Ухвала

від 04.08.2021 по справі 911/656/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/656/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Слинька Руслана Сергійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 (колегія суддів: Куксов В. В., Тищенко А. І., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2020 (суддя Бабкіна В. М.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Слинька Руслана Сергійовича до Комунального некомерційного підприємства "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської районної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Васильківська районна рада про визнання продовженим договору оренди № 95 від 01.11.2015 індивідуально визначеного нерухомого майна, а саме - частини нежитлового приміщення дорослої поліклініки,

за участю представників:

позивача - Крикунов О. В.,

відповідача-Сироткина А. О.,

третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Слинько Руслан Сергійович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Васильківської районної ради "Васильківська центральна районна лікарня" (нова назва - Комунальне некомерційне підприємство "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської районної ради) про визнання продовженим договору оренди від 01.11.2015 № 95 індивідуально визначеного нерухомого майна, а саме - частини нежитлового приміщення дорослої поліклініки.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на відмову балансоутримувача (орендодавця) орендованого ФОП Слиньком Р. С. приміщення від продовження терміну дії договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.10.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що на момент закінчення строку дії договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна орендодавець заперечував щодо продовження терміну дії вказаного договору, про що зазначено у листах від 30.08.2019 № 575 та від 22.10.2019 № 713 у зв`язку з чим дія договору оренди від 01.11.2015 № 95 припинилася, і передбачені законодавством підстави вважати його продовженим у даному випадку відсутні.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст касаційної скарги

6. ФОП Слинько Р.С. у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

7. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також прийняттям судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

Позиція Верховного Суду

9. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

11. У даній справі оскаржені судові рішення, які переглядаються у касаційному порядку, мотивовані тим, що 01.11.2015 між Васильківською центральною районною лікарнею (орендодавець, Васильківська ЦРЛ) та Фізичною особою-підприємцем Слиньком Русланом Сергійовичем (орендар) було укладено договір оренди № 95 індивідуально визначеного нерухомого майна, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме - частину нежилого приміщення дорослої поліклініки, розташоване за адресою: м. Васильків, вул. Декабристів, 87 (хол поліклініки), загальною площею 18,0 м 2 .

12. Станом на 31.10.2019 (дата закінчення договору оренди) у листах від 30.08.2019 № 575 та від 22.10.2019 № 713 орендодавець заперечив проти продовження дії вказаного договору.

13. У справі № 904/2997/18 суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, визнав поновленим договір оренди майна на той самий строк, з огляду на те, що на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк (заява від 23.05.2018 № 4/634 не була вручена позивачу та повернута органом поштового зв`язку відправнику). Постанову прийнято на підставі частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором). Водночас у касаційній скарзі у справі, яка переглядається, скаржник зазначає про порушення судами частини третьої зазначеної статті (після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору), тобто про іншу підставу поновлення договору. При цьому у листах - запереченнях щодо продовження терміну дії спірного договору не зазначено про використання майна для власних потреб.

14. У справі № 923/854/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання права користування майном та визнання договору оренди продовженим, з огляду на наявність листа голови Каховської райради, направленого відповідачеві з проектом нового договору оренди та актами приймання-передачі за попереднім договором для їх підписання, який є належним доказом на підтвердження своєчасної відмови орендодавця від пролонгації договору оренди. При цьому Верховний Суд наголосив на помилковому ототожненні позивачем за зустрічним позовом правового інституту пролонгації договору оренди державного чи комунального майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), закріпленого у частині другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (частина третя статті 17 цього Закону), реалізація якого в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в господарському суді.

15. У справі № 910/15387/17 суди попередніх інстанцій, розглядаючи первісний позов про зобов`язання укласти додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення, дійшли висновку про відсутність підстав для його задоволення. Верховний Суд скасував зазначені судові рішення та направив справу на новий розгляд зважаючи на суперечливі висновки судів попередніх інстанцій та обумовлену цим невизначеність щодо направлення орендодавцем на адресу орендаря заяви про припинення договору оренди у встановлений термін.

16. Таким чином зазначені вище постанови ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але з іншими підставами позову, а також за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається. Тобто, справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. При цьому загальні висновки, викладені у постанові у справі 911/656/20, не протирічать висновкам у зазначених справах.

17. У справі № 911/928/18 розглядався позов про внесення змін до договору оренди шляхом заміни орендодавця. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що закінчення дії договору унеможливлює внесення до нього будь-яких змін та доповнень. При цьому, розглядаючи питання щодо припинення договору, зазначили, що враховуючи наявність на момент закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо продовження його дії, суди правильно зазначили про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

18. У справі № 904/7825/17 предметом позову є виселення з приміщення нежитлової будівлі та стягнення заборгованості у розмірі 115 871,80 грн за договором оренди.

19. Предмет та підстави позову у цих справах відмінні від предмету та підстав позову та відповідно встановлених обставин у справі, яка переглядається.

20. Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається. Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

21. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

22. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

23. Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

24. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.

25. Судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Слинька Руслана Сергійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2020 у справі № 911/656/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич