Постанова

від 10.08.2021 по справі 460/3666/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3666/19 пров. № А/857/9389/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глушка І.В. та Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання провести перерахунок та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.03.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 17.03.2021р.),-

В С Т А Н О В И В:

23.11.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. із відмови нарахувати за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та виплатити для нього відповідно до ст.ст.39, 51 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язати пенсійний орган нарахувати та виплатити йому доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок його додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч.3 ст.51 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р., та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.5-12, 27).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р., згідно зі ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ; зобов`язано пенсійний орган нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. щомісячну доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену ст.51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.53-61).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.66-68).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, що судом першої інстанції під час вирішення спору не враховані приписи ст.122 КАС України, при цьому позивач звернувся до суду із пропуском визначених законом строків для звернення до суду.

Також розмір і порядок отримання соціальних виплат згідно із ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів /КМ/ України. У розглядуваному випадку мала місце зміна законодавства, по причині чого відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу її пенсії відповідно ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у порядку та розмірах, встановлених КМ України.

Отже, дії пенсійного органу були правомірними, оскільки вчинені в межах діючих нормативно-правових актів. Так як кошти з державного бюджету на виплату пенсії в розмірі, визначеному ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , не перераховувалися, відтак вини апелянта щодо невиплати такого розміру пенсії немає.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною радою 15.01.1995р. (а.с.19).

Позивач проживає в с.Борове Зарічненського району Рівненської обл., яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 106 від 23.07.1991р., віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.17-18).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі ПФ України та отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання (ІІ група) на умовах Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (а.с.20, 46).

27.09.2019р. позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права (а.с.15-16).

Листом ГУ ПФ України в Рівненській обл. № О-2593/07.1-59 від 31.10.2019р. повідомлено позивача про відсутність підстав для перерахунку вказаних доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , оскільки їх обчислення та виплати проведені у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.14 і на звороті).

Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16.01.2014р. Про Державний бюджет України на 2014 рік , який набрав чинності з 01.01.2014р., не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Таким чином, починаючи з 01.01.2014р., Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. Про Державний бюджет України на 2014 рік не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат до пенсій та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, встановлених ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Чинним залишався також Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р., який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії.

Враховуючи принцип пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом, з 01.01.2014р. нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Обмеження дії норм ст.ст.39, 51 вказаного Закону відбулося в 2014 році після прийняття Закону України № 1622-VII від 31.07.2014р. Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік , який набрав чинності 03.08.2014р.

Звідси, починаючи із 03.08.2014р., Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. Про Державний бюджет України на 2014 рік надані КМ України повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , розміри доплат до пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Також у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що в апеляційного суду є наявними визначені приписами ст.319 КАС України підстави для скасування рішення суду із залишенням позовної заяви без розгляду.

Такий висновок слідує з наступних обставин, які були залишені поза увагою суду першої інстанції.

Питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті (ст.122 КАС України).

При цьому строки звернення до суду слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою ст.5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зокрема, ст.ст.44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затв. постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись .

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФ України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФ України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt , згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 дізнався про виплату пенсії за спірний період в неповному розмірі лише з листа відповідача № О-2593/07.1-59 від 31.10.2019р.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, звертаючись у вересні 2019 року до відповідача із заявою про перерахунок доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, позивач вже знав, що у період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. розмір зазначених пенсійних виплат обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови КМ України № 1210 від 23.11.2011р. Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Відтак, отримання позивачем листа відповідача № О-2593/07.1-59 від 31.10.2019р. у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсійних виплат за серпень 2014 року.

До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди ПФ України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), тому наведені позивачем причини пропуску строку не можна розцінювати як поважні, через що колегія суддів не убачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

За таких обставин позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак про необхідність залишення без розгляду даного позову.

Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а, а також з правовим висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного питання.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому постановлене судом першої інстанції рішення відповідно до ч.1 ст.319 КАС України підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги - залишенню без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду, з вищевикладених мотивів.

Також в порядку ст.139 КАС України та Закону України Про судовий збір понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.3 ч.1 ст.315, ст.319, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2021р. в адміністративній справі № 460/3666/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання провести перерахунок та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, - залишити без розгляду.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко О. І. Довга Дата складення повного тексту судового рішення: 11.08.2021р.