Ухвала

від 11.08.2021 по справі 910/10541/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10541/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2021 року (головуючий - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2020 року (суддя Алєєва І.В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"

до Київської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання договору оренди земельної ділянки чинним,

ВСТАНОВИВ:

1. За обставинами спору Приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" (далі ПАТ "Трест "Київміськбуд-2") є власником гуртожитку по вул. Польовій 19/8 у м. Києві, що підтверджується Свідоцтвом на право власності від 18.09.1998 серія ЖБ № 23475.

2. Для експлуатації та обслуговування вказаного гуртожитку у користуванні ПАТ "Трест "Київміськбуд-2" на підставі укладеного з Київською міської радою Договору оренди від 25.07.2008 знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:294:0001, площею 0,4906 га.

3. Згаданий Договір оренди земельної ділянки від 25.07.2008 (далі Договір оренди) сторонами укладено на підставі Рішення Київської міської ради № 170/227 від 31.10.2006; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстровано в реєстрі № 4089; у книзі записів державної реєстрації договорів Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було зроблено запис від 25.07.2008 за № 72-6-00527.

3.1. Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди, його було поновлено 16.11.2016 строком на 5 років.

3.2. Згідно із пунктом 8.1. Договору оренди орендодавець (Київська міська рада) має право вимагати від орендаря (ПАТ "Трест "Київміськбуд-2"), зокрема використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором.

3.3. Пунктом 8.3. Договору оренди передбачено, що орендар має право, зокрема самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов договору.

3.4. Відповідно до умов пункту 8.4. Договору оренди, орендар зокрема зобов`язаний у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва, питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законодавством.

3.5. В свою чергу пунктом 11.4. Договору оренди визначено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

4. Київська міська рада на десятій сесії восьмого скликання 12.03.2020 прийняла Рішення № 237/8407 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.07.2008 № 72-6-00527 (з урахуванням договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.11.2016 № 4089), укладеного між Київською міською радою та ПАТ "Трест "Київміськбуд-2" для експлуатації і обслуговування гуртожитку", яким, враховуючи неналежне виконання ПАТ "Трест "Київміськбуд-2" своїх обов`язків, вирішила - розірвати Договір оренди в односторонньому порядку.

4.1. За твердженням Київської міської ради під неналежним виконанням ПАТ "Трест "Киїміськбуд-2" своїх обов`язків за Договором оренди слід розуміти використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, що слідує з наміру орендаря реконструювати належний йому гуртожиток.

5. Вказане Рішення Київської міської ради від 12.03.2020 № 237/8407 ПАТ "Трест "Київміськбуд-2" (далі також "Позивач") оскаржило до Господарського суду міста Києва; просило також визнати Договір оренди чинним.

5.1. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що виходячи з аналізу норм статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" у Київської міської ради (далі також "Відповідач") не було законних підстав для розірвання Договору оренди. Позивач стверджував, що на момент прийняття оскаржуваного Рішення був відсутній Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, який підтверджував би факт нецільового використання земельної ділянки та більше того, саме Рішення Відповідача є втручанням в господарську діяльність Позивача, як користувача земельної ділянки.

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021, позов задоволено частково.

6.1. Рішення Київської міської ради від 12.03.2020 № 237/8407 визнано протиправним та скасовано; в іншій частині в задоволені позову відмовлено.

6.2. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що в матеріалах цієї справи відсутні докази використання Позивачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням (зокрема відсутній передбачений Порядком здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві № 16/890 Акт перевірки земельного законодавства в якому було б зафіксовано відповідне порушення з боку Позивача).

6.3. Доводи Відповідача у цій частині суди відхили і вказали, що намір ПАТ "Трест "Київміськбуд-2" реконструювати належний йому гуртожиток жодним чином не свідчить про нецільове використання спірної земельної ділянки. Нормами законодавства не визначено заборону власнику гуртожитку, який перебуває в аварійному стані здійснювати його реконструкцію. Більше того, у матеріалах цієї справи є лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалонпроект" від 01.10.2020 № 513 з якого вбачається, що станом на 01.10.2020 проєкт "Реконструкція гуртожитку по вул. Польова, 19/8 в Солом`янському районні м. Києва" пройшов обов`язкову експертизу в ТОВ "Укрбудекспертиза" та відповідно до звіту № 3-372-18-ЕП/КО від 15.03.2019 отримав позитивний висновок.

7. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

7.1. Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає застосування судами положень статей 20, 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статті 651 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 32 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

7.2. Обґрунтовуючи вказане Відповідач зазначає таке:

- судами проігноровано, що чинне цивільне законодавство не містить заборони для сторін договору оренди передбачити випадки розірвання такого договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину;

- право на одностороннє розірвання Договору оренди було передбачено самим договором у разі використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може підтверджуватись не тільки за допомогою Акта обстеження, як помилково вважали суди, а із допомогою інших доказів;

- суди установили, що Позивач має намір здійснити реконструкцію належного йому гуртожитку, але разом з цим не врахували, що таку реконструкцію можливо здійснити лише після зміни виду використання земельної ділянки, яка, як вказано у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а проводиться у тому ж порядку, який встановлено для зміни цільового призначення землі;

- земельна ділянка надавалася Позивачу виключно для експлуатації та обслуговування гуртожитку, вид її використання та цільове призначення не змінювались, що унеможливлює проведення будь-яких будівельних робіт на ній, а тому реконструкція належного Позивачу гуртожитку свідчить про нецільове використання земельної ділянки.

8. У відзиві на касаційну скаргу Позивач заперечує проти викладених Київської міською радою доводів, вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною. Просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

9. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Мазепа Н.М.) та Відповідача (Гандзюк Т.О.), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

10. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

11. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

11.1. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

11.2. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

11.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

12. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

13. У справі № 915/47/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВЕРТІ" (далі - ТОВ "ОВЕРТІ") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення відповідача від 29.09.2016 № 9/1 "Про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031", посилаючись на положення статті 21 ЦК України, статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 31, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і статей 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

13.1. Позовна заява у справі № 915/47/17 обґрунтовувалася тим, що: 1) на підставі договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 ТОВ "ОВЕРТІ" передано в оренду земельну ділянку площею 2676 кв.м., розташовану по вул. Генерала Карпенка у м. Миколаєві, для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, з цільовим призначенням В.03.15, строк оренди - до 01.04.2017 з можливістю пролонгації; 2) прийнявши оспорюване рішення, відповідач незаконно в односторонньому порядку припинив правомірно набуте право позивача на користування спірною земельною ділянкою, безпідставно посилаючись на порушення позивачем екологічних умов та нецільове використання спірної земельної ділянки; 3) на час прийняття Миколаївською міськрадою рішення від 29.09.2016 № 9/1 об`єкт будівництва вже було побудовано позивачем і введено в експлуатацію, чому передувало отримання містобудівних умов та обмежень забудови, всіх необхідних погоджень і дозволів на будівництво, у тому числі проведення екологічної експертизи, при цьому земельна ділянка використовується за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, а зміна технічних характеристик об`єкта будівництва та додаткова побудова (порівняно із переліченими у договорі оренди від 25.05.2015 об`єктами) автозаправної станції (АЗС) та газозаправного пункту не свідчить про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки побудовані об`єкти в цілому належать до інших будівель громадської забудови.

13.2. Справа № 915/47/17 слухалася судами неодноразово і за результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2019, у задоволенні позову було відмовлено.

13.3. Зазначені судові рішення мотивовані тим, що з огляду на системний аналіз положень статей 19, 20, 67, 71 ЗК України АЗС можуть розміщуватися лише на землях із цільовим призначенням "землі автомобільного транспорту", внаслідок чого особливості побудованих ТОВ "ОВЕРТІ" об`єктів та специфіка послуг, які надає за їх допомогою позивач на орендованій земельній ділянці, потребують застосування положень земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови. При цьому скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.07.2015 № 56/17-4031, оформлене рішенням Миколаївської міськради, законність якого підтверджена судовими рішеннями в адміністративній справі № 521/4789/17, уже після розробки проєкта та будівництва АЗС не може свідчити про дотримання орендарем порядку проєктування, будівництва АЗС та введення її в експлуатацію, так само як і укладення між сторонами 16.09.2016 договору № 326/02.02.01- 34/02/16 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва не може свідчити про незаконність рішення Миколаївської міськради від 29.09.2016 № 9/1, оскільки прийняття відповідачем такого рішення є правом Міськради, передбаченим у договорі оренди від 25.05.2015 за наявності для цього певних передумов.

13.4. За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 915/47/17, Верховним Судом було прийнято постанову від 04.02.2020, якою рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

13.5. Приймаючи вказану постанову Верховний Суд вказав, що зміна об`єкта будівництва на орендованій земельній ділянці, наданій саме під будівництво, в межах відповідної категорії земель не є зміною її цільового призначення, оскільки у цьому випадку відбувається лише зміна порядку використання земельної ділянки. У разі надання земельної ділянки в оренду під будівництво, земельне законодавство не визначає об`єкт будівництва істотною умовою договору оренди земельної ділянки, а тому зміна об`єкта будівництва на орендованій земельній ділянці в межах визначеної договором оренди категорії земель не вважається істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки.

Однак касаційний суд зауважив, що відповідна зміна об`єкта будівництва на орендованій земельній ділянці має відбуватися виключно у межах відповідної категорії земель (землі житлової та громадської забудови), тоді як у цій справі внаслідок побудови орендарем АЗС спірна земельна ділянка за функціональним призначенням вже стала належати до земель іншого призначення, а саме до такої категорії як землі транспорту, промисловості, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Наявне будівництво позивачем на відведеній в оренду земельній ділянці об`єктів АЗС та автомобільного газозаправного пункту, що не супроводжувалася внесенням відповідних змін чи доповнень до пунктів 5.1, 5.2 договору оренди від 25.05.2015 шляхом розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки, фактично спричинило вихід орендаря не лише за межі її первісного цільового призначення, але й за межі режиму використання земель житлової та громадської забудови.

14. З викладеного убачається, що Верховний Суд у справі № 915/47/17, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові без змін, виходив із встановлених судами обставин використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

14.1. У справі ж № 910/10541/20 судами попередніх інстанцій подібних обставин встановлено не було. Навпаки, суди чітко вказали, що факт використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням Київської міською радою не доведений, а намір Позивача реконструювати належний йому на праві власності гуртожиток таким використанням не є.

15. Таким чином, аналіз висновку, зробленого у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про його невідповідність висновку, викладеному у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

16. Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду із постанови від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються, адже вказаний висновок наразі є неактуальним у зв`язку із прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 (відступ).

17. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18. Зважаючи на те, що постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 прийнята у неподібних справі № 910/10541/20 правовідносинах (різні фактичні обставини), а від висновку Верховного Суду із постанови від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а Великою Палатою Верховного Суду відступлено, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради у даній справі.

19. Інші доводи касаційної скарги приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не охоплюються, вони не були підставою для відкриття касаційного провадження, а тому Верховним Судом і не розглядаються.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у справі № 910/10541/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.