Постанова

від 26.07.2021 по справі 367/4069/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367/4069/17

головуючий у суді І інстанції Оладько С.І.

провадження № 22-ц/824/1878/2021

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Сліпченка О.І., Нежури В.А.,

за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Німак Ольги Олексіївни на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та останньому було видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1 про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 було зроблено відмітку про перехід права власності до нього.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136.

Вищевказаним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому рішення селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Вважав, що для цієї справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто першому власнику земельна ділянка передана у власність не уповноваженим органом.

У той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 321094 6200:01:042:0110 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попередньо функціонального зонування попадає 101 квартал.

Таким чином, на сьогодні спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким на сьогодні є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року позов задоволено.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на сьогодні спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України; спірна земельна ділянка, яка вибула із володіння власника поза його волею, що встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України є преюдиційним щодо цих обставин, - перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Заява представника відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади (правова позиція ВСУ №6-3089цс15)

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - Німак О.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції не надав належного нормативно-правого обґрунтування підстав задоволення позовної заяви першого заступника прокурора Київської області, причому безпідставно проігнорувавши як заперечення представника ОСОБА_1 , так і наявні в матеріалах справи документи.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - Німак О.О. мотивована тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі, по якій приймали участь ті самі особи, встановлені обставини, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110 не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому ці обставини відповідно до частин 3, 4 статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_2 передавалась у власність ОСОБА_2 рішенням Коцюбинської селищної ради у 2008 році. Позивач при подачі позову до суду не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 рік спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового господарства або ліси для не лісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на 2008 рік розпорядником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України.

Межі національного природного парку Голосіївський відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , згідно з якого територію парку було розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд не визначені і акт від 26 січня 15 року вказує лише про попереднє функціональне зонування.

Також не надано доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110 розташована на території вказаного парку.

Щодо листа Державного агентства лісових ресурсів України Укрдержлісопроект , то зі змісту вказаного листа не вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110 обліковувалась як землі лісогосподарського призначення або ліси для не лісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення, і якщо обліковувалась, то згідно яких планово-картографічних матеріалів.

Крім того, Указ Президента України № 446/2014 Про зміну меж національного природного парк Голосїївський був виданий 01 травня 2014 року, а у власність особі спірна земельна ділянка передавалась у 2008 році.

Крім того, зазначав, що певна частина наявних у справі документів викликає обґрунтовані підозри щодо їх достовірності, тому були підстави клопотати перед судом про витребування оригіналів цих документів. Однак позивач не надав суду для огляду в судовому засіданні оригінали всіх доказів, наявних у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Київської області посилався на те, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказував, що для цієї справи є преюдиційним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу ОСОБА_2 у приватну власність, Коцюбинська селищна рада перевищила передбачені статті 122 ЗК України повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні.

В цьому випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Зазначав, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Судом правильно надано оцінку тим обставинам, що з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Крім того, вказував, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське та поза межами міста Києва, враховуючи положення чинного на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про передачу лісу в приватну власність пункт 12 Перехідних положень ЗК України, ділянка і після прийняття нового ЗК України продовжувала перебувати у державній власності, то селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

Посилався на те, що судом правильно встановлено факт порушення у цьому спорі на сьогодні інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка наразі є територією Національного природного парку Голосіївський та відноситься одночасно до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом. Таким чином, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський , повністю вкрита лісовими насадженнями.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

19 червня 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Дослідивши матеріали справи, колегія апеляційного суду, встановивши, що позовна заява подана за письмовим дорученням Генеральної прокуратури України №05/1-129 вих-17 від 10 березня 2017 року (а.с. 23 т.1), вважає, що позовна заява подана до суду першим заступником прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та йому було видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445.

У наступному згідно з договором купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року цю спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Прокурор м. Ірпеня звернувся з позовом до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , 3-тя особа - КП Святошинське лісопаркове господарство , де просив:

визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 922136 виданий на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку пл.0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0110 по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445 виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку пл.0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0110 по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ;

скасувати його державну реєстрацію;

визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/4143/13-ц від 10 червня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 серпня 2014 року, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136. В іншій частині позову відмовлено.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Указом в.о Президента України від 01 травня 2014 року межі парку Голосіївський розширено на 6462,62 на за рахунок земель Київського комунального об`єднання Київзеленбуд .

Згідно з інформації КП Святошинське лісопаркове господарство від 14 липня 2014 року № 472 спірна земельна ділянка увійшла до території Національного природного парку Голосіївський .

Таким чином, на сьогодні спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, - Національного природного парку Голосіївський .

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

А з огляду на те, що на сьогодні спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту статті 388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акта.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , то витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким на сьогодні є Кабінет Міністрів України.

За таких обставин суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і витребування земельної ділянки у набувача - ОСОБА_1 , оскільки ця ділянка із володіння власника вибула поза його волею з інших підстав, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційним щодо цих обставин.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд обґрунтував свої висновки тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно пов`язав початок перебігу позовної давності з моментом, коли судовим рішенням було підтверджено незаконне передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Разом з цим, Верховний Суд зазначив, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, тому апеляційному суду необхідно з`ясувати, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Розглянувши заяву представника відповідача про застосування позовної давності, колегія апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики та вирішення виключної правової проблеми під час розгляду справ у спорах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3 ? 604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, є помилковим та підлягають виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини 1,5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно з частинами 3,4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Строк позовної давності за позовом, пред`явленим в інтересах держави, може починатись лише з одного моменту - дати реальної обізнаності (або можливості бути обізнаним) уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який реалізує відповідне цивільне право, про наявність порушення права держави, та про особу порушника,

Обізнаність будь-якої іншої особи або органу про наявність порушення прав держави не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності, оскільки останні не мають права на позов у його матеріальному розумінні та не можуть звернутись до суду з метою відновлення чи захисту порушеного цивільного права держави або її законного інтересу.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справі № 357/9328/15-ц від 30 січня 2019 року, у справі № 372/1036/15-ц від 07 листопада 2018 року, у справі № 359/2012/15-ц від 30 травня 2018 року, у справі № 367/6105/16-ц від 31 жовтня 2018 року вказано, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює свої повноваження відповідно до Закону України Про Кабінет Міністрів України , до його безпосередніх функцій не належить здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та відсутні повноваження щодо витребування інформації від органів місцевого самоврядування та органів державної влади про ухвалені рішення із земельних питань, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень.

Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що Кабінет Міністрів України, який визначений прокурором у якості позивача не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення та подальшого її відчуження на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах у справі № 469/1203/15-ц від 22 травня 2018 року, у справі № 372/1387/13-ц від 06 червня 2018 року, у справі № 697/2751/14-ц від 20 червня 2018 року, строк позовної давності має відліковуватися не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені; у органів виконавчої влади (до яких відносяться і Кабінет Міністрів України) відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим.

Отже, Кабінет Міністрів України в силу положень статті 19 Конституції України та згідно з повноваженнями, передбаченими Земельним кодексом України, законами України Про Кабінет Міністрів України , Про державний контроль за використанням та охороною земель , не мав можливості та повноважень самостійно дізнатися про порушення інтересів держави, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, інакше, як з часу отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, колегія апеляційного суду встановила, що Кабінет Міністрів України довідався про порушене право та особу яка його порушила, - 01 вересня 2017 року з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем чи про припинення речового права лісогосподарської установи на постійне користування землями державного лісового фонду.

Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що саме з цього часу позивач - Кабінет Міністрів України довідався про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до статей 20,122,149 ЗК України входить до компетенції цього центрального органу виконавчої влади (аналогічні висновки щодо моменту обізнаності Кабінету Міністрів України у справах з ідентичних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах у справі № 367/3246/15 від 09 жовтня 2019 року, у справі №367/3240/15 від 30 жовтня 2019 року).

Також, колегія апеляційного суду також вважає за необхідне зазначити таке.

Завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (статті 1, 3, 15 ЦПК України).

Відповідно до частин 2, 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (надалі по тексту - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Колегія апеляційного суду з огляду на характер спірних правовідносин, обставини, що встановлені судом та застосовані правові норми, не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Суспільним, публічним інтересом звернення Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний, публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 05 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 05 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 04 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія апеляційного суду вважає, що ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 08 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року , укладеним між ним як покупцем та ОСОБА_3 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, який не був стороною вказаного договору купівлі-продажу, при цьому питання про компенсацію суд не вирішував.

Однак, це не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновок суду першої інстанції про непоширення на спірні правовідносини позовної давності, в іншій частині рішення - залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Німак Ольги Олексіївни задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року змінити, виключивши з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновок суду першої інстанції про непоширення на спірні правовідносини позовної давності.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді О.І. Сліпченко

В.А. Нежура