Рішення
від 05.08.2021 по справі 363/5319/19
ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.08.2021 Справа № 363/5319/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Палій Л.О.,

прокурора Кривошеї С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом прокурора Київської області Киричук М., який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , треті особи ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Рубин», ДП «Димерське лісове господарство» про визнання недійсним розпорядження, зобов`язання повернути земельні ділянки на користь держави, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Київської області Киричук М., який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із даним позовом в якому просить суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації: від 12.10.2004 № 605 «Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства»; від 07.02.2005 № 49 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Рубин» на території Ясногородської сільської ради»; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,5207га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045, площею 1,4438га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050, площею 1,441га з кадастровим номером3221889000:21:040:0062; ОСОБА_2 земельні ділянки площею 2,6398га з кадастровим номером 3221889000:21:040:6002, площею 0,9142 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:6001, площею 1,6798 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001, які розташовані на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивує тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 20.05.2004 № 314 «Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства» погоджено місце розташування земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» площею 10 га під розміщення садівницького товариства за рахунок земель Димерського ДЛГ (Ясногородське лісництво, квартал 60) на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту.

У подальшому, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 «Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства» затверджено технічну документацію та надано в оренду терміном на 49 років приватному підприємству «Рубин» земельну ділянку площею 9,9482 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району за межами населеного пункту. На підставі вказаного розпорядження 18.10.2004 між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «Рубин» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9484 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 07.02.2005 № 49 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Рубин» на території Ясногородської сільської ради» затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства «Рубин» та передано 73 громадянинам у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва. У зв`язку з передачею земельних ділянок у власність громадян, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23.10.2006 № 621 припинено договір оренди земельної ділянки, укладеного 18.10.2004 між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «Рубин» на земельну ділянку площею 9,9482 га. На підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2005 № 3722 - 73 громадянина, яким було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва відчужили належні їм на праві приватної власності земельні ділянки на користь ОСОБА_75 , який у свою чергу їх об`єднав, внаслідок чого утворилися 5 земельних ділянки: площею 3,5541 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015, площею 1,6793 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001, площею 1,4400 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050, площею 1,4369 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0062 та площею 0,5208 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045 та на які отримав державний акт серії ЖТ № 124212 на зазначені земельні ділянки загальною площею 8,6338 га для ведення садівництва на території СТ «Рубин» Ясногородської сільської ради.

У подальшому ОСОБА_75 на підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2006 № 4146 відчужив зазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_76 , який 27.09.2006 отримав державний акт серії ЯД № 669105.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна ОСОБА_76 на підставі договорів купівлі-продажу від 13.08.2019 № 975, 978, 972 відчужив спірні земельні ділянки площею 0,5207 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045, площею 1,4438 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050 та площею 1,441 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0062 на користь ОСОБА_1 .

Також, ОСОБА_76 на підставі договорів купівлі-продажу від 13.08.2019 № 966, 969 відчужив спірні земельні ділянки площею 3,554 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015 та площею 1,6798 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001 на користь ОСОБА_2 .

У свою чергу ОСОБА_2 на підставі заяви від 28.08.2019 № 913 здійснив поділ належної йому земельної ділянки площею 3,554 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015, внаслідок чого утворилися дві ділянки: площею 2,6398 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6002 та площею 0,9142 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6001. Вишгородська районна державна адміністрація не мала права передавати в оренду спірні земельні ділянки несільськогосподарському приватному підприємству «Рубин». Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08.11.2017 № 10-10-0.222-16753/2-17 спірні земельні ділянки, відповідно до статистичної звітності з кількісного обліку земель, вкриті лісовою рослинністю та обліковувались в постійному користуванні Димерського ДЛГ.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне підприємство «Рубин», якому надано в оренду спірну лісову ділянку площею 9,9482 га, не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством та не має в своїй структурі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу. Зокрема, видом діяльності даного підприємства являється торгівля, діяльність ресторанів та автомобільного вантажного транспорту. Прокурор зазначив, що факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення також підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до яких спірні ділянки відносились до земель Димерського ДЛГ, Ясногородське лісництво, квартал 60. Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 з наданими фрагментами з Публічної кадастрової карти України, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221889000:21:040:0062, 3221889000:21:040:0050, 3221889000:21:040:0045, 3221889000:21:040:0015, 3221889000:21:040:0001 повністю накладаються на квартал № 60 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року, а за матеріалами лісовпорядкування 2014 року частково накладаються на квартал № 60 вказаного лісництва. Розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 та від 07.02.2005 № 49 відведено в оренду та в подальшому у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без прийняття попередньо рішення про їх вилучення у постійного землекористувача лісогосподарського підприємства. Згідно листа Державного агентства лісових ресурсів України від 10.04.2018 № 02-33/2882-18 Державний комітет лісового господарства України та його правонаступник Державне агентство лісових ресурсів України, як центральні органи управління об`єктами державних лісогосподарських підприємств, не погоджували вилучення спірних земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні державного підприємства «Димерське лісове господарство». Відтак, при прийнятті спірних розпоряджень порушено порядок зміни цільового призначення земель.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 05.09.2017 № 04-36/1778, останнє не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних лісових земель. Державний комітет лісового господарства України та його правонаступник Державне агентство лісових ресурсів України не погоджували вилучення зазначених земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні державного підприємства «Димерське лісове господарство» (лист від 10.04.2018 № 02-33/2882-18).

Таким чином, Вишгородською районною державною адміністрацією, спірні земельні ділянки, відведені третім особам всупереч вимогам ст. ст. 20, 56, 116, 118 Земельного кодексу України, а саме, без прийняття розпорядження місцевої адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земель та відведення їх у власність, без його розробки та погодження з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, без проведення державної експертизи та його подальшим затвердженням розпорядженням адміністрації. Прокурор зазначив, що оспорювані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації прийняті всупереч ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 22, 56, 35, 37, 84, 116, 118, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 42, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», оскільки ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), а тому підлягають визнанню судом недійсними. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника, існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Крім того вважав, що строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом пропущено з поважних причин, оскільки Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки розпорядження про відведення у користування та передачу у власність земельних ділянок приймались без його участі та стало відомо лише з запиту прокуратури області, що підтверджується листом від 01.08.2018 № 14128/0/2-18. В той же час, прокурору стало відомо лише у 2017-2019 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30.07.2018 № 10-10-0.223-11868/2-18, від 08.11.2017 № 10-10-0.222-16753/2-17, від 12.10.2018 № 10-10-0.221-15674/2-18, ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 05.09.2017 № 04-36/1778, Державного агентства лісових ресурсів України від 10.04.2018 № 02-33/2882-18 та Кабінету Міністрів України від 01.08.2018 № 14128/0/2-18, що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника. Окрім того, відомості про спірні земельні ділянки у Публічній кадастровій карті України були взагалі відсутні до 2019 року, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.10.2018 № 10-10-0.221-15674/2-18. Великий обсяг вказаних документів, котрі підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивченням законності розпорядження землями лісогосподарського призначення, велика кількість подібних до спірного випадку із прийняттям Вишгородською районною державною адміністрацією аналогічних розпоряджень на користь інших юридичних осіб, відмінних, але пов`язаних між собою, потребували значного часу для вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки. А тому просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом та поновити його, захистивши право.

В подальшому прокурором до суду було подано заяву про зміну предмета позову, згідно якої зазначив, що у даній справі вірним способом захисту порушених інтересів держави є заявлення негаторного позову на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України з вимогою про повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення. У зв`язку із чим, просив суд пункт 3 прохальної частини позовної заяви викласти та читати в наступній редакції: «зобов`язати повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України:

- ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,5207 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045, площею 1,4438 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050 та площею 1,441 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0062;

- ОСОБА_2 земельні ділянки площею 2,6398 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:6002, площею 0,9142 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:6001 та площею 1,6798 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001.

У решті позовні вимоги залишити без змін.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.09.2020 року залучено до участі у даній справі ДП «Димерське лісове господарство», у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримував та просив про їх задоволення із викладених у позові підстав, під час судового засідання надав аналогічні пояснення викладеним у позові та у відповіді на відзив.

Представник Кабінету Міністрів України у судове засідання не з`явилася, про місце, день та час розгляду справи була повідомлена належним чином. Будучи присутньою у судовому засіданні позовні вимоги підтримувала та просила про їх задоволення. Крім того, подала до суду письмові пояснення в яких надала аналогічні пояснення викладеним у позові, а також зазначила, що Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки розпорядження про відведення у користування та передачу у власність земельних ділянок приймались без його участі. Водночас, інтереси держави було порушено унаслідок розпорядження землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам законодавства. Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття розпоряджень про відведення у користування та у подальшому у приватну власність лісових земель відомо не було, інформація про відведені у власність земельних ділянок за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня. До повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин, а також повноваженнями щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо. На підставі викладеного, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Представник Вишгородської районної державної адміністрації Київської області до суду не прибув та про причини своєї неявки суд не повідомив, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сокиринська Л.А. в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву згідно якої просила розглянути справу за її відсутності. Будучи присутньою у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог прокурора просила відмовити у повному обсязі. Крім того, подала до суду відзив, згідно якого зазначила, що інтереси держави не потребували захисту прав Кабінету Міністрів України через органи прокуратури. Кабінет Міністрів України не звертався до органів прокуратури на предмет організації проведення перевірок, кримінального переслідування за вчинене правопорушення чи надання певних повноважень на представлення інтересів державного органу у судах. Органи прокуратури Київської області самостійно 07.11.2019 року листом за №05/09/1-364-вих19 ініціювали перед керівництвом Генеральної прокуратури України прохання пред`явити позов у інтересах держави у особі Кабінету Міністрів України на що листом від 26.11.2019 року отримали схвальний лист. 06.12.2019 року листом за №05/1-632вих19 прокурор Київської області Киричук М. повідомив Кабінет Міністрів України про те, що прокуратурою області підготовлено позов у інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Отже, прокурором у даній справі жодним чином не доведено та не обґрунтовано, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Зазначила, що державі в особі Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням земельного законодавства, з 2004 року могло бути відомо про порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у користування та власність відповідачів, отже прокурор звернувся з даним позовом з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову за його доведеності. Доводи, прокурора, що перебіг позовної давності почався у 2017 році, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави за результатами опрацювання інформації, отриманої органами прокуратури у 2017-2019 роках є безпідставними, оскільки прокурор не є самостійним позивачем у справі, без належної інформації та доказового обґрунтування щодо не обізнаності до 2017 року держави в особі її органів про зазначене порушення земельного законодавства. Органи прокуратури у період 2004-2016 років були наділені державою всіма повноваженнями щодо організації проведення перевірок, застосування всіх форм реагування на виявлені порушення та здійснення представницьких інтересів на користь держави щодо збереження земель та порушеннях природоохоронного законодавства, їх забезпечено всім необхідним для належної організації своєї діяльності. Саме позивачу у даній справі як ініціатору звернення із позовом, необхідно довести: про відсутність належної організації роботи органів прокуратури з 2004 року до періоду 2016 року; безсистемність та незкоординованість діяльності державних органів та органів управління з правоохоронною діяльністю, у тому числі, і при здійсненні функцій покладених державою на своєчасне виявлення порушень та відповідне реагування; вагомі причини невиконання органами прокуратури у період 2004-2016 років своїх функції та повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», понесену відповідальність осіб, що допустили порушення у організації діяльності органів прокуратури усіх рівнів, натомість прокуратура своїми доводами у позові намагається перекласти свою відповідальність за бездіяльність саме на відповідачів, що є неприпустимим. Зауважує, що виділення земельної ділянки здійснювалось за участі державних органів та ніщо не перешкоджало державним контролюючим органам, в тому числі прокуратурі, належним чином своєчасно здійснювати перевірку та виявляти імовірні порушення. Для здійснення контролю за використанням та охороною земель у період з 2004 2013 роки діяли не тільки органи місцевого самоврядування, райдержадміністрації, а й інші уповноважені державні органи, які мали повноваження звернутись до суду з позовом у разі порушення земельного та природоохоронного законодавства. Відповідно до вимог законодавства у 2004 2014 роках Держземінспекція у складі Держкомзему неодноразово проводила перевірки. Згідно з Положенням про Державний комітет лісового господарства України (надалі Положення, затверджене Указом Президента України від 14.08.2000 №969/2000, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №883) Держкомлісгосп був визначений як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалась і координувалась Кабінетом Міністрів України та здійснював свої повноваження безпосередньо і через утворені в його складі територіальні органи. Держкомлісгосп (та його правонаступник Держлісагентство) як орган управління майном у 2004-2014 роках приймав від обласних управлінь (лісогосподарських об`єднань) та узагальнював інформацію про вилучення земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні підприємств, установ та організацій, що належали до сфери його управління. Відтак, зазначила, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації: від 12.10.2004 №605 «Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства»; від 07.02.2005 №№49 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Рубин» на території Ясногородської сільської ради» відповідають положенням чинного законодавства, оскільки жодним із контролюючих органів не було виявлено порушень із дотримання земельного законодавства Вишгородською РДА при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, з урахуванням усіх можливих на той час засобів контролю. З моменту отримання Державним комітетом лісового господарства України річного звіту за 2004 та 2005 рік, в якому була наявна інформація щодо вилучення спірних земельних ділянок на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району площею 9, 9484 га у 2004 році, Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права. Більш того, територіальний орган Держкомзему за місцезнаходженням земельних ділянок був поінформований про виділення спірних земельних ділянок під садівницьке товариство, оскільки проводили державну землевпорядну експертизу відповідного проекту з огляду на зміст розпорядження Вишгородської РДА № 605, що оскаржується. У 2011 році було створено Державне агентство лісових ресурсів України, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. На момент прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородською РДА, Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 13 ЗК України не мав повноважень відносно підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу)земельних ділянокна відмінувід РДА,в тойже часі КМУі РДАмали однаковіповноваження щодорозпорядження землями державної власності вмежах,визначених цимКодексом.29.03.2006року буловнесено зміниі доЛісового кодексуУкраїни,а самевикладено уновій редакціїповноваження КМУ,до якихвіднесено зокремапередача увласність, наданняв постійне користування для нелісогосподарськихпотреб земельнілісові ділянкиплощею більшяк 1гектар,що перебуваютьу державнійвласності,тобто доберезня 2006року КМУздійснювало функціюлише зуправління іконтролю за охороною, захистом, використанням та відтвореннямлісів.Разом зтим,відповідно доч.9ст.149ЗК України,Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянкидержавної власності, якіперебувають упостійному користуванні,ріллю,багаторічні насадженнядля несільськогосподарськихпотреб,ліси першоїгрупи площеюпонад 10гектарів, а також земельніділянки природоохоронного,оздоровчого,рекреаційного призначення,крім випадків,визначених частинамип`ятою-восьмою цієїстатті,тау випадках,визначених статтею150цього Кодексу,яка стосуєтьсяврегулювання питаньщодо особливоцінних земель.Зміни доЗК Українищодо вилученняКМУ земельнихділянок державноївласності якіперебувають упостійному користуванні,-ріллю,багаторічні насадженнядля несільськогосподарськихпотреб,ліси площеюпонад 1гектар длянелісогосподарських потреббуло внесенодо кодексув лютому2006року,а вступилов діюлише 31.03.2006року.У справіяка розглядається,земельні ділянкизагалом урозмірі 9,9482га,тобто менше10га,як передбаченочинним натой часзаконодавством,а отжеКабінет МіністрівУкраїни немав повноваженьвідповідно донорм законуприймати рішеннящодо їхвилучення,а томуєдиним натой часорганом державноївлади,уповноваженим здійснюватипредставництво державиу відповіднихправовідносинах,була Вишгородськарайонна державнаадміністрація.Кабінет МіністрівУкраїни таусі підпорядкованійому державніоргани усфері земельнихта лісовихресурсів ненадали жоднихпояснень щодотого,що сталоперешкодою длязвернення зпозовом досуду тачому заусі 15років,жоден зних невиявив порушеньзаконодавства.Це свідчитьлише проте,що такихпорушень небуло,оскільки начас прийняттяоскаржуваних розпорядженьВишгородська РДАдіяла умежах іу спосібвизначений законодавством.Щодо безоплатностіодержання земельнихнаділів злісового фондута наявностіу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статусудобросовісного набувачазазначила,що твердженняпрокурора,що безоплатнапередача увласність земельлісового фондугромадянам абоюридичним особам,здійснена зпорушенням нормЗК Україниє передчасною,оскільки ВишгородськаРДА відповіднодо наданихїй повноваженьнадала землів орендустроком на49років,а неу власність.Після виділенняземель підсадівницьке товариство,відповідно доч.1ст.35ЗК України,громадяни Україниотримали правонабути безоплатноу власністьземельні ділянкидля веденняіндивідуального абоколективного садівництва.І відповіднодо земельногозаконодавства отримали посвідчувальні документи,а самедержавний актна правовласності наземельну ділянку.У відповідачіввиникло правовласності наземельні ділянки,які єпредметом даногоспору увстановленому закономпорядку.При цьому,на моментвчинення правочинівз набуттямайна,права власностів Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майнобули зареєстрованіза йоговідчужувачем. Позиціяпрокурора,що попереднівласники земельнихділянок немали правана їхвідчуження,не підтверджуєтьсяу зв`язкуіз наявністюправовстановлюючих документів,а самедержавних актівна правовласності.При цьомуПрокурор неоспорює правомірністьнабуття прававласності відповідачами. Доводи Позивача, щодо вибуття земельних ділянок з державної власності поза волею держави в особі Кабінету Міністрів України, який на даний час наділений повноваженнями розпоряджатися ними, є помилковим, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин власником земельних ділянок була Вишгородська РДА, і саме вона була уповноважена на прийняття рішень щодо їх відчуження. На час звернення прокуратури Київської області з вказаним позовом до суду строк позовної давності сплив, що фактично не заперечує прокурор ставлячи питання перед судом про поновлення строку з поважних причин. Отже, Кабінету Міністрів України, через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Вишгородською РДА оспорюваних розпоряджень.

Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Крім того даний висновок кореспондується з правовою позицією Європейського суду з прав людини. На підставі викладеного у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.

Крім того, представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сокиринська Л.А. подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій надала аналогічні доводи щодо застосування строку позовної давності викладеним у відзиві.

Відповідач ОСОБА_41 в судове засідання не з`явився, подав до суду відзив, згідно якого зазначив, що членом садівницького товариства, організованого приватним підприємством «Рубин», він ніколи не був і ніяких заяв до Вишгородської районної державної адміністрації про виділення йому земельної ділянки для садівництва не подавав, свідоцтва про отримання у приватну власність земельної ділянки на території Ясногородської сільської ради не отримував.

Відповідач ОСОБА_25 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій пояснив, що зазначений у позовній заяві державний акт серії ЯА № 306302 на земельну ділянку площею 0, 1198 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0023 не отримував, із заявою до Вишгородської районної державної адміністрації та СТ «Рубин» про отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва не звертався і в його володінні дана земельна ділянка не перебувала. Просив розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_55 в судові засідання не з`являвся, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, від останнього до суду лише надходили клопотання про відкладення розгляду справи, відзив та будь-яких доказів до суду направлено не було.

Інші сторони до суду не з`явилися, про місце день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Прокурор користуючись своїм правом подав до суду відповідь на відзив, згідно якого зазначив, що необґрунтованими та безпідставними є доводи представника відповідача про відсутність повноважень в органу прокуратури щодо представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України. Так, підставою пред`явлення вказаного позову є те, що розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 та від 07.02.2005 № 49, всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 22, 56, 35, 37, 84, 116, 118, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 42, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» відведено в користування та у подальшому у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 8,6302 га на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району. Відведення у користування та у приватну власність земель лісового фонду всупереч вимог земельного та лісового законодавства порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України. Прокуратурою Київської області до звернення до суду направлено лист Кабінету Міністрів України про надання інформації про вжиті заходи представницького характеру щодо повернення у державну власність спірних лісових земель. Однак, Кабінет Міністрів України, як орган державної влади, уповноважений державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, на захист порушених прав держави до суду протягом тривалого часу не звернувся. Сам факт не звернення до суду Кабінету Міністрів України з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Також, безпідставними є доводи представника відповідача щодо пропуску прокуратурою строків давності на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки підставою пред`явлення позову слугувало незаконне відведення у користування та в подальшому у власність лісових земель на підставі оскаржуваних розпоряджень. У даному випадку спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та рішення уповноваженим державою органом про їх вилучення з вказаної категорії земель не приймалося. Тобто, положення чинного законодавства щодо строків позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню. Враховуючи те, що відповідачі по справі незаконно набули права власності на землі лісового фонду, то вказані правовідносини треба розглядати як не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави. Стосовно доводів представника відповідача щодо добросовісності набуття відповідачами прав на спірні ділянки зазначив, що комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній, власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності. Прийняття рішення про передачу земель державної власності лісогосподарського призначення в оренду і у власність для інших цілей ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, відповідачі знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. За таких обставин вказав, що позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, та насамперед спрямований на захист інтересів держави, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника Кабінету Міністрів України, представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Сокиринську Л.А., дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Згідно ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Згідно із ст.23 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст.56ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, §35).

Судом встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 20.05.2004 № 314 «Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства» погоджено місце розташування земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» площею 10 га під розміщення садівницького товариства за рахунок земель Димерського ДЛГ (Ясногородське лісництво, квартал 60) на території Ясногородської сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 «Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства» затверджено технічну документацію та надано в оренду терміном на 49 років приватному підприємству «Рубин» земельну ділянку площею 9,9482 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження 18.10.2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «Рубин» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,9484 га під розміщення садівницького товариства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 07.02.2005 № 49 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Рубин» на території Ясногородської сільської ради» затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства «Рубин» та передано 73 громадянинам у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва. У зв`язку з передачею земельних ділянок у власність громадян, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23.10.2006 № 621 припинено договір оренди земельної ділянки, укладеного 18.10.2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «Рубин» на земельну ділянку площею 9,9482 га.

На підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2005 року № 3722 - 73 громадянина, яким було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва відчужили належні їм на праві приватної власності земельні ділянки на користь ОСОБА_75 , який у свою чергу їх об`єднав, внаслідок чого утворилися 5 земельних ділянки: площею 3,5541 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015, площею 1,6793 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001, площею 1,4400 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050, площею 1,4369 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0062 та площею 0,5208 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045 та на які отримав державний акт серії ЖТ № 124212 загальною площею 8,6338 га для ведення садівництва на території СТ «Рубин» Ясногородської сільської ради.

ОСОБА_75 на підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2006 року № 4146 відчужив зазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_76 , який 27.09.2006 року отримав державний акт серії ЯД № 669105.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна ОСОБА_76 на підставі договорів купівлі-продажу від 13.08.2019 року № 975, 978, 972 відчужив спірні земельні ділянки площею 0,5207 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0045, площею 1,4438 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0050 та площею 1,441 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0062 на користь ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_76 на підставі договорів купівлі-продажу від 13.08.2019 року № 966, 969 відчужив спірні земельні ділянки площею 3,554 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015 та площею 1,6798 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0001 на користь ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 на підставі заяви від 28.08.2019 року № 913 здійснив поділ належної йому земельної ділянки площею 3,554 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015, внаслідок чого утворилися дві ділянки: площею 2,6398 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6002 та площею 0,9142 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6001.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08.11.2017 № 10-10-0.222-16753/2-17 спірні земельні ділянки, відповідно до статистичної звітності з кількісного обліку земель, вкриті лісовою рослинністю та обліковувались в постійному користуванні Димерського ДЛГ.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, спірні ділянки відносились до земель Димерського ДЛГ, Ясногородське лісництво, квартал 60.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 з наданими фрагментами з Публічної кадастрової карти України, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221889000:21:040:0062, 3221889000:21:040:0050, 3221889000:21:040:0045, 3221889000:21:040:0015, 3221889000:21:040:0001 повністю накладаються на квартал № 60 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року, а за матеріалами лісовпорядкування 2014 року частково накладаються на квартал № 60 вказаного лісництва.

Згідно листа Державного агентства лісових ресурсів України від 10.04.2018 № 02-33/2882-18 Державний комітет лісового господарства України та його правонаступник Державне агентство лісових ресурсів України, як центральні органи управління об`єктами державних лісогосподарських підприємств, не погоджували вилучення спірних земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні державного підприємства «Димерське лісове господарство».

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, зазначено у частині другійстатті 3 Земельного кодексу України(далі -ЗК України), регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Статтею 1 Лісового кодексу України(далі -ЛК України) встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цьогоКодексудля ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Згідно із пунктом «б» частини першоїстатті 164 ЗК Україниохорона земель, крім іншого, включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 20 ЗК України(в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно достатті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1статті 116 Земельного кодексу Українивстановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першоюстатті 128 цього Кодексу.

Відповідно достатті 56 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 57 ЗК України(в редакції на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) визначено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі статтею 7ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Згідно ч. ч. 1, 2ст. 84 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Повноваження сільських рад щодо питань земельних та лісових відносин, регулювалисяЗаконом України «Про місцеве самоврядування в Україні»,Земельним кодексом України,Лісовим кодексом Українита іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Держлісгоспом за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

За положеннями пункту 5Прикінцевих положень Лісового кодексу України, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України.

Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до яких спірні ділянки відносились до земель Димерського ДЛГ, Ясногородське лісництво, квартал 60. Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 з наданими фрагментами з Публічної кадастрової карти України, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221889000:21:040:0062, 3221889000:21:040:0050, 3221889000:21:040:0045, 3221889000:21:040:0015, 3221889000:21:040:0001 повністю накладаються на квартал № 60 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року, а за матеріалами лісовпорядкування 2014 року частково накладаються на квартал № 60 вказаного лісництва.

Крім того, прокурор зазначив, що ОСОБА_2 на підставі заяви від 28.08.2019 № 913 здійснив поділ належної йому земельної ділянки площею 3,554 га з кадастровим номером 3221889000:21:040:0015, внаслідок чого утворилися дві ділянки: площею 2,6398 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6002 та площею 0,9142 га для колективного садівництва з кадастровим номером 3221889000:21:040:6001.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне підприємство «Рубин», якому було надано в оренду спірну лісову ділянку площею 9,9482 га, не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством та не має в своїй структурі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу. Зокрема, видом діяльності даного підприємства являється торгівля, діяльність ресторанів та автомобільного вантажного транспорту.

Однак, всупереч зазначеним вимогам законодавства розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 та від 07.02.2005 № 49 відведено в оренду та в подальшому у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без їх попереднього вилучення у постійного землекористувача - лісогосподарського підприємства.

З огляду на викладене, Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками державної власності, а тому не мала права надавати їх в оренду та в подальшому передавати у приватну власність.

Крім того, відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706 з наданими фрагментами з Публічної кадастрової карти України, спірні земельні ділянки повністю накладаються на квартал № 60 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року, а за матеріалами лісовпорядкування 2014 року частково накладаються на квартал № 60 вказаного лісництва.

Також встановлено, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, будь - яким іншим державним органам лісового господарства не надавались погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних лісових земель.

Таким чином, зміна цільового призначення лісових земель відбулася у спосіб, не передбачений законом, без погодження відповідного органу лісового господарства, у зв`язку з чим спірні розпорядження прийняті всупереч вимогам закону та не можуть вважатися вираженням волі держави.

Таким чином, судом вбачаються порушення порядку виділення спірних земельних ділянок.

Отже судом встановлено порушене право позивача, а позов у цій частині є обґрунтованим.

Таким чином, доводи прокурора про те, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12.10.2004 № 605 та від 07.02.2005 № 49прийнято з порушенням вимог закону є слушними.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертоюстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У вказаній справі представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокатом Сокиринською Л.А. заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки про необхідність захисту прав та інтересів держави дізнався лише у 2017 2019 роках.

Однак, суд не може погодитись із даною позицією позивача, виходячи з наступного.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Власником земельної ділянки є держава, яка відповідно до вимогстатті 13 Конституції Українитастатті 91 Земельного кодексу Українизобов`язана не використовувати право власності на шкоду людині і суспільству,тому вона в особі уповноваженого органу не лише мала право, але могла і зобов`язана була довідатися як про порушення своїх прав, так і про особу, яка їх порушила.

Тобто, держава зобов`язана забезпечити стабільність цивільного обороту, дотримання правової визначеності, коли внаслідок спливу значного часу, після виникнення права на майно, громадяни, як учасники цивільного обороту не мають позбавлятись власності й нести відповідальність за порушення, які в свій час самими ж державними органами й допущені.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Тобто, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту винесення Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваних розпоряджень від 12.10.2004 року № 605 «Про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Рубин» під розміщення садівницького товариства» та від 07.02.2005 року № 49 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Рубин» на території Ясногородської сільської ради».

В свою чергу Вишгородська районна державна адміністрація підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів України відповідно дост. 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», тим більше, що голови обласних державних адміністрацій щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України та Президентом України про виконання місцевими державними адміністраціями покладених на них обов`язків.

Тобто держава в особі уповноважених органів своєчасно після 2004 року довідалася і не могла не довідатися про порушення своїх прав з часу виникнення порушення.

За таких умов саме позивачу в цій справі, необхідно було довести відсутність належної організації роботи названих державних органів, незкоординованість їх діяльності, у тому числі при здійсненні функцій покладених державою на своєчасне виявлення порушень та відповідне реагування, а також вагомі причини, об`єктивні, непереборні істотні труднощі невиконання державними органами своїх функцій та повноважень визначнихКонституцієюта Законами України, понесену відповідальність осіб, що допустили порушення в організації діяльності їх роботи.

Таким чином, посилання прокурора на те, що Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки розпорядження про відведення у користування та передачу у власність земельних ділянок приймались без його участі. Про факти порушень вимог законодавства щодо відведення лісових земель в користування і приватну власність на підставі оскаржуваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Кабінету Міністрів України стало відомо лише з запиту прокуратури області, що підтверджується листом від 01.08.2018 № 14128/0/2-18, суд відкидає як неспроможні, оскільки з урахуванням компетенції кожного із органів державної влади у сфері земельних правовідносин, не лише могли бути обізнані про порушення свого права, але і зобов`язані були знати про стан власності, повноваження з володіння якою їм надані, оскільки мали доступ до земельного кадастру та зобов`язані були співпрацювати з відповідними державними органами, які мали відповідні підрозділи на рівні області та району.

Відтак, суд приходить до висновку, що у Кабінету Міністрів України була об`єктивна можливість знати про передачу спірної земельної ділянки ще у 2004 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся у 2019 році, позовна давність Кабінету Міністрів України, від імені і в інтересах яких діє прокурор, пропущена.

Право власності на спірну земельну ділянку порушено в момент її вибуття у власність іншої особи, а тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права чи про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності держави у володіння інших осіб, а саме відповідачів.

Отже, про прийняття оскаржуваного розпорядження держава в особі її органів дізналася з моменту їх прийняття державним органом, однак із вказаним позовом прокурор до суду звернувся лише 19 грудня 2019 року, тобто після спливу строків давності у вказаній справі.

Посилання прокурора на те, що йому стало відомо про порушення допущені Вишгородською районною державною адміністрацією при прийнятті спірного рішення, лише у 2017-2019 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30.07.2018 № 10-10-0.223-11868/2-18, від 08.11.2017 № 10-10-0.222-16753/2-17, від 12.10.2018 № 10-10-0.221-15674/2-18, ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2019 № 706, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 05.09.2017 № 04-36/1778, Державного агентства лісових ресурсів України від 10.04.2018 № 02-33/2882-18 та Кабінету Міністрів України від 01.08.2018 № 14128/0/2-18, в суді належними, достатніми та допустимими доказами не підтверджено, коли на час винесення районною державною адміністрацією спірного рішення прокуратура мала достатні повноваження щодо здійснення прокурорського нагляду (п.1 ч. 1 ст.19, п. 2 ч. 1 та п. п. 2, 6 ч. 2 ст.20 Закону України «Про прокуратуру»в редакції від 25.09.2008 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), які наділяли прокурора або його заступника правом вносити подання або протест на відповідні рішення (залежно від характеру рішень); звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Крім того, як вбачається з листа Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 14.07.2020 року № 7-20/1693 наданий на запит адвокату Сокиринській Л.А. від 08.07.2020 року № 7-20/1996 про надання інформації щодо проведення органами прокуратурами у 2005-2015 роках перевірок з питань передачі в оренду, у власність ПП «Рубін», СТ «Рубін» фізичним особам земельних ділянок на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) повідомлено, що згідно електронної бази «Аскод» відділу документообігу, управління персоналом та контролю апарату адміністрації, що функціонує з кінця 2004 року по теперішній час, до Вишгородської РДА надійшов лист (вх. від 20.09.2005 року № 7-12/2015) від районної прокуратури запит щодо виділення земельних ділянок фізичним та юридичним особам протягом 2004-2005 років) на який надано відповідь (вих. від 06.10.2005 року № 7-20/1318), однак надати копії самих листів не має змоги у зв`язку із їх знищенням, що в свою чергу свідчить про обізнаність органів прокуратури про оспорюванні розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації з жовтня 2005 року.

Також, про обізнаність органів прокуратури, щодо оспорюваних розпоряджень свідчить постанова заступника начальника відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів учинених організованими групами, злочинними організаціями, СУ УМВС України в Чернігівській області Денькіна О.І. від 01.09.2008 року про закриття кримінальної справи порушеної відносно ОСОБА_77 , ОСОБА_1 та ОСОБА_78 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, за фактами фіктивного підприємства, тобто створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) для прикриття незаконної діяльності, вчиненого повторно, організованою групою, за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 209 КК України, за фактами легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, в особливо великих розмірах, організованою групою, за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2і 3 ст. 358 КК Ураїни, за фактами підроблення та використання завідомо підроблених документів, вчинених повторно, організованою групою у зв`язку із відсутністю у їх діяннях складу злочинів. В рамках даної кримінальної справи, зокрема було досліджено факти фіктивного підприємництва, тобто створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме ПП «Зодиак», ПП «Рубін», ПП «Маяк» з метою прикриття незаконної діяльності, тобто безпідставного отримання у приватну власність на підставних осіб земельних ділянок, розташованих на території Ясногородської сільської ради, Вишгородського району, Київської області.

Відтак, судом встановлено, що про прийнятті оскаржуваних розпоряджень Вишгородською районною державною адміністрацією прокурору стало відомо щонайменше в серпні 2007 року (дата порушення кримінальної справи), разом з тим із вказаним позовом до суду прокурор звернувся лише в грудні 2019 року.

Відповідно до правового висновку Верховного суду в справі №488/6211/14-ц в постанові від 07 листопада 2018 року перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення прав держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у тих випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої палати Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17).

Крім того, суд звертає увагу й на те, що позивач повинен довести той факт, що він не зміг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогост. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До того ж органи прокуратури України: Генеральна прокуратура України (її керівництво та підрозділи), територіальні органи прокуратури областей, міст, районів та спеціалізованих прокуратур (їх керівництво та підрозділи) повинні були неухильно виконувати положенняКонституції України,Закону України «Про прокуратуру», накази Генерального прокурора України та чинне законодавство з метою своєчасного виявлення порушень та негайного реагування на її усунення.

Зазначене вказує, що на час виникнення спірних правовідносин, органи прокуратури були наділені державою всіма повноваженнями щодо організації проведення перевірок, застосування всіх форм реагування на виявлені порушення та здійснення представницьких інтересів на користь держави щодо збереження земель, їх забезпечено всім необхідним для належної організації своєї діяльності.

З огляду на викладені посилання прокурора на те, що про порушення прав прокурор довідався лише у 2017-2019 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, на вимогах Закону не ґрунтується і ним не відповідає, а відтак суд відкидає їх як неспроможні.

У той же час у позові не обґрунтовано і в суді не встановлено існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які призвели до пропущення строку позовної давності, а тому клопотання прокурора про поновлення такого строку задоволенню не підлягає, підстав для чого в суді не встановлено.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Позовна давність тісно пов`язана із принципом правової визначеності (principle of legal certainty), який, у свою чергу, є одним із фундаментальних аспектів верховенства права (справа Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey», no.13279/05 56, ECHR20 October 2011).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність: строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати на недійними й неповними з плином часу (Stubbings and Oyhers v. The United Kingdom, no. 22083/93, 51, ECHR, 1996-IV). Таким чином, сама ідея позовної давності виправдана метою внести певність щодо наявних прав та обов`язків. Така мета слідує із принципу верховенства права.

Позовна давність - це бар`єр свавіллю на шляху до реалізації права на справедливий суд. Позовна давність ставить право на звернення до суду в залежність від фактору часу, тобто інакше кажучи, обумовлює це право певною обставиною - обставиною часу.

Трирічний термін позовної давності за законодавством України не є ненадмінно коротким, а отже є достатнім.

Застосування позовної давності має бути передбачуваним. Як наголошує суд «принцип законності означає, що застосовані положення національного права повинні бути достатньо доступними, чіткими й передбачуваними в їхньому застосуванні. Індивід повинен бути здатним - у разі потреби за допомогою необхідних порад - передбачити) у тій мірі, у якій це є розумним за даних обставин) наслідки, які може потягнути певна дія» (справа Lelas v. Croatia, no. 55555/08, 76, May 2010).

Що стосується доводів прокурора про неможливість застосування до спірних правовідносин строків позовної давності внаслідок подачі негаторного позову, то суд зазначає наступне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

Аналізстатті 387 ЦКна думку суду свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:

(а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;

(б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта;

Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей, фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння.

Устатті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумаченнястатті 391 ЦК Українисвідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння (фізичного чи/та «юридичного»), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

З цих підстав строки позовної давності підлягають застосуванню в цій справі, в якій пред`явлено саме віндикаційний, а не негаторний позов.

Відповідно до роз`яснень даних у п. 11Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року,встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд доходить висновку, про те, що у вказаній справі слід застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак в задоволенні позову, слід відмовити внаслідок спливу строків позовної давності для звернення до суду.

Керуючись ст. ст.1,3,13,19,21,56,57,116,ЗК України, ст.13,19 Конституції України, ст. ст.5,7,8, ЛК України, ст. ст.256,257,261,267 ЦК України, ст. ст.4,10-13,258-268,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог прокурора Київської області Киричук М., який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , треті особи ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Рубин», ДП «Димерське лісове господарство» про визнання недійсним розпорядження, зобов`язання повернути земельні ділянки на користь держави - відмовити.

Повний текст рішення суду виготовлений 11 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі: Прокурор Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Леся Українки, 27/2) Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).

Відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація (місцезнаходження: м. Вишгород, пл. Шевченка,1), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_13 ), ОСОБА_14 ( АДРЕСА_14 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 ), ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 ), ОСОБА_18 (Київська обл., Яготинський р-н, с.Ничипорівка), ОСОБА_19 (Київська обл., Яготинський р-н, с.Ничипорівка), ОСОБА_20 ( АДРЕСА_18 ), ОСОБА_21 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_22 ( АДРЕСА_19 ), ОСОБА_23 ( АДРЕСА_20 ), ОСОБА_24 ( АДРЕСА_21 ), ОСОБА_25 ( АДРЕСА_22 ), ОСОБА_26 (Волинська обл., Ковельський р-н, с. Мар`янівка), ОСОБА_27 ( АДРЕСА_23 ), ОСОБА_28 ( АДРЕСА_23 ), ОСОБА_29 ( АДРЕСА_24 ), ОСОБА_30 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_31 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_32 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_33 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_34 ( АДРЕСА_25 ), ОСОБА_35 ( АДРЕСА_26 ), ОСОБА_36 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_79 ( АДРЕСА_27 ), ОСОБА_38 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_80 ( АДРЕСА_28 ), ОСОБА_81 ( АДРЕСА_29 ), ОСОБА_41 ( АДРЕСА_30 ), ОСОБА_42 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_43 ( АДРЕСА_32 ), ОСОБА_44 ( АДРЕСА_33 ), ОСОБА_46 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_47 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_48 ( АДРЕСА_34 ), ОСОБА_49 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_50 ( АДРЕСА_36 ), ОСОБА_51 ( АДРЕСА_37 ), ОСОБА_52 ( АДРЕСА_38 ), ОСОБА_53 ( АДРЕСА_39 ), ОСОБА_54 ( АДРЕСА_40 ), ОСОБА_55 ( АДРЕСА_41 ), ОСОБА_56 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_57 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_58 ( АДРЕСА_42 ), ОСОБА_59 ( АДРЕСА_43 ), ОСОБА_60 ( АДРЕСА_44 ), ОСОБА_61 ( АДРЕСА_45 ), ОСОБА_62 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_63 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_64 ( АДРЕСА_46 ), ОСОБА_65 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_66 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_67 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_68 ( АДРЕСА_47 ), ОСОБА_69 ( АДРЕСА_48 ), ОСОБА_82 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_83 ( АДРЕСА_49 ), ОСОБА_72 ( АДРЕСА_50 ), ОСОБА_73 ( АДРЕСА_50 ), ОСОБА_74 ( АДРЕСА_51 ).

Треті особи: ОСОБА_75 ( АДРЕСА_52 ), ОСОБА_76 ( АДРЕСА_53 ), Обслуговуючий кооператив «СТ «Рубин» (Київська обл., Вишгородський р-н, с. Ясногородка), ДП «Димерське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992036, адреса: 07313, Київська область, Вишгородський район, с. Катюжанка, вул. Шевченка, 1).

Суддя І.Ю. Котлярова


Суд	Вишгородський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	05.08.2021
Оприлюднено	02.09.2022
Номер документу	98922336
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння