Рішення

від 03.08.2021 по справі 367/4295/17

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4295/17

Провадження №2/367/434/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 серпня 2021 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Линника В.Я.,

за участі секретаря Балинської О.С.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання недійсним, скасування свідоцтв про право власності та скасування записів про державну реєстрацію, -

в с т а н о в и в:

До суду надійшов позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

В подальшому позивачі уточнили свій позов, подавши до суду позовну заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання недійсним, скасування свідоцтв про право власності та скасування записів про державну реєстрацію.

У зв?язку із заявою позивачки ОСОБА_5 22.03.2021 р. позов в частині вимог від її імені було залишено без розгляду.

Свій уточнений позов позивачі мотивують тим, що вони є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд є власником нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення НОМЕР_3, загальною площею 68,1 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданим Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області 09.07.2013 р., та приміщення 5, загальною площею 110, 1 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серія та номер НОМЕР_2 , виданим Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області 10.07.2013 p.

Спірні приміщення в матеріалах інвентаризаційної справи зазначені як підвали.

На момент прийняття будинку в експлуатацію жодного нежитлового приміщення в ньому не було. Крім того, не було таких нежитлових приміщень і на момент придбання позивачами квартир в будинку.

Вищевказані нежитлові приміщення є допоміжними, а тому є спільною сумісною власністю усіх співвласників та не можуть перебувати у приватній власності відповідача.

Таким чином, придбавши квартири у будинку АДРЕСА_1 , позивачі автоматично стали співвласниками спільного майна цього будинку, в тому числі допоміжних приміщень (підвалів), які в подальшому у незаконний спосіб набув у власність відповідач, порушивши їх права.

Просять визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер НОМЕР_1, видане 09.07.2013 р. Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області, на приміщення загальною площею 68,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ; Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1566104 від 11.06.2013 р.; Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, індексний номер НОМЕР_2, видане 10.07.2013 р. Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області, на нежитлове приміщення загальною площею 110,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 , на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , код ЄДРПОУ: 33597609; Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 110,1 кв.м, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1519420 від 11.06.2013 р.

В судове засідання позивачі не з?явились, їх представник підтримала позов, просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з?явився, належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи також не з?явився в судове засідання, причини неявки суду не сповістив, до суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому не заперечував проти задоволення позову.

Суд вирішив за можливе розглянути справу за відсутності не з?явившихся в судове засідання осіб заочно.

Заслухавши доводи представника позивачів, дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04.07.2012 р., витягом з Державного реєстру правочинів від 04.07.12 № 11524711 та витягом про державну реєстрацію прав від 18.07.12 №34863834 (а.с. 13-16).

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04.07.2014 р., витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2014 № 23817686 (а.с. 17-18).

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири з розстроченням оплати від 28.03.2012 р. та витягом про державну реєстрацію прав від 16.07.2012 р. № 34841189 (а.с. 20-22).

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд є власником нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення № НОМЕР_3 , загальною площею 68,1 кв.м, та приміщення НОМЕР_4, загальною площею 110,1 кв.м, що підтверджується свідоцтвами про право власності від 09.07.13 НОМЕР_1, та від 10.07.13 № НОМЕР_2 (а.с. 23, 24).

Згідно Акту готовності об`єкта до експлуатації від 16.08.10 № 920 (а.с. 25-28), на підставі якого було складено акт № 11 підсумкової перевірки відповідності, збудованого об`єкта проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації (а.с. 29-30), плану поверху та експлікації (а.с. 32, 33) будь-які нежитлові приміщення на цокольному поверсі крім допоміжних відсутні. Спірні приміщення в матеріалах інвентаризаційної справи зазначені як підвали.

З технічних звітів про проведення технічного обстеження ТОВ Б-Т-І (а.с. 104-141) вбачається, що приміщенняНОМЕР_3 загальною площею 68,1 кв.м, та приміщення НОМЕР_4 загальною площею 110,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , мають інженерні мережі водопостачання та водовідведення будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Цій нормі також кореспондують п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , де зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Отже, вищевказані нежитлові приміщення є допоміжними, оскільки призначені для забезпечення експлуатації будинку.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи, що свідоцтва про право власності на спірні нежитлові приміщення незаконно були видані Товариству з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , вони порушують права позивачів, суд визнає такі документи недійсними та скасовує їх.

Разом з тим, суд враховує, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 р., статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 р.) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній на даний час редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене свідчить, що на даний час такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому суд відмовляє у задоволенні таких вимог, оскільки застосування такого способу судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивачів.

Водночас суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 р. цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369, 382, 386 ЦК України, ст.ст.259, 263, 265, 280, 284 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Задовольнити позов частково.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № НОМЕР_1 від 09.07.2013 р. на приміщення НОМЕР_3 площею 68,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 , видане Товариству з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , код ЄДРПОУ 33597609.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № НОМЕР_2 від 10.07.2013 р. на приміщення НОМЕР_4 площею 110,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 , видане Товариству з обмеженою відповідальністю Укрсоцбуд , код ЄДРПОУ 33597609.

В решті позову відмовити.

Повний текст рішення буде складено до 13.08.2021 р.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: В.Я. Линник