Рішення

від 06.08.2021 по справі 540/2433/21

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2433/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивачка) звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12 травня 2021 року № 482 Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Новотроїцьку селищну раду Генічеського району Херсонської області передати ОСОБА_1 , члену селянського (фермерського) господарства "Агат" безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 8,76 га, яка розташована на території Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 6524480500:06:001:0225).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Так, позивачка зазначає, що є членом Селянського фермерського господарства "Агат" (далі - СФГ "Агат"). Іншим членам зазначеного фермерського господарства землі підприємства були надані в приватну власність 26.10.2004 року. Після такого розпаювання в користуванні СФГ "Агат" залишилась земельна ділянка площею 8,76 га, яку позивачка бажає отримати в приватну власність. З цією метою, позивачка 09.03.2021 року звернулась до Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області, однак, отримала відмову, мотивовану тим, що діючим законодавством не передбачено до розпаювання залишки земель після проведення приватизації фермерського господарства. Крім наведеного, цим же рішенням відповідач визнав таким, що втратив чинність державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185.

Позивачка на підставі аналізу положень ст.ст. 116, 118 ЗК України, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови в передачі їй в приватну власність спірної земельної ділянки. Підсумовуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 07.06.2021 року відкрито провадження у справі. Визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідача зобов`язано надати додаткові докази в справі.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, запитаних судом доказів не надав, що відповідно положень ч.6 ст. 162 КАС України має наслідком вирішення справи за наявними матеріалами.

Згідно зі ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, проаналізувавши чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до таких висновків.

Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду в справі №923/1375/13, яка набрала законної сили встановлені наступні обставини, які згідно приписів ч.4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню повторно при вирішенні даної справи.

На підставі рішення районної Ради народних депутатів Новотроїцького району Херсонської області від 15.12.1992 №62-р громадянину ОСОБА_2 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185. Відповідно до зазначеного державного акту вказаному землеволодільцю надається 50га землі в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому, після розпаювання СФГ "Агат" члени даного селянського (фермерського) господарства, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, відповідно до яких кожен з них набув право власності на земельні ділянки площею по 10,31га, розташованих на території Володимиро-Іллінської сільської ради Новотроїцького району.

Як вбачається із технічної документації по передачі безкоштовно в приватну власність земельних ділянок в межах середньої земельної частки (паю) із земель селянського (фермерського) господарства "Агат", розташованих на території Володимиро-Іллінської сільської ради Новотроїцького району, членам селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 (всього 4 осіб), після розпаювання частини земель СФГ "Агат" залишилася земельна ділянка площею 8,76га.

Відповідно протоколу зборів членів СФГ "Агат" №1 від 10.02.2018 до членів фермерського господарства прийнято ОСОБА_1 .

З рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12.05.2021 №482 вбачається, що 09.03.2021 ОСОБА_1 звернулась до Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області з заявою про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 8,76 га, яка перебуває у володінні СФГ "Агат" для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12.05.2021 року №482 "Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 " вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 , члену СФГ "Агат" у передачі безоплатно в приватну власність земельної ділянки площею 8,7600 га, яка розташована на території Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 6524480500:06:001:0225) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в зв`язку з тим, що відповідно п.1 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) і не передбачено до розпаювання залишків земель після проведення приватизації земель фермерського господарства.

Також, п.2 наведеного рішення вирішено визнати таким, що втратив чинність державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185.

Позивачка вважає наведене рішення протиправним у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Так, першочерговому вирішенню підлягає питання правового статусу земельної ділянки площею 8,76 га, бажаної до отримання позивачкою.

Відповідно наданих документів спірна земельна ділянка є залишком землі, яка перебувала в користуванні СФГ "Агат" на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185, після отримання з її складу земель членами фермерського господарства.

Щодо порушеного питання правового статусу залишкової частки земельної ділянки, право на яку посвідчується державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, суд звертає увагу сторін, зокрема, на висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року по справі № 922/989/18.

Так, Велика Палата зазначила, що згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Агат") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Агат") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Агат") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського господарства) надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент початку діяльності СФГ "Агат"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Агат", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським фермерським господарство як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського фермерського господарства, без створення такого селянського фермерського господарства.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (в первинній редакції ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. (частина друга статті 92 цього Кодексу).

В подальшому, у зв`язку зі змінами в ЗК України, коло суб`єктів відповідного права розширювалось, проте фізичні особи до нього включені не були.

З наведеного вбачається, що право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону станом на момент набуття членами СФГ права власності на частину земельної ділянки СФГ "Агат" - 2004 - 2008 рік) передбачалось, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Агат", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як отримання членами фермерського господарства у власність частини землі - відсутня.

Адже правове становище селянського фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від зменшення розміру його основних засобів.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського фермерського господарства і подальшої державної реєстрації селянського фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси зменшення первинно наданої площі земельної ділянки на підстава, передбачених законом (за рахунок приватизації частини земельного масиву членами СФГ) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185 зберігається за СФГ "Агат".

Також, щодо наслідків поділу земельної ділянки (вилучення певної її частини), висловився Верховний Суд в постанові від 18.11.2020 року по справі №904/6059/19.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, як вже зазначено судом раніше, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Правовий аналіз вищенаведених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що виділення з земельної ділянки окремої частини у разі її поділу не припиняє права особи на частину, що залишилась.

Відповідачем не надано доказів існування будь-яких передбачених ст.141 ЗК України підстав для припинення права постійного користування СФГ "Агат" частиною земельної ділянки розміром в 8,76 га, яка залишилась з масиву в 50 га, право на який посвідчується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185.

Отже, станом на дату прийняття відповідачем рішення №482 від 12.05.2021 року право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 8,76 га належало СФГ "Агат".

За правилами статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Вказана норма Закону України "Про фермерське господарство" надає членам такого господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому, такими, що надані фермерському господарству вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

За такого правового врегулювання, будь-який член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства, оскільки така земельна ділянка відведена саме з метою створення фермерського господарства.

Зазначене вбачається, як із наведеного вище обґрунтування так і з висновків Верховного Суду, наведених в постановах від 01.04.2020 року в справі № 320/5724/17, від 01.02.2021 по справі № 560/1282/19.

Отже, позивачка, як член фермерського господарства, має право на безоплатне одержання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до частини1 статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За правилами частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, наведеною нормою передбачено вичерпний перелік підстав, з яких орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування може відмовити в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зі спірного рішення відповідача вбачається, що позивачці відмовлено через те, що, на думку селищної ради: "не передбачено до розпаювання залишки земель після проведення приватизації земель фермерського господарства".

Суд вказує, що зазначена відповідачем підстава відсутня в наведеному вище вичерпному переліку підстав для відмови, а тому оскаржене рішення прийнято з підстав не передбачених законом, що свідчить про його протиправність. З приводу обґрунтованості такої відмови по суті, суд зазначає, що, на відміну від паювання земель, що перебувають у колективній власності колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, процедура паювання в яких відбувається станом один раз на конкретну дату, паювання фермерських господарств не визначено законодавчо як єдино разова процедура. Також законодавство не передбачає втрати господарством права на залишок земель, після паювання та не встановлює заборони щодо набуття права на залишок таких земель новими членами фермерського господарства.

Навпроти, в силу викладено вище обґрунтування, СФГ зберігає право постійного користування на земельні ділянки, що залишились, а положення статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" щодо права членів фермерських господарств отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради залишаються чинними та підлягають виконанню.

Тому, підстави, використані відповідачем для відмови позивачці в задоволенні її заяви, є необґрунтованими, а пункт 1 рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області №482 від 12.05.2021 року в частині відмови позивачці в передачі безоплатно в приватну власність земельної ділянки площею 8,76 га підлягає скасуванню.

Щодо способу поновлення порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 р. у справі № 804/1469/17.

Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд зауважує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов`язання Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області вчинити певні дії, а саме зобов`язати відповідача передати у власність земельну ділянку.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст.122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, наявність самого проекту (в разі необхідності), погодження такого проекту.

Натомість судом встановлено, що позивачем, при зверненні до відповідача із заявою про передачу в приватну власність земельної ділянки не дотримано повної процедури для отримання земельної ділянки у власність (зокрема щодо проходження етапів від отримання дозволу на розробку проекту землеустрою до подання його на затвердження ради).

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в ньому.

Згідно приписів ч.7 ст.118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області.

В той же час, в матеріалах справи відсутні передбачені ч.7 ст.118 ЗК України документи, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачу для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення тим більше для зобов`язання відповідача передати спірну земельну ділянку у власність.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача передати їй як члену селянського (фермерського) господарства "Агат" безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 8,76 га, яка розташована на території Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 6524480500:06:001:0225) не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав ОСОБА_1 за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 р. у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 р. у справі № 803/1067/17.

Також, суд звертає увагу на те, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12 травня 2021 року № 482 Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 фактично складається з двох частин, оскільки рішенням відмовлено ОСОБА_1 у передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 8,76 га (п.1 рішення) та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185 (п.2 рішення).

За наслідками розгляду даної справи, судом визнано протиправним та скасовано п.1 означеного рішення.

Щодо можливості скасування п.2 рішення, суд зазначає наступне.

Так, оцінка щодо правомірності рішення в частині щодо визнано таким, що втратив чинність державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею фактично вже міститься в обґрунтуванні даного рішення.

Разом з тим суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив:

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Отже, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому, особа повинна довести (суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Зазначений обов`язок у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень також передбачений п.9 ч.5 ст. 160 КАС України. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.

В свою чергу, неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто, суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

З аналізу змісту спірних правовідносин судом встановлено, що метою даного конкретного позову є в тому числі скасування рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області в частині визнання таким, що втратив чинність державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185 (п.2 рішення), на підставі якого, на даний час СФГ "Агат" використовує на праві довічного володіння земельну ділянку площею 8,76 га.

Положеннями ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховним Судом в постановах від 20.02.2019 року у справі № 522/3665/17, від 05.08.2019 року у справі № 522/18588/17, від 11.07.2019 року №826/14642/15 сформовано висновок, що заінтересованість особи повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому, для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Отже, у справі, що розглядається, суду необхідно з`ясувати, чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні п.2 спірного рішення.

Так, позивачка зазначає про порушення її права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, що перебуває в користуванні СФГ "Агат", проте, жодного аргументу щодо того яким чином п. 2 рішення порушує її права позов не містить. Позивачка жодним чином не обґрунтовує значення п.2 спірного рішення для неї та конкретні індивідуально виражені щодо неї наслідки існування такого рішення.

Узагальнюючи викладене, суд зазначає, що наведені ОСОБА_1 доводи не породжують її права на звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування п.2 рішення.

Позивачкою не наведено жодного змістовного аргументу на користь того, що рішення відповідача якимось чином вплинули на її права.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Українське законодавство не передбачає можливості подання позову в "інтересах правопорядку", який відомий у теорії права як actio popularis. Ця форма скарги має на увазі право кожного представляти скаргу на нормативний акт після його оприлюднення, без обов`язку довести, що відповідна норма безпосередньо зачіпає його права і свободи, у даному випадку громадянин просто виконує свій обов`язок із захисту Конституції, необов`язково, щоб основні права заявника були порушені.

Суд вказує, що п.2 рішення впливає виключно на майнові права СФГ "Агат", оскільки скасовує правовстановлюючий документ - державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №185, на підставі якого підприємство використовувало на праві довічного володіння земельну ділянку площею 8,76 га, яка залишилась після отримання в приватну власність іншими членами СФГ земель (по 10,31 га кожний) з загального масиву в 50 га.

Отже, право позову щодо визнання протиправним та скасування п.2 рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12 травня 2021 року № 482 Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 належить юридичній особі, майнове право якої скасовується зазначеною частиною рішення - СФГ "Агат".

Отже, безпосередньо позивачка не є потерпілою від п.2 рішення відповідача, оскільки воно не спричинили суттєвого негативного впливу саме на неї, жодної реальної (прямої) шкоди від такого рішення позивачка не зазнала.

Враховуючи викладене, оскарженим п.2 рішенням відповідача, права та охоронювані законом інтереси позивачки не порушені.

При вказаних обставинах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання протиправним та скасування п.2 рішення Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області від 12 травня 2021 року № 482 Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в означеній судом частині.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 3,4 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, на підставі приписів ч.3,4 ст. 139 КАС України, відшкодуванню сплаченого позивачем судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у 908 грн 00 коп. (1816,00 грн/2=908,00 грн), оскільки судом задоволено половину з заявлених позивачкою вимог..

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення Новотроїцької селищної ради (Код ЄДРПОУ: 04402089, 75300, Херсонська область, Новотроїцький район, селище міського типу Новотроїцьке, вул. Соборна, буд. 77) від 12 травня 2021 року № 482 Про відмову у передачі в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення гр. ОСОБА_1 .

Зобов`язати Новотроїцьку селищну раду (Код ЄДРПОУ: 04402089, 75300, Херсонська область, Новотроїцький район, селище міського типу Новотроїцьке, вул. Соборна, буд. 77) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 09.03.2021 року про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 8,76 га, яка розташована на території Новотроїцької селищної ради Генічеського району Херсонської області для ведення фермерського господарства.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Новотроїцької селищної ради (Код ЄДРПОУ: 04402089, 75300, Херсонська область, Новотроїцький район, селище міського типу Новотроїцьке, вул. Соборна, буд. 77) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 109020100