Рішення

від 27.07.2021 по справі 190/443/21

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 190/443/21

Провадження №2/190/301/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м.П»ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до селянського (фермерського) господарства Вишневе про визнання договору користування земельною ділянкою недійсним,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до СФГ Вишневе про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 4,8579 га, що розташована на території Саксаганської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224587000:01:002:0320. 16 жовтня 2015 року між нею та сільськогосподарським фермерським господарством Вишневе було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 20 років. Між тим у січні 2021 року вона була запрошена головою СФГ Вишневе з метою укладення нового договору, за яким належна їй земельна ділянка передавалась у користування вказаному господарству. Проте під час обговорення істотних умов вищевказаного договору з головою СФГ Вишневе йшлося саме про укладення договору оренди земельної ділянки строком на 35 років зі сплатою орендної плати у розмірі 165 000 грн., на що вона дала згоду, у зв`язку з чим і підписала оспорюваний договір 24.01.2021 року. Оскільки грошові кошти за користування зазначеною земельною ділянкою були сплачені відповідачем лише 22.03.2021 року та у меншому розмірі, а саме у розмірі 137000 грн., вона була змушена звернутися до юристів, де їй було повідомлено, що 24.01.2021 року нею було укладено договір користування земельною ділянкою (емфітевзис) та роз`яснено різницю між переданням земельної ділянки у користування на підставі договору оренди і переданням речового права користування земельною ділянкою (емфітевзис). Під час укладання вищевказаного договору емфітевзису № 25 від 24.01.2021 року вона не розуміла змісту договору, а саме те, що укладаючи такий договір вона отримає певну суму коштів, але у подальшому щорічні платежі вона отримувати не буде та те, що вона повинна буде сплачувати земельний податок. Таким чином, вважає, що оспорюваний договір емфітевзису від 24.01.2021 року було укладено внаслідок обману, оскільки під час його підписання вона була введена в оману щодо природи цього правочину, своїх прав і обов`язків, що виникатимуть після укладення оспорюваного договору.

У зв`язку з вищевикладеним просить визнати недійсним договір користування земельною ділянкою № 25 від 24.01.2021 роук, укладений між нею та СФГ Вишневе , стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на оплату юридичних послуг у розмірі 10500 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1816 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві. Крім того зазначив, що ч. 5 ст. 411 ЦК України передбачено, що у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором. Проте, у п. 2.4 оспорюваного договору зазначено, що у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою іншій особі власники не мають права на отримання процентів від ціни продажу, що суперечить вимогам ЦК України, а тому вважає, що оспорюваний договір є недійсним, у зв`язку з чим просив заявлений позивачем цивільний позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що дійсно між відповідачем та ОСОБА_4 16.10.2015 року був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 20 років. Проте в січні 2021 року позивач ОСОБА_4 звернулась до СФГ Вишневе з проханням сплатити наперед орендну плату, оскільки їй потрібні були кошти. У зв`язку з чим СФГ Вишневе запропонували позивачу розірвати дійючий між ними договір оренди земельної ділянки та укласти договір користування земельною ділянкою (емфітевзис), на що ОСОБА_4 дала згоду. Позивач ознайомилася зі змістом та умовами вищевказаного спірного договору, про що свідчать її підписи на кожній сторінці договору, що вказує на пряме її воєвиявлення при укладенні правочину такого виду та отримання майнової вигоди у формі грошових коштів за довгострокове користування земельною ділянкою. Оплата за користування земельною ділянкою була внесена на картковий рахунок ОСОБА_4 18.03.2021 року, тобто у межах 30 денного строку після державної реєстрації договору у сумі 132825 грн., сплачено ПДФО у сумі 29700, 00 грн. та військовий збір - 2475,00 грн., що передбачено умовами договору. У зв`язку з чим вимоги позивача вважають необгрунтованими, а тому у задоволенні позову просили відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи позивачці ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 4.8579 га, кадастровий номер 1224587000:01:002:0320 , що розташована на території Саксаганської сільської ради П»ятихатського району Дніпропетровської області, про що свідчать відомості із державного реєстру речових прав на нерухоме майно/а.с.14/.

16 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та СФГ Вишневе в письмовій формі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_4 передала селянському фермерському господарству Вишневе в строкове платне користування належну їй земельну ділянку строком на 20 років /а.с.15/. Вказаний договір зареєстрований у реєстраційній службі П»ятихатського районного управління юстиції Дніпропетровської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 45777309 від 16.10.2015 року/а.с.47/.

Фактичну передачу земельної ділянки, якою користується відповідач СФГ Вишневе здійснено на підставі акту прийняття-передачі земельної ділянки в оренду, копія якого долучена до матеріалів справи /а.с.19/.

24 січня 2021 року сторонами було підписана угода про дострокове розірвання договору оренди землі від 16.10.2015 року/а.с.48/ та 24 січня 2021 року року між ОСОБА_4 та відповідачем СФГ Вишневе укладено договір користування земельною ділянкою (емфітевзис), строком на 35 років, який підписано сторонами та кожна сторінка якого засвідчена підписами позивача /а.с.50-53/.

Відповідно до п. 1.8 договору оспорюваного договору за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику одноразово за весь період користування земельною ділянкою через Державний банк плату в розмірі 165000.00 грн.

Згідно п.1.8 договору виплата здійснюється протягом 30 календарних днів після державної реєстрації договору користування земельною ділянкою. Розрахунок здійснено: 3% від нормативної грошової оцінки, яка на момент укладення договору становить 164429.46 грн. З суми 165000. грн. сплачуються податки з фізичних осіб 18% та військовий збір 1.5%, всього 19.5%.

Факт отримання позивачем ОСОБА_4 оплати за договором емфітевзису від 24.01.2021 року у розмірі 132825 грн. підтверджується копією платіжного доручення № 68 від 18.03.2021 року/а.с.56/.

Крім того, 18.03.2021 року СФГ Вишневе перераховано на ГУК у Дніпропетровській області ОТГ с. Саксагань прибутковий податок у розмірі 29700 грн. та військовий збір у розмірі 2475 грн. за договором емфітевзису № 25 від 24.01.2021 року, що підтверджується копіями платіжних доручень № 66, № 67/а.с.56,57/.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом частини першоїстатті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставістатті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та другастатті 77 ЦПК України).

З огляду на наведене та враховуючи те, що ОСОБА_4 не довела належними та допустимими доказами факт введення її відповідачем в оману під час укладення оспорюваного договору, в той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 також не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довела належними і допустимими доказами факту вчинення нею правочину під впливом обману.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що відповідач ввів її воману щодо спірного договору, оскільки з матеріалів справи вбачається, що договір емфітевзису від 21 січня 2021 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним: позивач передала належну їй земельну ділянку відповідачу, відповідач прийняв зазначену вище земельну ділянку та сплатив за користування нею обумовлену в договорі ціну, дійсність підписів на кожному аркуші в оспорюваному договорі емфітевзису сторонами також не заперечувалася.

Що ж стосується доводів представника позивача, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки ним передбачено, що у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою іншій особі власники не мають права на отримання процентів від ціни продажу, що суперечить вимогам ЦК України, суд приходить до наступного.

Так, відповідно ч. 5 ст. 411 ЦК (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором.

Разом з тим, п. 2.4 вказаного договору передбачає, що у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою іншій особі власники не мають права на отримання процентів від ціни продажу.

ОСОБА_4 під час підписання договору на вказані умови погодилась, про що свідчить її власноручний підпис на договорі користування земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_4 та СФГ Вишневе внаслідок укладення договору користування земельною ділянкою не сперечать вимогам ч. 5 ст. 411 ЦК України, у редакції, чинній на час укладення договору користування земельною ділянкою та відповідають положенням ст. 203 ЦК Украни.

За таких обставин, оцінюючи усі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності та приймаючи до уваги те, що за результатами розгляду справи факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не встановлено, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 128 , 141 , 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до селянського фермерського господарства Вишневе про визнання договору користування земельною ділянкою недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 04 серпня 2021 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса