Постанова

від 05.08.2021 по справі 320/13892/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13892/20 Головуючий у І інстанції - Дудін С.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12642-13 від 06.11.2020.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що спірною вимогою йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 3940,50 грн. при тому, що він як фізична особа, яка перебуває у трудових відносинах з ТОВ Унілекс Груп , не зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, оскільки відповідний внесок за нього сплачує його роботодавець.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12642-13 від 06.11.2020.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з 26.03.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник податків, зокрема, єдиного соціального внеску. Відповідач стверджує, що незважаючи на сплату ЄСВ за Позивача його роботодавцем, ОСОБА_1 зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, який з 01.01.2017 не може бути менше мінімального страхового внеску за місяць.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 04.06.2015 зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності, 02.12.2016 припинено таку діяльність, а в подальшому, 26.03.2020 Позивач знов зареєструвався в якості фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-12642-13, відповідно до якої станом на 31.10.2020 у Позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 3940,50 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата Позивачу його роботодавцями доходу, а також утримання та перерахування до бюджету сум ЄСВ з таких доходів підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ та платіжними дорученнями, наявними у справі.

Крім того, загальна сума єдиного внеску за період з 01.06.2020 по 30.09.2020 (період, охоплений спірною вимогою), обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавців Позивача, складає 6729,80 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення Позивачу недоїмки за спірною вимогою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.

Платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункти 1, 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон України № 1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до частин 2 - 4 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податків - Позивача, що йому в автоматичному порядку була нарахована сума єдиного внеску за червень 2010 року у розмірі 1039,06 грн. та за ІІІ квартал 2020 року у розмірі 3178,12 грн., що, з урахуванням наявної у Позивача переплати у сумі 276,68 грн. призвело до утворення недоїмки в розмірі 3940,50 грн., яка і була визначена спірною вимогою.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю Унілекс Групп від 03.05.2013 № 03/05-1К Позивача прийнято на посаду помічника юриста, а наказом від 02.11.2015 № 02/11-1 переведено на посаду юриста з 02.11.2015.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) Позивачу у період з 01.06.2020 по 30.09.2020 (період, охоплений спірною вимогою) Товариством з обмеженою відповідальністю Унілекс Груп (код 38491987) був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

- за червень 2020 року - 5800,00 грн.;

- за липень 2020 року - 5800,00 грн.;

- за серпень 2020 року - 5800,00 грн.;

- за вересень 2020 року - 6380,00 грн.

Крім того, з форми ОК-5 також вбачається виплата Позивачеві доходу Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Унілекс Гарант (код 41693806):

- за червень 2020 року - 1660,00 грн.;

- за липень 2020 року - 1660,00 грн.;

- за серпень 2020 року - 1660,00 грн.;

- за вересень 2020 року - 1830,00 грн.

У вказаній формі містяться позначки про сплату роботодавцями Позивача страхових внесків з суми виплаченого доходу.

Виплата роботодавцями Позивача доходу у зазначених сумах підтверджується також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів.

Нарахування та виплата Позивачу доходу, а також утримання та перерахування до бюджету сум ЄСВ з таких доходів підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ та платіжними дорученнями.

З вказаної форми ОК-5 також вбачається, що загальна сума єдиного внеску за період з 01.06.2020 по 30.09.2020 (період, охоплений спірною вимогою), обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавців Позивача, складає 6729,80 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне визначення Позивачу недоїмки за спірною вимогою, з чим погоджується колегія суддів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко