Постанова

від 03.08.2021 по справі 640/11848/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 серпня 2021 року

справа № 640/11848/20

адміністративне провадження № К/9901/22788/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року у складі судді Добрянської Я. І.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у складі суддів Федотова І. В., Єгорової Н. М., Коротких А. Ю.,

у справі №640/11848/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Клуб

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю Євро Клуб (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 5 лютого 2020 року № 0003590504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 839 376 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 209 844, 00 грн, №0003600504, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість на 987400 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року, позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки податкового органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються виключно на доводах про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутності у них трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами. Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання господарських операцій, невідповідність їх дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надав доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами, які стали підставою для сумніву податкового органу при проведенні перевірки.

При цьому, суди попередніх інстанцій врахували, що перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Ухвалою Верховного Суду від 7 липня 2021 року відкрито провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України та витребувано справу з суду першої інстанції.

15 липня 2021 року справа № 640/11848/20 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та взагалі залишили поза увагою обставини щодо не встановлення походження товару та неможливості постачання контрагентами на виконання укладених договорів з позивачем, оскільки у останніх відсутні виробничі потужності, чим грубо порушено принцип офіційного з`ясування обставин справи, що є прямою підставою для касаційного оскарження неправомірно винесених рішень судів першої та апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.

Податковий орган наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, які нібито підтверджені первинними документами у відповідності вимог чинного законодавства України, не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник звертає увагу суду, що відповідачем під час розгляду справи наголошувалось та підтверджувалось встановленими фактами, що діяльність позивача з контрагентами за перевіряємий період носить виключно формальний характер, що підтверджених лише на папері, в той час, рух активів не відбувався.

Відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі №640/11848/20, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14 липня 2021 року від позивача на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу податкового органу. Товариство вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у грудні 2019 року - січні 2020 року працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2019 року, за результатами якої складено акт від 11 січня 2020 року №24/26-15-05-04-01/37856713 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2019 року на 839376 грн та суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму податку на додану вартість в розмірі 987400 грн.

5 лютого 2020 року на підставі акта перевірки керівник контролюючого органу прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0003590504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 839376 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 209 844 грн;

- № 0003600504, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 987400 грн.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено про нереальність господарських операцій Товариства (позивача у справі) з Товариством з обмеженою відповідальністю Б.П. Агро , Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОСИМВОЛ та Фермерським господарством Північ Агро з огляду на те, що згідно проведеного аналізу зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН не встановлено придбання контрагентами позивача товарів (соняшника та кукурудзи), які в подальшому поставлені позивачу, що свідчить про незаконне введення останніх в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару.

Досліджуючи взаємовідносини позивача з цими контрагентами суди попередніх інстанцій установили, що 28 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Клуб (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Б.П. Агро (постачальник) укладено договір купівлі-продажу товару № 28/08-2019-1, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити соняшник врожаю 2019 року українського походження на умовах викладених в цьому договорі (а. с. 44-50 т. 1).

На підтвердження реальності взаємовідносин із вказаним контрагентом позивач надав копії таких документів: рахунки-фактури, видаткові накладні, акти перерахунку ціни партії товару, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості та картки рахунку (а. с. 51-74 т. 1).

10 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Клуб (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОСИМВОЛ (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару № 10/09-2019-1, за умовами якого продавець в порядку та на умовах вказаного договору зобов`язується продати у власність покупця сільськогосподарську продукцію рослинництва врожаю 2019 року. Кількість товару, ціна, умови продажу товару обумовлюються сторонами в Договорі, в накладних та/або специфікаціях на кожну конкретну партію товару, які є невід`ємними частинами цього договору (а. с. 75-80 т. 1).

На підтвердження реальності взаємовідносин із вказаним контрагентом позивач надав копії таких документів: додаток до договору купівлі-продажу товару № 10/09-2019-1, рахунки на оплату, видаткові накладні, акти перерахунку ціни партії товару, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості та картки рахунку (а. с. 81-144 т. 1).

1 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Клуб (покупець) та Фермерським господарством Північ Агро (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару № 01/10-2019-2, за умовами якого продавець в порядку та на умовах вказаного договору зобов`язується продати у власність покупця сільськогосподарську продукцію рослинництва врожаю 2019 року власного виробництва. Кількість товару, ціна, умови продажу товару обумовлюються сторонами в Договорі, в накладних та/або специфікаціях на кожну конкретну партію товару, які є невід`ємними частинами цього договору (а. с. 145-151 т. 1).

На підтвердження реальності взаємовідносин із вказаним контрагентом позивачем надано копії таких документів: додаток № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 до договору купівлі-продажу товару № 01/10-2019-2, рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості та картки рахунку (а. с. 152-230 т. 1).

Правове регулювання

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пункт 198.1 статті 198 ПК України встановлює, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1. статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4. статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону передбачає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Суди попередніх інстанцій дослідили надані позивачем докази, з яких слідує, що документи підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Судами в повній мірі досліджені первинні бухгалтерські документи по господарським взаємовідносинам позивача з своїми контрагентами з поставки товарів, та визнано, що вони підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між зазначеними суб`єктами господарювання, містять в собі всі необхідні реквізити (назви підприємств від імені яких складений документ, назви документів та дати їх складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів).

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Зокрема, відповідач не проводив перевірки та/або звірки контрагентів Товариства, результати яких могли б підтвердити та/або спростувати висновки контролюючого органу про незаконне введення в обіг товару, факт підміни товару тощо.

Також, не подано відповідачем жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог ПК України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи, викладені в акті перевірки щодо встановлених порушень платником податків не є безумовно достовірними, оскільки є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, при цьому ці доводи не підтверджені належними і допустимими доказами, які б у сукупності з іншими дали змогу констатувати те, що господарські операції в реальності не відбулись. Натомість позивач підтвердив належними первинними документами факт постачання товарів та відповідно суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Касаційна скарга не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, не містить доводів, які б чітко вказували на те, які докази, що прийняті судом, є неналежними та/або недостовірними, які докази мав би дослідити суд для повноти встановлення фактичних обставин тощо. Доводи відповідача є ідентичними тим, які висловлені податковим органом під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, і яким вже надана правова оцінка з урахуванням встановлених обставин на підставі повно і всебічно досліджених доказів.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит за операціями з контрагентами-постачальниками.

Враховуючи межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі №640/11848/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Васильєва

С. С. Пасічник