Рішення

від 05.08.2021 по справі 408/3500/20-ц

МАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 408/3500/20-ц

Провадження № 2/417/168/21

РІШЕННЯ

Іменем україни

"05" серпня 2021 р. с. Марківка Луганської області

Марківський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді Шкирі В. М.

за участі секретаря Грибєнік О. В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків) про відшкодування шкоди,-

у с т а н о в и в:

29.04.2021 до Марківського районного суду із Луганського апеляційного суду надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказала, що 20 січня 2005 року під час дорожньо-транспортної пригоди водієм ОСОБА_2 її були завдані тілесні ушкодження, за що він був засуджений Біловодським районним судом Луганської області від 15.03.2006р. Крім того Станично-Луганським районним судом Луганської області ухвалено рішення від 30.10.2009 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 205, 20 грн. та моральної шкоди в сумі 7700 грн. На підставі вказаного рішення Станично-Луганським районним судом Луганської області було видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Марківському районному відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків).

Посилаючись на бездіяльність посадових осіб Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків) щодо примусового виконання рішення Станично-Луганського районного суду від 30.10.2009 позивачка просить суд стягнути на її користь 7 тисяч гривень (за рішенням Станично - Луганського суду) та моральну шкоду в сумі один мільйон гривень.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала дала пояснення аналогічні тим що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків), Сич Г. П. в судове засідання не з`явилася, надіслала заяву, в котрій просить при розгляді даної позовної заяви урахувати, що Міловським районним судом Луганської області від 26.05.2020 було ухвалено рішення за подібними позовними вимогами, яке постановою апеляційного суду скасоване та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог також долучив нові докази.

Позивач зазначила, що дійсно вона зверталася до суду раніше з приводу невиконня ОСОБА_2 рішення суду на її користь, проте життя йде і вона знову змушена йти до суду бо рішення не виконується, їй треба за щось жити, лікуватися. Невиконання рішення суду ДВС завдає їй моральної шкоди

Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 24.04.1998 та має 2 групу інвалідності безстроково (а.с.3,4).

Вироком Біловодського районного суду Луганської області від 15.03.2006 ОСОБА_2 визнано винним в скоєні 24.01.2005 ДТП, в наслідок якої ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Станично-Луганським районним судом було ухвалено рішення від 30.10.2009 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 205,20 грн. та у відшкодування моральної шкоди 7700 грн. (а.с.5-6) згодом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказаних сум (а.с.9).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має картку платника податків НОМЕР_2 (а.с.126)

Згідно копії витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 30019374 від 18.01.2011, нерухоме майно боржника арештовано Жовтневим ВДВС Луганського МУЮ (а.с.127).

Згідно довідки виконкому Марківської селищної ради від 11.05.2021 №43 ОСОБА_2 не зареєстрований та не проживає за адресою по АДРЕСА_1 , Земельної ділянки на території сіл Кризьке та Сичівка не має, місце мешкання невідоме. За вказаною адресою зареєстрована сім' ЧЕркасових у складі трьох осіб (а.с.128)

Із відповіді ПФУ №1071248881 від 27-04-2021 на запит №101968101 від 27-04-2021 про осіб-боржників, які отримують пенсії встановлено, що інформацію відносно ОСОБА_2 , картка платника податків НОМЕР_2 не знайдено (а.с.129).

Із відповіді ПФУ №1071264091 від 27-04-2021 на запит №101968102 від 27-04-2021 про осіб-боржників, які отримують за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи встановлено, що інформацію відносно ОСОБА_2 , картка платника податків НОМЕР_2 не знайдено (а.с.130).

Згідно відповіді МВС України на запит №101968133 від 27-04-2021 щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, інформація відносно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня (а.с.131).

Державною фіскальною службою Ураїни також надано відповідь на запит № 101968113 від 27.04.2021 про відсутність інформації про джерела отримання доходів та відкритих рахунках відносно ОСОБА_2 , картка платника податків НОМЕР_2 ( а.с.132).

У відповідь на запит № 101968163 від 27.04.2021 ДПСУ повідомила, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 державний кордон з 28.02.2011 по 27.04.2021 не перетинав (а.с.133)

Державна фіскальна служба повідомила на запит № 101968120 від 27.04.2021 рахунків на фізичну особу-підприєимці ОСОБА_2 картка платника податків НОМЕР_2 не має (а.с.134).

Державним виконавцем на адресу ОСОБА_2 надсилались поштові повідомлення, які повернуті з відміткою "адресат відсутній" (а.с.135) згідно довідки УДМС він знятий з реєстрації (а.с.141)

Також державним виконавце було зроблено запити в банківські установи щодо наявності у ОСОБА_2 відкритих рахунків, які повідомили, що останній не є клієнтом банків та рахунки на його ім`я відсутні (а.с.136,138,139,142,143).

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру в Луганській області від 09.03.2021 інформація щодо наявності земельних ділянок , які зареєстровані за ОСОБА_2 на території Луганської області відсутня (а.с.140).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна , відомості відносно ОСОБА_2 картка платника податків НОМЕР_2 відсутні (а.с.144).

Згідно Акту державного виконавця, при виїзді за адресою: АДРЕСА_1 , майна, на яке можливо було звернути стягнення, не виявлено він там не проживає. У 2013 року даний будинок було придбано за довіреністю (а.с.145).

14.06.2021 державний виконавець звернулася до Марківського районного суду Луганської області з заявою про розшук боржника ОСОБА_2 (а.с.146)

Маючи повний доступ до ЄРСР судом перевірено вказану інформацію, дійсно ОСОБА_2 оголошено у розшук на підстав ухвали суду від 24.06.2021 ( справ 2-16/2009) оприлюднено 25.06.2021

19.07.2017 ОСОБА_1 зверталася до суду з вимогами про стягнення на її користь 128000 гривень за невиконання рішення суду, Міловський районний суд Луганської області рішенням від 26.05.2020 відмовив у задоволенні позовних вимог (ас.149-153). Рішення суду було скасоване постановою апеляційного суду від 30.09.2020 та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав (а.с154-159)

16.11.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження (а.с.160-161)

Після оголошення письмових доказів, позивач заявив, що всі докази підробка, та коли вона добиралася до суду на власні очі бачила ОСОБА_2 , який їхав на автомобілі, вона знає, що внього є магазин де він торгує м`ясом. Доказів не надано

Таким чином судом встановлено, між сторонами існує спір з приводу невиконання рішення суду в зв`язку з чим завданно моральної шкоди.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами суд виходить з наступного.

Щодо стягнення 7000 гривень з відповідача.

Позивач вважає, що оскільки рішення Станично-Луганського районного суду від 30.10.2009 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь відшкодування матеріальної та моральної шкоди не виконується то їх необхідно стягнути з відповідача в сумі 7000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 16 ЦК України, також передбачено, що звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Так позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Позивач у своєму позові визначив відповідачем Марківський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків).

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції та здійснює виконання рішень судів , третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. (ст. 5 Закону України Про виконавче провадження )

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження .

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, Іммобільяре Саффі проти Італії від 28 липня 1999 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту (щодо стягнення боргу не з в боржника вказаному у виконавчому листі - ОСОБА_2 , а органу, який здійснює виконання рішень суду) не передбачений ні законом ні договором.

Натомість, якщо позивач вважає, що рішення суду ухвалене на його користь неналежним чином виконується він має право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що буде ефективним спосібом захисту порушеного права позивача у даному випадку.

Отже в цій частитині вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є Конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Так ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А ч.4 ст.82 ЦПК України імперативно встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа , щодо якої встановлено ц іобставини, якщо інше не встановлено законом .

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питанняміж тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Верховний Суднаголошує, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті сам особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюют ьвиключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Судом встановлено, що 19.07.2017 ОСОБА_1 зверталася до суду з вимогами про стягнення на її користь моральної шкоди з відповідача (орган ДВС) за невиконання рішення суду, Міловський районний суд Луганської області рішенням від 26.05.2020 відмовив у задоволенні позовних вимог (ас.149-153). Рішення суду було скасоване постановою апеляційного суду від 30.09.2020 та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав (а.с154-159), а 16.11.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження (а.с.160-161)

Відтак рішення в цивільній справі 408/2572/17-ц має преюдиціальне значення у цій справі щодо завдання моральної шкоди позивачу до червня 2017 року ( ча звернення з позовом по справі).

Наразі, посадовими особами ДВС продовжується виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, так судом встановлено, що державний виконавець вже після ухвалення рішень суду у справі 408/2572-ц звертався з запитами до відповідних інстанцій з метою встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 та нявності у нього фінансових ресурсів, рухомого чи нерухомого майна а також розрахункових рахунків в установах банку та отримав відповіді на поставлені питання.

Згідно наданих відповідей уповноваженими органами, ОСОБА_2 (ідентифіковано за корткою платника податків НОМЕР_2 та датою народження) пенсію не отримує, доходів та відкритих рахунків як фізична особа-підприємець у банківських установах не має, ніде не працює, у власності земельних ділянок та транспортних засобів не має. За раніше вказаною адресою в с.Кризьке Марківського району Луганської області не проживає, наразі оголошений у розшук за рішенням суду. Державний кордон з 28.02.2011 по 27.04.2021 жодного разу не перетинав.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 січня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону Про державну виконавчу службу , частини другої статті 87 Закону Про виконавче провадження , а також з положень статей 1173, 1174 ЦК Україниі враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві моральною шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника при (досягненні пенсійного віку, працевлаштування, придбання у власність рухомого чи нерухомого майна та інше).

Посилання відповідача на те, що всі докази виконавчою службою підроблено не доведено належними та допустимими доказами ( в даному випадку вироком суду), а відтак суд вважає їх припущеннями позивача та не приймає до уваги.

Відтак, суд ураховуючи, те що оскільки судовими рішеннями або відповідними рішеннями посадових осіб державної виконавчої служби не встановлена неправомірність дій чи бездіяльність посадових осіб Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) в процесі виконання судового рішення Станично-Луганського районного суду від 30.10.2009 року про стягнення коштів, приходить висновку про відсутність усіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати розподілу не підлягають,, оскільки судом приймається рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.12,76,81,82,263,354,355,ЦПК України, ст.1167,1173 ЦК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Марківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Харків) (місце знаходження: провулок Південний,5 смт. Марківка Луганської області код ЄДРПОУ 34280632) про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складання цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. М. Шкиря