано не було.

Враховуючи наведене та покликаючись на ті обставини, що невиконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду порушує його права власника спірного об`єкту нерухомого майна - магазину промислових товарів і йому відмовлено рішенням державного реєстратора від 26 червня 2020 року у реєстрації за ним речового права на приміщення магазину, позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності Волинської обласної спілки споживчих товариств від 21 липня 2011 року, видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 16 липня 2011 року № 440-2 на магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію прав власності на магазин промислових товарів, за реєстраційним номером 191559821 від 30 червня 2011 року за Волинською обласною спілкою споживчих товариств, за реєстраційним номером 12736431 від 24 грудня 2015 року за Луцьким міським споживчим товариством, за реєстраційним номером 12741394 від 24 грудня 2015 року за ТзОВ Лютіка , за реєстраційним номером 19279451 від 02.03.2017 року за ТзОВ Луцьккооптранс , та поновити за ним право власності на вказаний магазин. Усунути перешкоди в користуванні магазином промислових товарів шляхом виселенням ТзОВ Луцьккооптранс .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств, ТзОВ Лютіка , ТзОВ КООП Луцьк , ТзОВ Луцьккооптранс про скасування реєстрації права власності закрито.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану ним ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спір, за вирішенням якого він звернувся до суду, стосується саме його цивільного права - права власності на приміщення магазину і поновлення його права на державну реєстрацію на це нерухоме майно та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

У відзивах на апеляційну скаргу Волинська обласна спілка споживчих товариств та ТзОВ Луцьккооптранс , вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просили залишити її без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини в цій справі виникли між юридичними особами щодо приміщення магазину, яке було збудоване і використовувалося позивачем - підприємцем ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, та регулюються нормами господарського законодавства, а вирішення цього спору є компетенцією господарського суду.

Такий висновок суду є правильний.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання судом, встановленим законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ст. ст. 4, 5 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Аналіз наведених правових норм дає підставу для висновку, що критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно, як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_1 з 21 січня 1998 року і по даний час є фізичною особою-підприємцем (т. 1 а.с. 240).

У 2007 році позивач як підприємець здійснив будівництво магазину промислових товарів по АДРЕСА_1 , про що свідчить акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 01 березня 2007 року (т. 1 а.с. 16-19). 17 травня 2007 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області було прийнято рішення № 322-19 про оформлення громадянину ОСОБА_1 права приватної власності на вказаний вище магазин та 31 травня 2007 року йому видано свідоцтво про право власності на даний об`єкт нерухомого майна (т. 1 а.с. 13-14). 08 червня 2007 року Комунальне підприємство Волинське обласне бюро технічної інвентаризації (далі - КП Волинське ОБТІ ) зареєструвало право приватної власності на приміщення магазину промислових товарів за позивачем ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15).

Крім того з постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2016 року встановлено, що 21 червня 2011 року Волинській обласній спілці споживчих товариств на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 16 червня 2011 року № 440-2 було видано свідоцтво про право власності на спірний магазин промислових товарів, а 30 червня 2011 року КП Волинське ОБТІ зареєструвало за останньою право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (т. 1 а.с. 100-105).

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що об`єктом даного судового спору є приміщення магазину промислових товарів, яке було побудоване підприємцем ОСОБА_1 для зайняття підприємницькою діяльністю, а сам спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, виник між юридичними особами, що дає підстави вважати про підсудність цього спору суду господарської юрисдикції.

Тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно і у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив провадження у справі та роз`яснив позивачу право звернення з даним позовом до компетентного суду.

Оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з додержанням вимог закону, а тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді