Ухвала

від 25.07.2018 по справі 758/4273/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4273/18

У Х В А Л А

І МЕ НЕ М У КР АЇ НИ

25 липня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про зняття арешту в порядку ст. 174 КПК України,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_3 , якийдіє вінтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про зняття арешту в порядку ст. 174 КПК України. Своє клопотання обґрунтовував тим, що Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.03.2018 р. (справа № 758/3001/18) було задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_5 , в рамках кримінального провадження № 42017101070000294, про арешт тимчасово вилученого майна та накладено на майно ОСОБА_4 , а саме, книгу «Дозволенное и запретное в Исламе», автор ОСОБА_6 в кількості 54 (п`ятдесят чотири) примірники.

Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 клопотання підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з підстав викладених у клопотанні.

Прокурор Київської місцевої прокуратури № 7 повідомлявся про розгляд клопотання належним чином, в судове засідання на призначений день, час та місце розгляду клопотання не з`явився. 12.07.2018 р. через канцелярію суду прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 було подано копію висновку експерта за результатами лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи № 6388/18-39/10443?10446/18-39 від 01.06.2018 р. на 34-х арк.

Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання, у зв`язку з наступним.

Судовим розглядом встановлено, що в провадженні Київської місцевої прокуратури № 7 перебуває кримінальне провадження № 42017101070000294, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.12.2017 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 300 КК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що 06.03.2018 р. на земельнійділянці зкодом 88:061:0004площею 2264,23м.кв.,а саме,у приміщеннігромадської організації«Ісламський культурнийцентр» (КодЄДРПОУ 33643106),(будівлягромадської організаціїплощею 3842м.кв.), та нежитловому приміщенні (книжковий магазин), яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Ухвали Подільського районного суду м. Києва від 19.02.2018 р., було вилучено майно, яке не входило до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання та вважається тимчасово вилученим майном.

12.03.2018 р. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва (справа №758/3001/18) було накладено арешт на майно, яке було вилучено під час обшуку 06.03.2018 р. що за адресою: АДРЕСА_1 та фактично належить ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження № 42017101070000294, та в подальшому було проведено лінгвістичну експертизу.

Статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даного клопотання також, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.167КПК України тимчасововилученим можебути майноу виглядіречей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: 1)підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; 3)є предметомкримінального правопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до ч. 1 ст.174КПК України підозрюваний,обвинувачений,їх захисник,законний представник,інший власникабо володілецьмайна,які небули присутніпри розглядіпитання проарешт майна,мають правозаявити клопотанняпро скасуванняарешту майнаповністю абочастково.Таке клопотанняпід часдосудового розслідуваннярозглядається слідчимсуддею,а підчас судовогопровадження -судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Згідно ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч. 2ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Матеріали клопотання свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності, належності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна.

Дана позиція узгоджується із ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Крім того, слід врахувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), де ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя вважає, що стороною захисту не було обґрунтовано, що в подальшій дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна відпала потреба, доказів необґрунтованостінакладення арештуна майно,судом такожне здобуто, щов своючергу свідчитьпро те,що правовихпідстав дляскасування арештумайна немає,а тому,клопотання адвоката ОСОБА_3 ,який діє в інтересах ОСОБА_4 , про зняття арешту задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищезазначене, керуючись п. 4 ч. 2 ст. 167, ст. ст. 170, 174 КПК України, -

У Х В А Л И В:

В клопотанніадвоката ОСОБА_3 ,який дієв інтересах ОСОБА_4 ,про зняттяарешту впорядку ст.174КПК України відмовити;

Ухвала апеляційному оскарженні не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1