Рішення

від 11.08.2021 по справі 532/1073/21

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/1073/21

2/532/395/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2021 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: Макарчука С.М.,

з участю:

представника позивача Дмитренка О.С. ,

секретаря судових засідань Колінько О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 532/1073/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 15 травня 2021 року звернувся до суду з позовом, у якому прохає визнати відповідачку ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком з господарськими побудованими розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати залишити за ним.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що 06 листопада 2006 року, що він зі своєю дружиною, ОСОБА_4 , створили прийомну сім`ю та прийняли на виховання і спільне проживання дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07 липня 2012 року, відповідно до договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 1741, він придбав у приватну власність житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 .

Цього ж року, він переселився зі всією сім`єю проживати в цей будинок та зареєстрував там місце проживання своїх прийомних дітей.

19 травня 2015 року їхню прийомну сім`ю було переведено у статус дитячого будинку сімейного типу.

Дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , було переведено із прийомної сім`ї до створеного ними дитячого будинку сімейного типу.

До створеного дитячого будинку сімейного типу було влаштовано на виховання та спільне проживання дітей, позбавлених батьківського піклування: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

29 жовтня 2019 року ОСОБА_3 вибула із дитячого будинку сімейного типу у зв`язку із досягненням нею повноліття.

Після вибуття ОСОБА_3 з дитячого будинку сімейного типу, він запропонував їй і надалі проживати в їхньому будинку разом з ними, однією сім`єю, на що остання погодилася, однак у грудні 2019 року ОСОБА_3 , нічого не пояснюючи, забрала свої документи, особисті речі та пішла з дому у невідомому напрямку. Про місце свого перебування нікого не повідомила, навіть свою сестру ОСОБА_5 .

За період відсутності відповідачки за адресою реєстрації її місця проживання позивач неодноразово отримував від різних банківських установ листи, повідомлення та преиензії про сплату боргу за отримані нею кредити. На його телефонний номер телефонують представники банків та повідомляють про наявність заборгованості у ОСОБА_3 , цікавляться місцем її перебування, пропонують йому сплатити її борги. На його дзвінки ОСОБА_3 не відповідала, а пізніше взагалі змінила свій телефонний номер.

Одного разу сестрі відповідачки, ОСОБА_5 , вдалося знайти сторінку сестри у соціальних мережах та написати їй повідомлення. В тому повідомленні сестра цікавилася місцем її перебування, пропонувала їй повернутися та проживати разом з ними, на що ОСОБА_3 категорично відмовилася.

Наразі вони планують взяти на виховання до їхнього дитячого будинку сімейного типу ще одну дитину, позбавлену батьківського піклування. Внаслідок цього дитячий будинок потребуватиме збільшення житлової площі та покращення умов проживання дітей-вихованців. З цією метою вони хочуть продати їхній житловий будинок, а кошти використати для придбання іншого житлового будинку, з більшою площею та кращими умовами для проживання.

У зв`язку з цим, в соціальній мережі зі сторінки ОСОБА_5 , він направляв відповідачці повідомлення, в якому прохав її знятися з реєстрації свого місця проживання за адресою їхнього житлового будинку, щоб не створювати їм перешкод з подальшим документальним оформленням його продажу. Однак відповідачка ОСОБА_3 , його повідомлення проігнорувала, жодних відповідей не надала.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився.

Представник позивача адвокат Дмитренко Олександр Сергійович підтримав вимоги позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, події, факти та обставини, які викладені позивачем у позовній заяві, підтверджує (а.с. 45).

Відповідачка ОСОБА_3 повторно не з`явилася в судове засідання, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, не надала відзив на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань по суті позову чи з процесуальних питань не надала.

Протокольними ухвалами від 23 червня і 11 серпня 2021 року постановлено проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідачки.

Відповідно до статей 223, 280 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності та який не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК України.

Суд, розглянувши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 липня 2012 року позивач ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Кобеляцького нотаріального округу Полтавської області Русняк Л.І., реєстр № 1741, придбав у власність у ОСОБА_11 житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м., що розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,2498 га, кадастровий номер: 5321887501:01:001:0158 (а.с.14-19).

Відповідно до договору № 1 від 06.11.2006 про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомні сім`ї, вбачається, що позивач ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 прийняли на виховання та спільне проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 12-13).

Відповідно до розпорядження № 124 від 19.05.2015 голови Кобеляцької районної державної адміністрації, переведено прийомну сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в статус дитячого будинку сімейного типу на власній житловій площі за адресою: с. Чорбівка Полтавського району Полтавської області. Переведено дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 із прийомної сім`ї до дитячого будинку сімейного типу. Влаштовано на виховання та спільне проживання в дитячий будинок сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дітей позбавлених батьківського піклування ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 21).

Згідно з розпорядженням № 260 від 29.10.2019 голови Кобеляцької районної державної адміністрації, вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особу з числа дітей-сиріт, визнано такою, що вибула з дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зв`язку з досягненням нею повноліття (а.с. 22).

Відповідно до довідки Білицької селищна рада Полтавської району Полтавської області № 14-20/655 від 11.03.2021 вбачається, що в житловому будинку ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , дійсно зареєстрована, але не проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23).

Аналогічне вбачається й із довідки № 14-26/6-76 від 07.06.2021 Старостинського округу № 6 Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області (а.с. 32).

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 02.04.2021 комісії в складі депутата Халяви О.Г., старости Щербак Г.О. , діловода Кердан Н.В. , в присутності сусідів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , виявлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_1 не проживає, і особистих речей (одягу та будь-яких інших предметів побутового вжитку) за вказаною адресою не виявлено (а.с. 24).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 показали суду, що з кінця 2019 року ОСОБА_3 забрала свої документи й особисті речі та пішла з будинку АДРЕСА_1 , місце її перебування наразі невідоме. Повідомляли про відсутність неприязних стосунків між відповідачкою й прийомними батьками. При цьому рідна сестра відповідачки, ОСОБА_5 , котра залишилася проживати у зазначеному вище домоволодінні після досягнення повноліття, у своїх показаннях вказувала, що відповідачка на зв`язок із нею виходити не бажає, про поточне місце перебування не повідомляла, водночас раніше кілька разів уже залишала будинок та неодноразово висловлювала небажання проживати з позивачами у подальшому.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Водночас, у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Положеннями статті 16 ЦК України унормовано, що особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За нормою ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши надані позивачем докази, виходячи з того, що позивач є власником спірного домоволодіння, а відповідачка ОСОБА_3 з кінця 2019 року, тобто більше одного року, у спірному домоволодінні без поважних причин не проживає, іншої домовленості між сторонами не встановлено, то реєстрація останньої створює позивачеві перешкоди у користуванні його житлом, який, як власник житла має право вимагати усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом позбавлення відповідачки права користування спірним житловим приміщенням, чим не буде порушено справедливого балансу між інтересами осіб - учасників справи, оскільки відбулось у відповідності до закону, яким визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначене відповідає правовими висновками, що містяться в постанові справа ВС КЦС від 29.07.2020 у справі № 345/1241/19 (провадження № 61-20383св19).

З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення норм Цивільного Кодексу України, оскільки до регулювання житлових відносин у даному випадку положень Житлового Кодексу Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року, не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість Цивільний Кодекс України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у своїй постанові від 16.12.2020 року у справі № 182/7347/18.

Отже, враховуючи вказаний висновок, у випадку виникнення протиріч між нормами вказаних законів, що регулюють одній ті самі правовідносини, застосуванню підлягають норми ЦК.

При цьому, слід зазначити, що предметом даного позову не є виселення відповідачки з підстав, передбачених Житловим кодексом України, а усунення права користування належним позивачеві на праві власності житловим будинком. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не суперечить вимогам закону.

Разом з тим, згідно ч.1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі рішення суду судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

За таких обставин, коли позивач ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому значиться зареєстрованою відповідачка ОСОБА_3 , яка з грудня 2019 року, тобто понад один рік, без поважних причин не проживає в даному будинку, не сплачує комунальні платежі, не приймає участі в утриманні житла, особистих речей в будинку немає, що створює для позивача перешкоду у здійсненні користування та розпорядження цим майном, самостійно не знялася з реєстраційного обліку, що порушує права позивача, як власника житлового будинку, суд вважає, що право власності позивача підлягає захисту шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним будинком з подальшим зняттям з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду.

Відповідно до заяви позивача, судові витрати підлягають віднесенню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 81, 141, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального Кодексу України, статтями 317, 319, 321, 386, 391,405 Цивільного Кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком з господарськими побудовами АДРЕСА_1 .

Відповідачеві направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 Цивільного процесуального кодексу України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Роз`яснити відповідачеві, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Роз`яснити позивачеві, що позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду або через Кобеляцький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина рішення складена і проголошена 11 серпня 2021 року.

Повний текст рішення суду складено 16 серпня 2021 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Дмитренко Олександр Сергійович; адреса: АДРЕСА_2.

Відповідач: ОСОБА_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя