Рішення

від 04.08.2021 по справі 922/2809/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2809/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Лозівської окружної прокуратури Харківської області, місто Лозова (64602, Харківська область, м.Лозова, вул. Богданівська,17) 3-я особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків(61145, Харківська область, м.Харків, вул.Космічна,21, 8-9 поверх) до першого відповідача - Близнюківської селищної ради Близнюківського району Харківської області, село Берестове (64851,Харківська область, Близнюківський район, с.Берестове, вул.Миру,4) , другого відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська", село Берестове (64851, Харківська область, Близнюківський район, село Берестове) , третього відповідача - Державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни, місто Лозова (64602, Харківська область, м.Лозова, вул. Лозовського,10-а) про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису, зобов`язання повернути земельну ділянк за участю представників:

позивача -Горгуль Н.В., , прокурор;

представника третьої особи на стороні позивача (ГУ Держгеокадастру), не з`явився,

представника відповідача (Близнюківська СР) - не з`явився,

представника відповідача (Агрофірма "Берестівська") - Шелудько А.Д., довіреність №1-Ш від 03.06.21, ;

представника відповідача (Державний реєстратор) - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року прокурор звернувся з позовною заявою, у якій просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10.10.2018 № 364-VII; скасувати запис про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернути земельну ділянку кадастровий номер 6320681001:01:000:0237 площею 0.9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6320681001:01:000:0237, площею 0,9533 га, що розташована в межах населеного пункту за адресою: вулиця Миру, с. Берестове, Близнюківський район, Харківська область ніколи не перебувала у приватній власності жодної фізичної чи юридичної особи, а також те, що жодною нормою земельного законодавства не передбачено можливості безоплатної передачі земель державної чи комунальної власності у власність юридичним особам, другий відповідач міг набути її у власність виключно через процедуру викупу, який можливо здійснити після закінчення дії мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності. Недотримання першим відповідачем вимог законодавства призвело до незаконного вибуття 0,9533 га земель сільськогосподарського призначення вартістю 506 716,51 грн. шляхом передачі її у власність другому відповідачеві, чим підривається авторитет держави в особі органу місцевого самоврядування, який уповноважений на виконання функцій держави.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/2809/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що внаслідок перетворення КСП імені Леніна у Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ПСП імені Леніна" до останнього перешли усі майнові права і обов`язки колишнього КСП імені Леніна, в тому числі і його право власності на спірну земельну ділянку, яка охоплюється межами Державного акта на право колективної власності на землю серія ХР-03 00 000224, це право власності перейшло до другого відповідача в силу приписів Земельного кодексу України, Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і на момент його виникнення законодавство не передбачало його обов`язкової реєстрації, тому воно наразі є дійсним. Принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене. На земельній ділянці площею 0,9533 га, яка рішенням Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10.10.2018 № 364-VII передана другому відповідачу у приватну власність, розташовані приміщення контори, гаражів, їдальні та пекарні другого відповідача. Прокурор, оскаржуючи рішення першого відповідача, не довів належними та допустимими доказами приналежність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності.

Щодо позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363 суд вказав, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події, тому державний реєстратор прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалова Олександра Миколаївна є неналежним відповідачем.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 922/2809/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного суду від 13.04.2021 року, касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 та Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 922/2809/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021, для розгляду справи № 922/2809/19 визначено суддю Присяжнюка О.О.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2021 року, прийнято справу № 922/2809/19 до розгляду у порядку загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "09" червня 2021 р. о 11:30.

26.05.2021 року від державного реєстратора на нерухоме майно Лозівської РДА Харківської області Качалова Олександра Миколаївна, через канцелярію суду (вх.№121950 надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просить суд просить суд відмовити , зокрема, вказуючи на те, що останній не є належним відповідачем.

28.05.2021 року від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська", через канцелярію суду (вх.№12457) надійшов відзив на позовну заяву, в якій перший відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що цей позов заявлений Лозівською міжрайонною прокуратурою по справі№922/2809/19 ні за формою ні за представництвом не відповідає чинному законодавству та судовій практиці,а спір де факто стосується визнання права.

02.06.2021 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, через канцелярію суду (вх.№12963) надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника третьої особи.

07.06.2021 року від Лозівської окружної прокуратури , через канцелярію суду (вх.№13291) надійшла відповідь на відзив, в кому вважає, що залучення третього відповідача державного реєстратора співвідповідачем не змінює суті спора, а також вказує на те, що вказівка третього відповідача, що ним не приймалось жодне рішення є введенням суду в оману.

07.06.2021 року від Лозівської окружної прокуратури надійшло клопотання(вх.13328) про заміну учасників, в якій позивач просить суд Замінити позивача Лозівську місцеву прокуратуру Харківської області на Лозівську окружну прокуратуру Харківської області, адреса: 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17, тел/факс: 05745 2-56-17, e-mail: lozivska-okriizhna@prok.kh.ua.

Замінити відповідача Берестівська сільська рада Близнюківського району Харківської області на Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області, код ОДРІІОУ юридичної особи: 04400021, адреса 64801, Харківська обл., Лозівський район, смт Близнюки, вул. Свободи, буд 30, тел. (05754)5-21-37, (05754)5-19-81, (05754)5-17-92, e-mail: mail@bliznjuki- selrada. gov.ua.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 7, ст. 12 Закону України "Про прокуратуру " до системи органів прокуратури входять, зокрема, окружні прокуратури. Разом з тим, п. п. 3, 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року, визначено, що до дня початку роботи окружних прокуратур їх повноваження здійснювали місцеві прокуратури. День початку роботи окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно всіх окружних прокуратур, які публікуються у газеті "Голос України". Наказом Генерального прокурора N 40 від 17 лютого 2021 року днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року. Таким чином, Лозівська місцева прокуратура з 15 березня 2021 року втратила повноваження та її правонаступником, згідно додатку до наказу Генерального прокурора 17 лютого 2021 року N 39, є Лозівська Окружна прокуратура.

Відповідно до рішення Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області № 22-V111 від 24.12.2020 Про початок реорганізації юридичних осіб - сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - Близнюківської селищної ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади - смт Близнюки реорганізовані юридичні особи - сільські ради, в тому числі Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, шляхом їх приєднання до юридичної особи - Близнюківської селищної ради.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2021, залучено у справі правонаступника Лозівську окружну прокуратуру Харківської області, адреса: 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17, тел/факс: 05745 2-56-17, e-mail: lozivska-okriizhna@prok.kh.ua та Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області, код ЄДРПОУ юридичної особи: 04400021, адреса 64801, Харківська обл., Лозівський район, смт Близнюки, вул. Свободи, буд 30, тел. (05754)5-21-37, (05754)5-19-81, (05754)5-17-92, e-mail: mail@bliznjuki- selrada. gov.ua. на підставі ст.52 ГПК України . Підготовче засідання відкладено на "22" червня 2021 р. о 12:00.

16.06.2021 від державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни, через канцелярію суду (вх.№14233) надійшли заперечення в яких останній , зокрема підтримує позицію другого відповідача, стосовно того, що земельна ділянка загальною площею 0,9533 га кадастровий номер 6320681001:01:000:0237. на якій розташовані приміщення контори, гаражів. їдальні та пекарні, які є власністю СТОВ (Агрофірма Берестівська , до оформлення права власності останнім перебувала в колективній власності, відповідно до державного акту на право колективної власності на землю ХР-03000224 від 16.02.1996. Вказана земельна ділянка ніколи в комунальній власності Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області не перебувала, а відтак вимагати скасування реєстрації прав на неї прокуратура не має юридичних підстав.

Також у вищезазначеній постанові Верховний Суд звертає увагу на те, що обставини наявності права власності доводяться у спорі про визнання права власності, а не у спорі за негаторним позовом, що с єдиною і достатньою підставою для відмови у позові.

Вказує на те, що заявлений прокуратурою позов за формою не відповідає чинному законодавству.

18.06.2021 від Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, через канцелярію суду (вх.№14528) надійшла відповідь на відзив, в якій прокуратура, зокрема наголошує на тому, що як установили суди при попередньому розгляді і свідчать матеріали справи, на виконання Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва №666/94 від 10.11.1994, рішенням V сесії XXII скликання Близнюківської районної ради було затверджено Державний акт на право колективної власності на землю серія ХР-03 00 000224 від 16.02.1996 КСП імені Леніна. Відповідно до вказаного акта, КСП імені Леніна було передано в колективну власність 4562,5 га державних земель, до яких входили і землі, на яких розташовані приміщення контори, гаражів, їдальні та пекарні колишнього колективного сільгосппідприємства. Співвласниками цієї землі стали 446 громадян, членів КСП імені Леніна. Верховний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції по справі 911/3665/16 та не аналізували, що нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці набуте внаслідок викупу майнових сертифікатів.

При цьому, як посилається прокуратура, матеріалами справи підтверджене, що у фізичних осіб членів КСП ім. Леніна не було належним чином оформлено та зареєстроване відповідне право на спірну земельну ділянку, а тому вона не могла перейти у масність до 2-го відповідача. У зв`язку з цим, позов прокурора є повністю обґрунтованим.

22.06.2021 від Харківської обласної прокуратури, через канцелярію суду (вх.№14595) надійшли письмові пояснення до позовної заяви, в яких посилається на те, що надані докази не підтверджують, що дотримана процедура реорганізації КСП ім. Леніна, в ПСП ім. Леніна, та що 446 громадян стали в подальшому учасниками господарського товариства - СТОВ "Агрофірма "Берестівка ".

В підготовчому засіданні 22.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 14 липня 2021 року о 12:00 год.

29.06.2021 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" (другого відповідача), через канцелярію суду (вх.№15033) надійшли заперечення , в яких другий відповідач , зокрема, вказує на те, що прокуратура є неналежним представником , вважає що у позові заступника прокурора Лозівської місцевої прокуратури належить відмовити. Крім того, як вказує другий відповідач, відповідно до списку додатку до Державного Акту на право колективної власності на землю ХР-03000224 від 16.02.1996 вказана земельна ділянка до оформлення права власності СТОВ "Агрофірма "Берестівська" входила до складу колективних земель, які належали 446 громадянам колишнім членам КСП імені Леніна, до складу яких входять і рідні засновників товариства.

Протокольною ухвалою суду від 14.07.2021 року, на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні на 21.07. 2021 року о(б) 12:30 год.

20.07.2021 від Харківської обласної прокуратури, через канцелярію суду (вх.№16953) надійшли письмові пояснення з окремих питань, які виникли при розгляді справи, в яких прокурор вказує на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин, викладених в ч. 1 ст. 18 Закону №1952-IV, за допомогою яких можливо встановити підстави набуття СГТОВ ПСП ім. Леніна права власності на об`єкти нерухомого майна - будівлі їдальні площею 221 кв.м., пекарні площею 143,3 кв.м., гаражу площею 156,7 кв.м., контори площею 388,7 кв.м., а також встановити чи спростувати приналежність цих будівель саме до спірної земельної ділянки площею 0,9533 га, кадастровий номер 6320681001:01:000:0237.

При цьому, прокурор вважає недоречним посилання СГ ТОВ Агрофірма Берестівська на висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, оскільки його сформовано у правовідносинах, що не є подібними. Відмінність правовідносин у справах № 925/929/19 та № 922/2809/19 полягає у формі власності земельної ділянки, щодо якої виник спір: у справі № 925/929/19 - державна, у даній справі - комунальна.

Крім того, висновок Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, щодо застосування норми ст. 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , сформований наступним чином: Згідно зі статтею 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень. (п. 48). Проте, 2-м Відповідачем не наведено, здійсненню яких саме повноважень Держгеокадастру сприятиме результат вирішення даного спору.

З урахуванням предмету і підстав позову, наданих до нього документів та обґрунтованим визначенням відповідачем у цій справі Берестівську сільську раду Близнюківського району Харківської області, яка розпорядилася майном, що є майном територіальної громади, зважаючи на відсутність законодавчо визначеного органу, який би здійснював перевірку дій Берестівської сільради та встановлював факт наявності або відсутності порушення при здійсненні органами місцевого самоврядування своїх повноважень, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави.

Протокольною ухвалою суду від 21.07.2021 року, на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні на 28.07. 2021 року о(б) 12:30 год.

28.07.2021 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" (другого відповідача), через канцелярію суду (вх.№17586) надійшли копії наступних документів :

1. Положення про паювання і виділення майна при реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства імені Леніна, яке затверджено загальними зборами КСП ім. Леніна 11.01.2000 .

2.Результати інвентаризації майна КСП ім. Леніна Близнюківського району Харківської області за підписом членів інвентаризаційної комісії.

3.Інвентаризаційний опис основних засобів на 01.04.2000 року ПСП .Леніна, де серед іншого зазначені приміщення контори ( пункт 67), їдальні ( пункт 95), пекарні (пункт 109), автогараж л/а (пункт 96).

4. Передаточний баланс .

Протокольною ухвалою суду від 28.07.2021року, на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні на 04.08. 2021 року о(б) 12:00 год.

04.08.2021року від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" (другого відповідача), через канцелярію суду (вх.№18134) надійшли письмові пояснення з окремих питань, які виникли при розгляді справи , вказані пояснення долучені до матеріалів справи.

В засіданні суду 04.08.2021 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 04.08.2021 р., на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

04.08.2021 р. у судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав, просив суд позовні вимоги задовольнити.

04.08.2021 р. у судовому засіданні представник відповідача 2, проти задоволення позову заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

04.08.2021 р. у судовому засіданні представники відповідача 1, відповідача 3 та представника третьої особи, не з`явились, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю позивача, відповідача 1,3 та третьої особи 2, з урахуванням заяви представника третьої особи про розгляд справи без участі його представника.

Заслухавши представників прокуратури, відповідача 2, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосила вступну та резолютивну частини рішення, повідомивши строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснивши порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Скасовуючи попередні рішення судових інстанцій та скеровуючи справу 922/2809/19 на новий розгляд, Касаційний господарський суд Верховного Суду у своїй постанові від 13.04.2021 зазначив про наступне:

-" колегія суддів вважає, що суди не надали належної оцінки як доводам позивача, так і спірному рішенню Берестівської сільської ради, а також дійшли суперечливих висновків щодо переходу права власності на спірну ділянку",

- "розглядаючи справу № 922/2809/19 та зважаючи на обставини справи, суди мали дослідити доводи прокурора про те, що чинне законодавство не передбачає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб. У свою чергу, оскільки суди посилалися на недоведення приналежності земельної ділянки до комунальної власності, то у цьому сенсі не надано оцінки посиланням прокурора на приписи статті 393 ЦК України",

-"однак, із рішень судів попередніх інстанцій слідує, що формуючи висновки стосовно того, що СТОВ "Агрофірма "Берестівська" є правонаступником КСП імені Леніна, зазначених висновків Верховного Суду також не враховували, що є порушенням приписів статті 236 ГПК України. Такі висновки судів, без дослідження правовстановлюючих документів (рішення загальних зборів вищого органу самоврядування, передавального балансу) є передчасними, а також здійснені без з`ясування обставин дійсного переходу права на земельну ділянку до відповідача-2".

"Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог".

Згідно ч. 5 ст. 310 ГПК України, висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час нового розгляду справи судом було встановлено наступне.

Щодо підстав звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст.1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.

У зв`язку з тим, що Берестівська сільська рада Близнюківського району, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем-1, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача.

Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель (ст.ст. 6, 9, 10), Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), повноваження з реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (п. 5-1 Положення).

Водночас, предметом позовних вимог у даній справі є визнання незаконним та скасувати рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10.10.2018 № 364-VII; скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернення земельної ділянки кадастровий номер 6320681001:01:000:0237 площею 0.9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Тому, прокурор правомірно набуває статусу позивача та самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

При новому розгляді справи, суд, досліджує питання щодо переходу права власності на спірну ділянку та надає оцінку спірному рішенню Берестівської сільської ради, установив наступне.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України). Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, цивільним та земельним законодавством, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

За змістом норм статей 1, 2, 3, 157, 158, 159, 163, 167, 168 Земельного кодексу УРСР, що затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконкому 29.11.1922, земля належала до державної власності (як єдиної визнаної згідно з законодавством форми власності) та надавалась в користування за рішенням відповідного органу, який від імені держави виконував повноваження (функції) з розпорядження землею. Метою ж землевпорядкування було впорядкування існуючих та новостворених землекористувачів відповідно до їх прав на землю, а оформлення та видачі документів із землевпорядкування мало посвідчувальний, однак не правовстановлюючий характер.

Крім цього за змістом норм Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971, Земельного кодексу України від 18.12.1990 та від 25.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями (до набуття чинності змін з 01.01.2013) порядок передачі та набуття права користування (постійного користування) на землі державної власності сільськогосподарського призначення протягом дії вказаних законів не змінювався - правовстановлюючий характер мало рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в користування (постійне користування), яке було підставою для набуття прав на цю ділянку, а оформлення цього права з видачею, зокрема державного акта, мало посвідчувальний характер (зокрема, статті 4, 16, 20 Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971 тощо). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 у справі № 916/2675/20.

При цьому ВП ВС (справа № 372/5653/13-ц) зазначила, що обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визнаються державою.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин , визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

У постанові ВП ВС від 16.06.2020 № 689/26/17 (14-47цс20), вказується, що наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном основні фонди . Термін нерухомість і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і все, що міцно з ними зв`язано , як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

При новому розгляді справи, господарським судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовані приміщення контори, їдальні, гаражів та пекарні відноситься до земель колективної власності КСП імені Леніна відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія XР-03-0()-()00224 від 16 лютого 1996 року КСП їм. Леніна, затвердженого Близнюківською районною радою народних депутатів, згідно рішення V сесії XXII скликання від 20 березня 1995 року, доказів припинення його дії не надано, а, отже, правовідносини за ним не припинились.

Пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що земельні право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, на підставі Указу Президента України № 62 від 29 січня 2001 року "Про щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" та наказу № 62 від 14.03.2001 затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільгосппідприємств" протоколом № 1 від 05 вересня 2007 року нього КСП імені Леніна та протоколом № 1 від 15 вересня 2007 року загальних зборів співвласників колишнього КСП імені Леніна було затверджено виділення майна в натурі, по структурі, цілісним майновим комплексом ПСП імені Леніна, згідно сертифікатів про право власності на майновий пай серії ХА № 264506 від 10.04.2007 року та ХА № 264507 від 04.09.2007.

Реорганізація КСП імені Леніна в ПСП імені Леніна, яке в наступному було реорганізовано в СТОВ ПСП імені Леніна , а потім в СТОВ Агрофірма Берестівська відбувалось на підставі Указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Указу Президенту України N 1529/99 від 03.12.1999 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки в якому зазначено з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, відповідно до частини четвертої статті 13 та керуючись статтею 102 Конституції України ( 254к/96-ВР ) постановлено:

1. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо;

а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

На виконання Указу за ініціативи Близнюківької РДА в 2000 році в колективних сільськогосподарських підприємствах району були проведені загальні збори її членів на яких приймались рішення про реформування КСП. Такі збори були проведені і в КСГІ імені Леніна на яких було прийнято рішення про перетворення відповідно до зазначеного Указу підприємств на засадах приватної власності. Зазначене зокрема підтверджується протоколом № 1 від 11 січня 2000 року засідання загальних зборів КСП імені Леніна.

Відповідно до в протоколу № 1 від 11 січня 2000 року загальними зборами в було затверджене Положення про паювання і виділення майна при реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства імені Леніна, яке також надано в якості доказу до суду.

В п.7.5 Положення, вказано, що при реорганізації КСП підприємство правонаступник отримує за передаточним балансом боргові зобов`язання КСП разом з належним майном, яке виділяється для покриття боргів.

19 січня 2000 року в зв`язку з рішенням комісії було доповнено статут ПСП імені Леніна п.2.1 в якому зазначалось, що підприємство є правонаступником прав і обов`язків реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства імені Леніна, у разі виходу члену КСП разом зі своїм майновим правонаступництво розподіляється і передається пропорційно часті майнового паю у загальній масі майнового комплексу реорганізованого КСП ім.Леніна.

Відповідно Указу Президенту України N 1529/99 від 03.12Л999 та актів прийнятих на його виконання все майно і майнові права колишнього КСП імені Леніна, в тому числі і землі колективної власності визначені Державним акт на право колективної власності на землю серія ХР-03-00-000224 від 16 лютого 1995 року були передані ПСП імені Леніна, яка продовжувала використовувати їх в своїй діяльності.

При цьому все майно і майнові права відповідно до значеного указу були передані від КСП імені Леніна до ПСП імені Леніна в 1 кварталі 2000 року що відображено в передаточному балансі останнього. Земля яка була у власності КСП імені Леніна відповідно до державного акту в балансі КСП останнього не відображалась бо не мала оціночної вартості, тому і в передавальному балансі ПСП імені Леніна вона не визначалась.

В п.4 Указу Президенту України N 1529/99 від 03.12.1999 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки , вказується на необхідність розробки та запровадження, починаючи з 2000 року, порядок відображення в балансах сільськогосподарських підприємств вартості землі, що перебуває у їх власності, в обліку - площі орендованої землі, у собівартості сільськогосподарської продукції - орендної плати, а також удосконалити статистичну звітність щодо діяльності господарств приватного сектора, забезпечити у двомісячний строк підготовку та прийняття в установленому порядку нормативно-правових актів, що випливають з цього Указу.

Така методика Кабінетом Міністрів України в період реформування КСП імені Леніна визначена не була. Між тим, згідно цього Указу колективна земля de iure і de facto передавалась у власності реформованого ПСП імені Леніна.

Таким чином відповідно до зазначеного Указу в 2000 році все майно і майнові права в тому числі і земля згідно правонаступництва в порядку реорганізації перейшло від КСП імені Леніна до ПСП імені Леніна. Реформування якого продовжилось відповідно до Указу Президенту України № 62/2001 від 29 січня 2001року Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки .

При новому розгляді судом на виконання вимог Постанови Верховного Суду від 13.04.2021року, досліджено наступні документи:

-Положення про паювання і виділення майна при реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства імені Леніна, яке затверджено загальними зборами КСП ім. Леніна 11.01.2000 , зокрема з якого вбачається, що при реорганізації КСП підприємство - правонаступник отримує за передаточним балансом боргові зобов`язання КСП разом з належним майном яке виділяється для покриття боргів.

-Результати інвентаризації майна КСП ім. Леніна Близнюківського району Харківської області за підписом членів інвентаризаційної комісії.

-Інвентаризаційний опис основних засобів на 01.04.2000 року ПСП ім.Леніна, де серед іншого зазначені приміщення контори ( пункт 67), їдальні ( пункт 95), пекарні (пункт 109), автогараж л/а (пункт 96).

-Передаточний баланс .

Як встановлено судом реорганізація КСП імені Леніна в ПСП імені Леніна, яке в наступному було реорганізовано в СТОВ ПСП імені Леніна , а потім в СТОВ Агрофірма Берестівська відбувалось на підставі Указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України.

Судом також досліджено Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається наступне:

Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа: повне найменування, ідентифікаційний код ПРИВАТНЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ІМЕНІ ЛЕНІНА, Код ЄДРПОУ: 30560492, тобто СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОФІРМА "БЕРЕСТІВСЬКА" (СТОВ "АГРОФІРМА "БЕРЕСТІВСЬКА") є правонаступником ПСП імені Леніна з кодом 30560492.

Правові відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців врегульовано положеннями Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 №755-IV (надалі - Закон №755-IV).

Державна реєстрація базується на таких основоположних принципах: врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно Законом №755-IV; об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до Закону №755-IV; відкритість та доступність відомостей Єдиного державного реєстру.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та їх оцінку, господарський суд констатує, що прокурор не підтвердив належними та допустимими доказами вибуття спірної земельної ділянки ані з власності юридичної особи, ані зі спільної власності громадян - співвласників земельних ділянок, отже, не довів, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності власності, а тому його доводи щодо порушення при винесенні спірного рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10.10.2018 № 364-VII, інтересів держави є необґрунтованими.

Щодо скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернути земельну ділянку кадастровий номер 6320681001:01:000:0237 площею 0.9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Судом враховано, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень та звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до положень частини другої ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до ГПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Як вже було зазначено судом, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вимога про скасування запису державного реєстратора не є тотожною до вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З аналізу вказаних положень Цивільного кодексу України вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право користування майном), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням наведених положень закону, а також враховуючи наявні у матеріалах справи докази, відповідач 1 , діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення, при цьому, протилежного прокурором під час розгляду справи належними та допустимими доказами не спростовано, а тому підстави для визнання незаконним та скасування рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10.10.2018 № 364-VII; скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернути земельну ділянку кадастровий номер 6320681001:01:000:0237 площею 0.9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Згідно з положеннями ч.3 ст.13 та ч. 1ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі Серявін проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з ч.1 п.п.1, 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом прокурор поніс витрати на оплату судового збору , які не підлягають відшкодуванню платнику за рахунок відповідачів, внаслідок відмови у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст.123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач : Лозівська окружна прокуратура Харківської області, місто Лозова .

Відповідач 1 :Близнюківська селищна рада Близнюківського району Харківської області, село Берестове .

Відповідач2: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська", село Берестове .

Відповідач 3 :Державний реєстратор прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни, місто Лозова .

Повне рішення складено "10" серпня 2021 р.

Суддя О.О. Присяжнюк