Рішення

від 05.08.2021 по справі 922/1870/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1870/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт", юридична адреса: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, б. 5А, оф. 11, фактична адреса: 61089, м. Харків, вул. Греківська, буд. 25, код 38775646;

до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, проспект Московський, буд. 299, код 00213121;

про стягнення заборгованості за договором №238-18/653 від 18.09.2019 у розмірі 668157,05грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", в якому просить стягнути з останнього (з урахування зменшених позовних вимог) заборгованість за договором №238-18/653 від 18.09.2019 у розмірі 668157,05грн., з яких 599345,16грн. основного боргу, 10795,56грн. пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат. Судові витрати просить покласти на відповідача. Також в позовній заяві позивач просить розглядати справу в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1870/21. Розгляд справи № 922/1870/21 визначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, 03.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" надійшло клопотання про зменшення позовних вимог (вх. №12987 від 03.06.2021), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №238-18/653 від 18.09.2019 у розмірі 668157,05грн., з яких 599345,16грн. основного боргу, 10795,56грн. пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат. При цьому, позивач вказує, що при первинному розрахунку позовних вимог в частині нарахування пені, позивачем не було враховано обмежень передбачених умовами договору та положеннями чинного законодавства, у зв`язку з чим розмір пені, який підлягає стягненню становить не 29967,25грн., а 10795,56грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.06.2021 прийнято до розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" про зменшення позовних вимог (вх. №12987 від 03.06.2021) та спір вирішувати відповідно до викладених в клопотанні позовних вимог, а саме: про стягнення заборгованості за договором №238-18/653 від 18.09.2019 у розмірі 668157,05грн., з яких: 599345,16грн. основного боргу, 10795,56грн. пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат.

11.06.2021 від відповідача надійшло клопотання, в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80% від нарахованої суми. В обгрунтування свого клопотання зазначає, що відповідачем нараховано пеню лише по тих видаткових накладних по яких не припинився строк спеціальної позовної давності, строк оплати за видатковими накладними, по яких нараховано пеню настав в травні 2020 р. та в цей період у Відповідача була відсутня фактична можливість здійснити оплату, оскільки 16.04.2016 р. ухвалою господарського суду Харківської області по справі № 922/760/20 було накладено арешти на всі грошові рахунки Відповідача та протягом 2020 р. така ситуація повторювалась неодноразово, що дизбалансувало роботу підприємства та обіг вільних коштів. Також відповідач вказує на те, що він є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких складає понад 70% в загальній структурі запланованого виробництва країни, Відповідач виконує замовлення на відповідних ринках різних країн світу. 29.12.2018 р. постановою уряду Російської Федерації від 29.12.2018 р. № 1716-83 "Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 р. № 592" введено заборону на ввезення до РФ товарів, країною походження або країною відправлення ких є Україна або які переміщуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого включено товари за кодом ТН ЗЕД ЭАЕС 8501 - двигуни та генератори електричні. Отже, підприємство з об`єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу тягового виробництва на нових замовників. Відповідач зазначає, що він не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних чи преференцій. Обгрунтовуючи дане клопотання, Відповідач також посилається на те, що ДП Завод "Електроважмаш" внесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017-2020 роках. Наказом Фонду державного майна України № 777 від 08.06.2018 р. було прийнято рішення про приватизацію ДП Завод "Електроважмаш". Накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитки державі внаслідок недоотримання реальної вартості підприємства. Також Відповідач зазначає, що він не міг вчасно здійснювати розрахунки з позивачем, оскільки з грудня 2019 р. існує велика заборгованість по заробітній платі.

Водночас, відповідач у встановлений строк відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а тому з огляду, що відповідач надав клопотання про зменшення пені на 80%,, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

18 вересня 2019 року між Державним підприємством« "Електроважмаш" (як Замовником) та Товариством з обм відповідальністю "Промисловий стандарт" (як Постачальником) укладено Договір № 238-18/653, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити продукцію (засоби індивідуального захисту, далі - 313) у власність Замовника (Відповідача) партіями, а Замовник зобов`язався прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором (пункт 1.1 Договору).

Згідно умов пункту 1.2 Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015р. № 1749 зазначається у Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що замовлення бути оформлено Замовником у формі листа на кожну окрему партію, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2 Договору, Постачальник здійснює поставку продукції Замовнику протягом 14 календарних днів з моменту письмового листа або заявки Замовника, згідно пункту 1.3 цього Договору. Передача продукції здійснюється на складі Замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна вартість цього договору складає 599617,32грн. разом з ПДВ - 99936,22грн.

Відповідно до положень п. 4.1-4.2 договору Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки, а рахунок на оплату виставляється протягом 5 робочих днів від дати замовлення на поставку продукції.

Згідно п. 9.3. договору, датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.

Згідно положень п. 14.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 31.12.2020.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з Договору поставки №238-18/653 від 18.09.2019, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання вказаного договору було підписано специфікацію на поставку продукції згідно переліку на суму 599617,32грн.

На виконання умов специфікації №1 та умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт" поставлено та передано для потреб Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" Товар загальною вартістю 599 345,16 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною від 19.09.2019 за № 1473 на суму 126 318,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 19.09.2019 за № 190919/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1470 від 19.09.2019 на отримання цінностей.

- видатковою накладною від 16.10.2019 за № 1581 на суму 90 990,96 грн. та товарно-транспортною накладною від 16.10.2019 за № 161019/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1599 від 10.10.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 04.11.2019 за № 1724 на суму 114 349,56 грн., товарно-транспортною накладною від 04.11.2019 за № 041119/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1689 від 28.10.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 13.11.2019 за № 1780 на суму 11 876,52 грн. та товарно-транспортною накладною від 13.11.2019 за № 131119/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1787 від 11.11.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 26.11.2019 за № 1845 на суму 29 116,80 грн. та товарно-транспортною накладною від 26.11.2019 за №261119/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1888 від 25.11.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 28.11.2019 за № 1868 на суму 2 970,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 28.11.2019 за №281119/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 1888 від 25.11.2019 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 20.02.2020 за № 125 на суму 6 552,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 20.02.2020 за №200220/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 111 від 19.02.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 06.03.2020 за № 176 на суму 1 260,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 06.03.2020 за №060320/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 154 від 04.03.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 20.03.2020 за № 223 на суму 133 778,22 грн. та товарно-транспортною накладною від 20.03.2020 за №200320/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 231 від 18.03.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 27.03.2020 за № 255 на суму 24 156,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 27.03.2020 за №270320/1 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 231 від 18.03.2020 на отримання цінностей;

- видатковою накладною від 23.04.2020 за № 312 на суму 57 977,10 грн. та товарно-транспортною накладною від 23.04.2020 за №Р312 з Довіреністю ДП "Завод "Електроважмаш" за № 401 від 22.04.2020 на отримання цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні без зауважень підписані представниками сторін, крім цього, відповідач не оспорює обставин щодо здійснення поставки.

Таким чином, виходячи з положень п. 4.1 договору відповідач був зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар за:

- видатковою накладною від 19.09.2019 за № 1473 на суму 126 318,00 грн. до 19.11.2019.

- видатковою накладною від 16.10.2019 за № 1581 на суму 90 990,96 грн. до 16.12.2019.

- видатковою накладною від 04.11.2019 за № 1724 на суму 114 349,56 грн. до 06.01.2020;

- видатковою накладною від 13.11.2019 за № 1780 на суму 11 876,52 грн.до 13.01.2020;

- видатковою накладною від 26.11.2019 за № 1845 на суму 29 116,80 грн.до 27.01.2020;

- видатковою накладною від 28.11.2019 за № 1868 на суму 2 970,00 грн.до 28.01.2020;

- видатковою накладною від 20.02.2020 за № 125 на суму 6 552,00 грн. до 21.04.2020;

- видатковою накладною від 06.03.2020 за № 176 на суму 1 260,00 грн. до 06.05.2020;

- видатковою накладною від 20.03.2020 за № 223 на суму 133 778,22 грн. до 20.05.2020;

- видатковою накладною від 27.03.2020 за № 255 на суму 24 156,00 грн. до 27.05.2020;

- видатковою накладною від 23.04.2020 за № 312 на суму 57 977,10 грн. до 23.06.2020.

Однак, як стверджує позивач, відповідач не оплатив поставлену продукцію у встановлений договором строк, у зв`язку з чим станом не момент звернення до суду заборгованість Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" становить 599345,16грн.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст. 73, 74 ГПК України, не надані докази, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлену продукцію у строки визначені Договором №238-18/653 від 18.09.2019, чи повернення продукції позивачу, суд дійшов висновку, що сума заборгованості у розмірі 599345,16грн. є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем за поставлений товар у порядку та строки визначені договором, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо розрахунку з позивачем за поставлений товар за: видатковою накладною від 19.09.2019 за № 1473 на суму 126 318,00 грн. з 20.11.2019; видатковою накладною від 16.10.2019 за № 1581 на суму 90 990,96 грн. з 17.12.2019; - видатковою накладною від 04.11.2019 за № 1724 на суму 114 349,56 грн. з 07.01.2020; - видатковою накладною від 13.11.2019 за № 1780 на суму 11 876,52 грн. з 14.01.2020; - видатковою накладною від 26.11.2019 за № 1845 на суму 29 116,80 грн. з 28.01.2020; - видатковою накладною від 28.11.2019 за № 1868 на суму 2 970,00 грн. з 29.01.2020; - видатковою накладною від 20.02.2020 за № 125 на суму 6 552,00 грн. з 22.04.2020; - видатковою накладною від 06.03.2020 за № 176 на суму 1 260,00 грн. з 07.05.2020; - видатковою накладною від 20.03.2020 за № 223 на суму 133 778,22 грн. з 21.05.2020; - видатковою накладною від 27.03.2020 за № 255 на суму 24 156,00 грн. з 28.05.2020; - видатковою накладною від 23.04.2020 за № 312 на суму 57 977,10 грн. з 24.06.2020.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 10795,56грн. пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат.

Пунктом 10.1. договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим договором згідно вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10.4. договору, за порушення строку оплати, передбаченого цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 10795,56грн., останнім здійснено нарахування пені за видатковою накладною № 223 на суму 133 778,22 грн. з 21.05.2020 по 20.11.2020; - видатковою накладною від 27.03.2020 за № 255 на суму 24 156,00 грн. з 28.05.2020 до 27.03.2020; - видатковою накладною від 23.04.2020 за № 312 на суму 57 977,10 грн. з 24.06.2020 до 23.12.2020, з врахуванням обмежень щодо 5% від несплаченої суми

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 10795,56грн. є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 10.5. Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляції.

Позивач у відповідності до вищевказаних положень договору та статті 625 ЦК України за порушення строків виконання зобов`язання, нарахував відповідачеві 8416,28грн. - 1% річних, 59088,23грн. - втрат від інфляції.

Перевіривши розрахунки позивача щодо 1% річних в сумі 7382,26грн. та 50634,07 інфляційних втрат, суд провівши власні розрахунки встановив, що вони є обґрунтованими та вірно розрахованими, а тому в підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, суд зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах: від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Як вбачається з поданого відповідачем клопотання, в обґрунтування необхідності зменшення розміру пені відповідач вказує, що ДП "Завод "Електроважмаш" не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних асигнувань чи преференцій. У 2020 році на рахунки ДП "Завод "Електроважмаш" декілька разів були накладені арешти, що сприяло зростанню заборгованості підприємства перед кредиторами, виникненню заборгованості по заробітній платі та по сплаті соціальних внесків до Державного бюджету. Періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування, сприяло виникненню ситуації, коли держане підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки контрагентам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати, платежів до бюджету та комунальних платежів, що підтверджується довідкою №261-22/191 від 25.02.2021 року. Також, відповідач вказує, що ДП "Завод "Електроважмаш" внесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017-2020 роках. Таким чином, накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків Державі внаслідок недоотримання реальної вартості підприємства.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на специфіку господарської діяльності відповідача в галузі машинобудування, скрутний фінансовий стан останнього, та те, що відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за виконані роботи через періодичне блокування господарської діяльності підприємства, суд, враховуючи інтереси позивача, дійшов висновку, що зменшення заявленої до стягнення суми пені на 80 % забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін.

При цьому суд зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача на користь позивача 1% річних та інфляційні втрати, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.

Здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням її зменшення на 80%, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 2159,11грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягненню з відповідача на користь позивача 659520,60грн., з яких 599345,16грн. основного боргу, 2159,11 пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приймаючи до уваги, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд на підставі положень п. 2 ч.1, та ч. 9 ст.129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору у розмірі 10309,84грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, проспект Московський, буд. 299, код 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт"(03113, м. Київ, пров. Артилерійський, б. 5А, оф. 11, код 38775646) заборгованість у розмірі 659520,60грн., з яких 599345,16грн. основного боргу, 2159,11 пені, 7382,26грн. 1% річних та 50634,07 інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 10309,84грн.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий стандарт", юридична адреса: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, б. 5А, оф. 11, код 38775646;

Відповідач: Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, проспект Московський, буд. 299, код 00213121;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2021.

Суддя Н.А. Новікова