Рішення

від 11.08.2021 по справі 910/3183/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2021Справа № 910/3183/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Банк Український капітал (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-Г)

Товариства з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського 20,оф. 3)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Комунальне підприємство Інженерний центр виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 12-А, літ Б.)

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

за участю представників сторін:

від позивача: Пекар А.О.

від відповідача-1: Макеєв Є.Ю.

від відповідачса-2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

У судовому засіданні 11.08.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Банк Український капітал звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд , Товариства з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті та Товариством з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд договір відступлення права вимоги від 29.12.2020 суперечить ст. 3 та ст. 13 ЦК України і призводить до неможливості задоволення за рахунок відчуженого згідно нього майна вимог позивача. З огляду на зазначене, позивач просить суд визнати вищевказаний договір відступлення права вимоги недійсним на підставі ст. 9 Закону України Про виконавче провадження та ст. 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3183/21, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Комунальне підприємство Інженерний центр виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 24.03.2021.

22.03.2021 загальним відділом діловодства суду зареєстрований відзив відповідача-1 на позовну заяву, в якому останній заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що право вимоги не є майном у розумінні норм ЦК України, а тому до нього не може застосовуватися положення ст. 9 Закону України Про виконавче провадження для визнання договору недійсним. Також відповідач-1 зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили, може бути підставою набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків, що спростовує доводи позивача щодо неможливості відступлення права вимоги, які виникли на підставі рішення суду. Також відповідач-1 не погоджується з доводами позивача щодо фіктивності спірного договору, оскільки сторонами за спірним договором проведено розрахунок шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

23.03.2021 третя особа через канцелярію суду подала письмові пояснення, в яких заперечувала проти доводів позивача та просила суд відмовити у позві повністю.

У судовому засіданні 24.03.2021 за клопотанням представника відповідача-1 судом ухвалено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.04.2021.

30.03.2021 на електрону адресу суду надійшло клопотання позивача про продовження встановленого судом строку для подання відповіді на відзив у строк до 31.03.2021 включно. Вказане клопотання надійшов до суду з кваліфікованим електронним підписом. А також дане клопотання надійшло до суду поштою 31.03.2021.

01.04.2021 на електрону адресу суду надійшло від позивача відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено про не згоду з доводами відповідача-1 щодо права вимоги. Так позивач, вказує, що у ст. 3 Закону України Про майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначено, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. А відтак, оскільки на момент укладення спірного правочину, предметом якого є право вимоги, яке було обмежено в цивільному обороті відповідно до накладеного постановою від 22.10.2020 приватним виконавцем арешту, вказаний договір є таким, що укладений з порушенням вимог ст. 178 та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Також позивач, зазначає про необґрунтованість доводів відповідача-1 щодо можливості укладення договору відступлення права вимоги за рішенням, оскільки чинним законодавством України не передбачена можливість відступлення права вимоги за рішенням суду шляхом укладення правочину, то на підставі такого правочину не може бути здійснено процесуальне правонаступництво про що, зокрема, зазначено і у постанові Верховного суду України від 19.08.2014 у справі № 923/945/13.

14.04.2021 на електрону адресу суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву. Вказаний відзив також надійшов до суду поштою 12.05.2021. У даному відзиві, відповідач-2 зазначає про необґрунтованість позовних вимог та просить суд відмовити у позові повністю.

У судовому засіданні 14.04.2021 судом задоволено клопотання відповідача-2 та відкладено підготовче засідання на 12.05.2021.

07.05.2021 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3183/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/11124/19.

У судовому засіданні 12.05.2021 судом прийнято прокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.05.2021.

26.05.2021 відповідач-1 через загальний відділ суду подав заяву про долучення до матеріалів справи копії постанови про зупинення виконавчого провадження № 63395707 від 28.04.2021 та інформацію про виконавче провадження.

У судовому засіданні 26.05.2021 проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.06.2021.

23.06.2021 на електрону адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, в якому просив не розглядати клопотання про зупинення без участі останнього.

У підготовчому засіданні 24.06.2021 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України та керуючись принципом розумності строків у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини відкласти підготовче засідання на 21.07.2021.

19.07.2021 позивачем подано заперечення на клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, в якому зазначив, що рішення у справі № 910/11124/19 вже набрало законної сили, про що свідчить виданий судовий наказ та відкрито виконавче провадження, а відтак, клопотання відповідача-1 про зупинення є необґрунтованим. Також позивач зазначив про відсутність обставин, які визначені ст. 227 ГПК України для зупинення провадження у даній справі.

У судовому засіданні 21.07.2021 суд заслухав доводи представника відповідача-1 щодо клопотання про зупинення провадження у справі, заперечення позивача та вирішив відмовити у клопотанні відповідача-1 про зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Так, предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним договору відступлення права вимоги укладений відповідачами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: 5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на суть спору у даній справі та предмет доказування, суд не вбачає об`єктивної неможливості розглянути справу № 910/3183/21 до перегляду в апеляційній інстанції рішення у справі № 910/11124/19. Суд вважає за можливе встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі № 910/3183/21 не зупиняючи провадження до розгляду справи № 910/11124/19, яке, станом на момент розгляду клопотання, набрало законної сили.

У судовому засідання 21.07.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті у судовому засіданні 11.08.2021.

У судовому засіданні 11.08.2021 суд заслухав представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача-1 проти вимог заперечував та просив суд відмовити у позові повністю, з підстав наведених у відзиві.

Відповідач-2 та тертя особа не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляли, про причини неявки суд не повідомили, про час місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Зважаючи на те, що неявка відповідач-2 та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

29 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд як первісний кредитор (надалі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті як новий кредитор (надалі - відповідач-2) укладено договір відступлення права вимоги (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор приймає і зобов`язується оплатити первісному кредитору за визначеною цим договором ціною, всі права вимоги до Комунального підприємства Інженерний центр виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 12-А, літ Б, ідентифікаційний код 33239981) (надалі - в т.ч. Боржник ), котрі виникли на підставі рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/12204/17 від 16 жовтня 2019 року, на підставі якого з Боржника було стягнуто збитки у сумі 37 054 272 (тридцять сім мільйонів п`ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн 96 коп., судовий збір у сумі 81 016 (вісімдесят одна тисяча шістнадцять) грн 33 коп. та витрати за проведення експертизи у сумі 13 502 (тринадцять тисяч п`ятсот дві) грн 72 коп.

Рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/12204/17 від 16 жовтня 2019 року, станом на дату укладення цього договору, набрало законної сили та було предметом перегляду Північного апеляційного господарського суду (постанова від 28.01.2020) та Касаційного господарського суду у складі Верховного суду (постанова від 10.06.2020).

У п. 1.4. договору зазначено, що за цим договром до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від Боржника належного та реального виконання обов`язків щодо сплати всієї заборгованості присудженої рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 910/12204/17 від 16 жовтня 2019 року (суми збитків, судового збору, витрат на проведення експертизи).

Станом на день укладення цього договору, загальна заборгованість боржника перед первісним кредитором, право вимоги якої відступається за цим договором, складає 37 148 792,01 (тридцять сім мільйонів сто сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто дві) грн 01 коп., з яких: збитки у сумі 37 054 272 (тридцять сім мільйонів п`ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн 96 коп., судовий збір у сумі 81 016 (вісімдесят одна тисяча шістнадцять) грн 33 коп. та витрати за проведення експертизи у сумі 13 502 (тринадцять тисяч п`ятсот дві) грн 72 коп.

Новий кредитор набуває право вимоги за основним договором, що є предметом цього договору, з моменту набрання чинності цим договором (п. 1.6. договору).

Відповідно до п. 4.1., 4.2. договору за передані (відступлені) права вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору 750 000,00 грн без ПДВ, в день укладення цього договору. Розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок первісного кредитора.

У п. 4.3. договору сторони передбачили, що за даним договором допускаються й інші форми розрахунків, не заборонені законодавством України, в т.ч. припинення зобов`язань зарахування зустрічних однорідних вимог, передання відступного тощо.

Відповідно до п. 6.1. строк дії договору становить з 29 грудня 2020 року по момент виконання сторонами зобов`язань за ним чи його розірвання у встановленому порядку. Цей договір набирає чинності і вважається укладеним при умові його підписання та скріплення печатками сторін з 29 грудня 2020 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті (сторона-2) укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором про відступлення права вимоги від 29 грудня 2020 року та договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1/25-06 від 25.05.2020, відповідно до умов якого сторонами визначено, що за договором про відступлення права вимоги від 29.12.2020 сторона-2 є боржником а сторона-1 є кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 750 000,00 грн, а за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 25.06.2020 № 1/25-06 сторона-1 є боржником, а сторона-2 є кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 750 000,00 грн, внаслідок укладення даного договору вказані вище зобов`язання за вищезазначеними зобов`язаннями припиняються, оскільки зустрічні вимоги є рівними, а строк виконання зобов`язань по оплаті за ними настали.

За доводами позивача договір відступлення права вимоги від 29.1.22020 підлягає визнанню недійсним, на підставі ст. 9 Закону України Про виконавче провадження та ст. 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушення норм чинного законодавства, зокрема ст. 3, 13, 178 ЦК.

Позивач зазначає, що також підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2020, яке набрало законної сили 13.10.2020, у справі № 910/11124/19, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд на користь Публічного акціонерного товариства Банк Український капітал заборгованість за кредитним договором № 40кл-15 від 19.10.2015: заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 20 611 841,00 грн, інфляційні втрати в зв`язку з простроченням сплати кредиту у розмірі 4 303 068, 11 грн, інфляційні втрати в зв`язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 324 492, 31 грн, 80% річних від простроченої суми кредиту у розмірі 15 396 014, 47 грн, судовий збір у розмірі 624 531, 24 грн та витрати на проведення експертизи у розмірі 24 178, 00 грн.

20.10.2020 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

22.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Олефіром Олександром Олександровичем відкрито виконавче провадження № 63395707 з виконання наказу № 910/11124/19 та відповідно, відомості про ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд автоматизованою системою виконавчого провадження внесені до Єдиного реєстру боржників.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.10.2020 приватним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд , де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося в межах суми стягнення 46 512 606,63 грн, на підставі якої 23.10.2020 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис № 28221150, термін дії 23.10.2025.

Цією ж датою приватним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на грошові кошти, які містять на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд .

Також позивач зазначає, що представник ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд Макеєв Є.Ю. ознайомився 05.11.2020 та отримав копії документів виконавчого провадження про що свідчить відмітка, що містить на листі приватного виконавця від 04.11.2020 (належним чином завірена копія листа міститься в матеріалах справи (с. 49 т.1).

Як стверджує позивача, в ході виконавчого провадження АТ Банк Український капітал стало відомо про рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12204/17 від 16.10.2019, на підставі якого стягнуто на користь ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд з КП Інженерний центр виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) збитки у сумі 37 054 272 (тридцять сім мільйонів п`ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн 96 коп., судовий збір у сумі 81 016 (вісімдесят одна тисяча шістнадцять) грн 33 коп. та витрати за проведення експертизи у сумі 13 502 (тринадцять тисяч п`ятсот дві) грн 72 коп.

У зв`язку з чим, позивач звертався до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать третій особі, яка має заборгованість перед боржником, тобто ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд у порядку ст. 336 ГПК України, в межах провадження справи № 910/11124/19. Однак, після пред`явлення вказаної заяви, позивачу стало відомо, що у справі № 910/12204/17 призначене судове засідання, в ході якого буде вирішуватиметься питання заміни ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд його правонаступником ТОВ Капітал Проперті на підставі договору від 29.12.2020 відступлення права вимоги.

Отже, як вказує позивача, відповідачу-1 з 05.11.2020 було достеменно відомо про відкриття виконавчого провадження та про вжитті в його межах виконавцем заходів, зокрема накладення арешту на все його майно та грошові кошти, однак останнім в порушення норм чинного законодавства, 29.12.2020 укладено оспорюваний договір відступлення права вимоги, за яким зобов`язання в сумі 37 148 792,01 грн передано відповідачеві-2 в рахунок погашення заборгованості за договором безповоротної фінансової допомоги в розмірі 750 000,00 грн, що відповідно призвело до позбавлення позивача, як стягувача права на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна, яким є право вимоги відповідача-1 стягнення заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/12204/17 від 16.10.2019 з КП Інженерний центр виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у розмірі 37 148 792,01 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Приписами ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України та ГПК України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

За доводами позивача, укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги від 29.12.2010 є правочином, що вчинений боржником на шкоду кредитора, зокрема, вчиненим з порушенням вимог ч. 4 ст. 9 Закону України Про виконавче провадження та в порушення приписів ст. 3,13, 178 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Приписами ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд зазначає, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В силу ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 3, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст.236 ГПК України).

Так, у постанові Верховного суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі №693/624/19 (провадження № 61-6420св21) зроблено висновок, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди). Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) зазначено, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника".

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.032020 у справі № 704/1410/18, будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Зокрема, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) зроблено висновок, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

З огляду на наведені вище висновки, судом встановлено, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору відступлення права вимоги від 29.12.2020) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (спірний договір) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника (відповідач-1).

Наведені вище обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 29.12.2020 є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору (позивача). Зокрема, до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний відноситься:

- момент вчинення договору (29.12.2021, тобто після винесення рішення судом про стягнення заборгованості з відповідача-1 на користь позивача, набранням рішення законної сили та відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення у справі № 910/11124/19);

- відсутність реальної оплати за оспорюваним договором, оскільки кошти на рахунок відповідача-1 не надійшли, так як сторонами укладено іншу угоду щодо зарахування зустрічних однорідних;

- значне заниження ціни продажу права вимоги, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, договір відступлення права вимоги, за яким зобов`язання в сумі 37 148 792,01 грн передано відповідачеві-2 за ціною 750 000,00 грн, а відповідачем-1 не доведено правомірність такого заниження;

- боржник (відповідач-1) діяв недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорюваний правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майнові права боржника, який відчужив на підставі оспорюваного договору на користь відповідача-2 після прийняття рішення суду щодо стягнення заборгованості на користь позивача. Також, відповідач-1 не надав будь-яких пояснень та доказів того, що спірна угода мала законну господарську мету, що за цими договорам ним були фактично отримані грошові кошти і ці кошти були використані з ціллю, яка спростовує твердження позивача про фраудаторність правочинів.

В силу статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріали справи також свідчать про те, що борг відповідача-1 перед позивачем не погашений, судове рішення у справі № 910/11124/19 про стягнення заборгованості не виконано.

Крім цього, судом також встановлено, що на момент вчинення оспорюваного договору від 29.12.2020, приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 63395707 з виконання наказу № 910/11124/19 та 22.10.2020 відомості про ТОВ Концерн Київпідземшляхбуд автоматизованою системою виконавчого провадження внесені до Єдиного реєстру боржників.

Відповідачем-1 також не заперечується факт обізнаності накладення арешту на все його рухоме та нерухоме майно а також грошові кошти, які знаходяться на рахунках останнього, на підставі постанов приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Олефіром О.О. від 22.10.2020 у виконавчому провадження № 63395707.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених приписами ЦК України.

Отже, враховуючи ту обставину, що на момент укладення оспорюваного договору, предмет договору - право вимоги було обмежене в цивільному обороті, відповідно до накладеного постановою від 22.10.2020 приватного виконавця арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, тобто, в тому числі, і на право вимоги, про що 23.10.2020 було внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 28221150, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір є таким, що укладений з порушенням вимог ст. 178 та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021 р. по справі № 754/5841/17 зроблено висновок, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено що оспорюваний правочином, вчинений боржником на шкоду кредитора, зокрема, вчиненим з порушенням вимог ч. 4 ст. 9 Закону України Про виконавче провадження та в порушення приписів ст. 3,13, 178 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійним, а відтак заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, і підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що наведені відповідачами заперечення у відзивах на позовну заяву жодним чином не спростовано доводи позивача, наведені в позовній заяві та встановлені судом обставини.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, з покладенням на відповідачів судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений 29 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-Г, ідентифікаційний код 31169965) та Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського 20, оф. 3, ідентифікаційний код 43169869).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Київпідземшляхбуд (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-Г, ідентифікаційний код 31169965) на користь Акціонерного товариства Банк Український капітал (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, ідентифікаційний код 22868414) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 135 грн 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Капітал Проперті (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського 20, оф. 3, ідентифікаційний код 43169869) на користь Акціонерного товариства Банк Український капітал (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, ідентифікаційний код 22868414) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 135 грн 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.08.2021.

Суддя Л.Г. Пукшин