Постанова

від 29.07.2021 по справі 904/6934/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2021 місто Дніпро Справа № 904/6934/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Іванов О.Г., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники сторін:

від позивача : Омельченко Ю.А., довіреність №б/н від 17.12.2020, адвокат;

від відповідача : Єремєєв А.В., довіреність №65 від 12.01.2021, представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 (повний текст складений 09.04.2021, суддя Мельниченко І.Ф.) у справі №904/6934/20

за позовом Фермерського господарства "Радуга Агро", смт. Софіївка, Дніпропетровська область

до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, с. Девладове, Софіївський район, Дніпропетровська області

про визнання протиправним, скасування рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Радуга Агро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 №1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою громадянина ОСОБА_1 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059;

- визнати за Фермерським господарством "Радуга Агро" (код ЄДРПОУ 30010442) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII від 30.06.1998.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6934/20 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 №1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою громадянина ОСОБА_1 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059; визнано за Фермерським господарством "Радуга Агро" (код ЄДРПОУ 30010442) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII від 30.06.1998; з Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області стягнуто на користь Фермерського господарства "Радуга Агро" 4 204,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи, з цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (фермерського господарства "Радуга), у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Як зазначено у рішенні місцевим господарським судом, зі смертю гр. ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ №000059, таке право не є таким, що припинилось, так як право користування земельною ділянкою після створення фермерського господарства перейшло до юридичних особи - Фермерського господарства "Радуга" (станом на час розгляду справи Фермерське господарства "Радуга Агро").

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, ухвалюючи спірне рішення, діяла всупереч статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення Фермерського господарства "Радуга Агро" права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6934/20; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття Фермерським господарством "Радуга Агро" права постійного користування спірною земельною ділянкою (не надано ні актів приймання-передачі земельної ділянки, ні доказів внесення права постійного користування земельною ділянкою до статутного капіталу тощо). На думку апелянта, за відсутності доказів переходу права постійного користування від фізичної особи ( ОСОБА_1 ) до юридичної особи - Фермерського господарства "Радуга Агро" спір фактично зводиться до визначення можливості успадкування права постійного користування земельною ділянкою, що має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 (колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Подобєда І.М., Іванова О.Г.) відкрито провадження з розгляду апеляційної скарги Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6934/20; розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 15.06.2021.

21.05.2021 від Фермерського господарства "Радуга Агро" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Позивач вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову. Позивач не погоджується із доводами апелянта про відсутність доказів набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що з моменту створення фермерського господарства до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки засновника, про що, зокрема, зазначено у пункті 5.1 Статуту Фермерського господарства "Радуга Агро". Також позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що в матеріалах справи містяться докази використання спірної земельної ділянки Фермерським господарством "Радуга Агро" (довідка виконкому Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області №268 від 19.02.2019, довідки з державної статистичної звітності по формі 6-зем №37 від 20.01.2014 та №07/10 від 25.01.2016, податкові декларації, звіти про посівні площі). Також позивач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою не успадковується, тому є безпідставними посилання апелянта на наявність спору щодо спадкування.

31.05.2021 від Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач не погоджується із запереченнями позивача та наполягає на задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні, яке відбулося 15.06.2021, оголошено перерву у судове засідання до 29.07.2021.

У зв`язку із відпусткою судді Подобєда І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2021, справу №904/6934/20 передано колегії суддів у складі: Орєшкіна Е.В. (головуючий, доповідач), судді Іванов О.Г., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2021 справу №904/6934/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Іванова О.Г., Чус О.В.

У судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2021, представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, представник позивача підтримав заперечення на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2021, оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.1998 рішенням сесії Софіївської районної ради № 154-16/XXII від 20.03.1998 надано дозвіл на складання проекту на відведення земельної ділянки селянському (фермерському) господарству із земель запасу - ОСОБА_1 на території Першотравенської сільської ради в розмірі 50,0 га орної землі.

Рішенням сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 30.06.1998 №13-2/ХХІІІ ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (зараз - Девладівської сільської ради) для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 06.08.1998 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП СФ №000059. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №59.

На момент виникнення права користування земельною ділянкою діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства без обмеження строку.

Враховуючи, що земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, 17.09.1998 було створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Радуга" (код ЄДРПОУ 30010442), як юридична особа, що засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 17.09.1998, номер запису 12171200000000182, місцезнаходження с. Перше Травня Софіївський район Дніпропетровська область та зареєстровано Статут господарства.

Згідно Статуту господарства "Радуга", зареєстрованого Софіївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 06.04.2001 року, реєстраційний номер 04052399Ю010005, засновником господарства вказаний ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 5.1. Статуту господарства, зареєстрованого державним реєстратором Софіївської районної державної адміністрації від 30.07.2009 року, номер запису 12171050006000182, до земель господарства належать землі, передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею.

22.02.2012 на загальних зборах, оформлених протоколом №1 Селянського (фермерського) господарства "Радуга" обрано головою господарства ОСОБА_2 та виключено з числа підписанта ОСОБА_1 , визначено місцезнаходження господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення загальних зборів, оформлених протоколом №1 від 27.03.2017, Селянське (фермерське) господарство "Радуга" перейменовано в Фермерське господарство "Радуга Агро".

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Софіївським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, дата видачі 10.04.2019.

Рішенням голови Фермерського господарства "Радуга Агро" № 1/2020 від 26.02.2020 виключено з числа засновників господарства ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фермерське господарство "Радуга Агро" не припинило свою господарську діяльність та залишається суб`єктом господарювання.

Отже, Фермерське господарство "Радуга Агро" залишається суб`єктом господарювання, а документи, якими посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (Державний акт на право постійного користування землею), видано відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинними й на момент розгляду справи.

У Державному земельному кадастрі земельна ділянка зареєстрована як землі комунальної власності, що використовується для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, що засвідчується Викопіюванням з плану землекористування земель запасу для ведення фермерського господарства, виданим Відділом Держкомзему в Софіївському районі, Викопіюванням з Державного земельного кадастру та технічним звітом по встановленню меж земельної ділянки в натурі гр. ОСОБА_1 .

Повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою належать органу місцевого самоврядування - Девладівській сільській раді як розпоряднику земель комунальної власності.

ОСОБА_1 складено заповіт від 04.04.2017, серія бланку НМА № 804486, який був посвідчений у встановленому законом порядку приватним нотаріусом Кот Л.І. Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, де зроблено розпорядження щодо своєї частки в Статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства "Радуга Агро" та заповіщено її ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, в подальшому, 06.02.2020 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії НОІ № 244410, ОСОБА_2 успадкував цілу частину, що складається з 40% Статутного (складеного) капіталу Фермерського господарства "Радуга Агро", після чого ОСОБА_2 став власником всього майнового комплексу Фермерського господарства "Радуга Агро", всього майна та являється Головою фермерського господарства. Інших членів у Фермерському господарстві "Радуга Агро" немає.

Голова Фермерського господарства "Радуга Агро" 02.03.2020 звернувся з заявою щодо видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 50,0 га, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, яка належить померлому ОСОБА_1 .

02.03.2020 приватний нотаріус Кот Л.І. Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, де зазначила, що Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 50,0 га, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, яка належить померлому ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серії ДП СФ № 000059, виданого 06.08.1998, не може бути видане.

Фермерське господарство "Радуга Агро" звернулося до Софіївського районного суд Дніпропетровської області 01.03.2020 з позовом до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою Софіївського районного суд Дніпропетровської області від 29.09.2020 позовну заяву залишено без розгляду.

21.01.2020 Девладівською сільською радою Софіївського району Дніпропетровської області ухвалено рішення №1017-30/VІІ про скасування та визнання таким, що втратив чинність, Державний акт на право постійного користування серії ДП СФ № 000059 від 06.08.1998, виданого громадянину ОСОБА_1 ; припинення права користування земельною ділянкою площею 50,0 га, кадастровий номер для ведення фермерського господарства та переведення до земель запасу сільськогосподарського призначення Девладівської сільської ради.

Фермерське господарство "Радуга Агро" вважає, що вказане рішення порушує права Фермерського господарство "Радуга Агро" як фактичного землекористувача на користування земельною ділянкою, а тому є протиправним, таким що не відповідає нормам Конституції України та нормам Земельного законодавства України, в зв`язку з чим це рішення підлягає скасуванню.

Предметом спору є визнання протиправним та скасувати рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 №1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою громадянина ОСОБА_1 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059" та визнання за Фермерським господарством "Радуга Агро" (код ЄДРПОУ 30010442) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998, серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII від 30.06.1998.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, чинного на момент створення Фермерського господарства "Радуга"), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, чинного на момент створення Фермерського господарства "Радуга") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, чинного на момент створення Фермерського господарства "Радуга") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

На момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 №3312-XII, чинного на момент створення Фермерського господарства "Радуга"; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

З наведеного вбачається, що чинним на момент створення Фермерського господарства "Радуга" законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

19.06.2003 було прийнято новий Закон України №937-IV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України №937-IV "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України №937-IV "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України №937-IV "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України № 937-IV "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" №937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації Фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З урахуванням наведеного місцевим господарський суд дійшов до висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Фермерського господарства "Радуга", так і з 01 січня 2002 року) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Таким чином, у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Місцевим господарським судом зазначено, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства; право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини; спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 30.06.1998 №13-2/ХХІІІ ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (на даний час - Девладівської сільської ради) для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 06.08.1998 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП СФ №000059. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано Фермерське господарство "Радуга" (на даний час Фермерське господарства "Радуга Агро"), яке зареєстроване як юридична особа, тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що зі смертю гр. ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ №000059, таке право не є таким, що припинилось.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів місцевого самоврядування, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.210 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов до висновку, що оспорюване рішення не може вважатися таким, що ухвалено на підставі закону, оскільки діяльність Фермерського господарства "Радуга Агро" на момент ухвалення спірного рішення не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, ухвалюючи спірне рішення, діяла всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення Фермерського господарства "Радуга Агро"права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Ухваленням оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття Фермерським господарством "Радуга Агро" права постійного користування спірною земельною ділянкою (не надано ні актів приймання-передачі земельної ділянки, ні доказів внесення права постійного користування земельною ділянкою до статутного капіталу тощо). На думку апелянта, за відсутності доказів переходу права постійного користування від фізичної особи ( ОСОБА_1 ) до юридичної особи - Фермерського господарства "Радуга Агро" спір фактично зводиться до визначення можливості успадкування права постійного користування земельною ділянкою, що має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Між тим, апеляційний господарський суд не погоджується із такими доводами апелянта з огляду на те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, тобто з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством, такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна; право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала не припиняється.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6934/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6934/20 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Девладівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений - 03.08.2021.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Чус

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, копії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі №904/6934/20 поштою не надсилаються.

Надіслати копії цієї постанови на електронні адреси (згідно з наявною в матеріалах справи інформацією) представника Фермерського господарства "Радуга Агро" адвоката омельченка Юрія Анатолійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (sofdevladsil@ukr.net).