Постанова

від 12.08.2021 по справі 203/5561/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2449/21 Справа № 203/5561/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року

по цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОК-К", про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно, звільнення земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав власності на майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р. (далі - приватний нотаріус ДМНО Петрушенська І.Р.), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОК-К", в якому просила: визнати недійсними договори дарування житлового будинку літера П-2, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсними договори дарування нежитлової будівлі літера О-2, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок П-2, видане ТОВ "ПРОК-К"; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літера О-2, видане ТОВ "ПРОК-К"; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок літера П-2, видане ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літера О-2, видане ОСОБА_2 ; повернути земельну ділянку, звільнити її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літера П-2, нежитлової будівлі літера О-2, приведення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, що у комунальній власності перебуває земельна ділянка по АДРЕСА_1 . У липні 2016 року при її обстеженні було встановлено, що на ділянці самовільно, без відповідних дозволів та узгоджень, побудовано низку об`єктів нерухомості: житловий будинок літера П-2 загальною площею 187,8 м2, нежитлова будівля літера О-2 загальною площею 204,1 м2. Вказані об`єкти були побудовані ОСОБА_1

01 червня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за позовом ОСОБА_1 за ним було визнано право власності на самочинне майно, а згодом зареєстроване таке право. 20 квітня 2014 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2011 року було скасовано, а у позові відмовлено. Між тим, до скасування судового рішення самочинні об`єкти були неодноразово відчужені. Останнім власником є ОСОБА_2 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р., зареєстрований у реєстрі за № 3065, та скасовано державну реєстрацію права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984377, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101).

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р., зареєстрований у реєстрі за № 3067, та скасовано державну реєстрацію права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984606, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101).

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р., зареєстрований у реєстрі за № 3073, та скасовано державну реєстрацію права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984992, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101).

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р., зареєстрований у реєстрі за № 3070, та скасовано державну реєстрацію права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984820, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101).

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 (індексний № 29442864), видане 13 листопада 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ "ПРОК-К", та скасовано державну реєстрацію права власності від 13 листопада 2014 року (запис № 7678162).

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 29412956), видане 13 листопада 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ "ПРОК-К", та скасовано державну реєстрацію права власності від 13 листопада 2014 року (запис № 7670545).

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 (індексний № 40768153), видане 16 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Прокоф`євій Н.С., та скасовано державну реєстрацію права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10443146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101).

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 40781989), видане 17 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Прокоф`євій Н.С., та скасовано державну реєстрацію права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10446332, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101).

Ухвалено повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 власникові - Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2, та привести земельну ділянку у попередній стан, що існував до самочинного будівництва.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, оскільки спірна земельна ділянка була зайнята ОСОБА_1 самовільно (відповідно до рішень апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року, яке набрало чинності та залишено без змін ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року), з укладенням у подальшому правочинів з відчуження самочинного майна, побудованого на цій ділянці з порушенням земельного законодавства, а її власник - Дніпровська міська рада заперечує проти визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_1 , то існують усі правові підстави для скасування всіх реєстраційних дій та правочинів на право власності щодо спірної нерухомості, розташованої на земельній ділянці, належній Дніпровській міській раді, на підставі статті 376 ЦК України та статей 211, 212 ЗК України.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що право комунальної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 було припинено ще у 1932 році і до цього часу дана земельна ділянка є саме приватною власністю громадян. Позивачем не доведено, що порушені інтереси територіальної громади і що ці інтереси треба захищати саме обраний позивачем спосіб.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними виданих товариству "ПРОК-К" свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2 від 13 листопада 2014 року (індексний № 29442864), свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 від 13 листопада 2014 року (індексний № 29412956), розміщених по АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності від 13 листопада 2014 року (записи № 7678162, № 7670545) на ці об`єкти за ТОВ "ПРОК-К" змінено, викладено мотивувальну частину постанови, що стосується цих вимог, в редакції постанови суду касаційної інстанції.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року в частині вирішення іншої частини позовних вимог скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування, свідоцтв про право власності, виданих ОСОБА_2 , скасування реєстрації права власності на ці об`єкти за ОСОБА_2 , повернення та звільнення земельної ділянки, касаційний суд виходив з того, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме, суд в порушення вимог статті 89, пункту 2 частини четвертої статті 265, частини другої статті 367 ЦПК України, в своєму рішенні, вирішуючи питання щодо належності спірної земельної ділянки, послався на карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, виписку із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року, долучених до справи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а були додані ОСОБА_1 до його додаткових пояснень в суді апеляційної інстанції (т.4, а.с.108-114). Клопотання про долучення до справи копій зазначених документів ОСОБА_1 не заявлялось і це питання судом апеляційної інстанції не вирішувалось.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що право комунальної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , було припинено ще у 1932 році і до цього часу дана земельна ділянка є саме приватною власністю громадян. Позивачем не доведено, що порушені інтереси територіальної громади і що ці інтереси треба захищати саме обраний позивачем спосіб.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача ОСОБА_1 - без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року переглядається судом апеляційної інстанції в частині визнання недійсними договорів дарування, свідоцтв про право власності, виданих ОСОБА_2 , скасування реєстрації права власності на ці об`єкти за ОСОБА_2 , повернення та звільнення земельної ділянки, в іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним і належав Дніпропетровській міській раді. ОСОБА_1 належали квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 у цьому будинку.

У 2010 році ОСОБА_1 у дворі вказаного будинку, на належній територіальній громаді земельній ділянці, самочинно побудував нежитлове приміщення літ. О-2 загальною площею 201,1 м2, житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2 (т.1, а.с.120,121,137-161,167).

27 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на вказане самочинне майно (цивільна справа № 2-1458/2011). 01 червня 2011 року судом було ухвалене рішення про визнання за ОСОБА_1 без акту введення в експлуатацію права власності на нежитлове приміщення літ. О-2 загальною площею 201,1 м2, житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

25 липня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 2-1458/2011 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинне майно було ухвалене додаткове рішення, яким суд анулював право власності Дніпропетровської міської ради на нежитлові будівлі літ. Ж, З, М-1 та виключив відповідний реєстраційний запис з реєстрової книги Комунального підприємства "Дніпропетровське МБТІ" Дніпропетровської обласної ради.

05 серпня 2011 року право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно було зареєстровано у Комунальному підприємстві "Дніпропетровське МБТІ" Дніпропетровської обласної ради.

12 вересня 2014 року за заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р. було ухвалене рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

12 вересня 2014 року за заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І. Р. було ухвалене рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

12 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким остання отримання в дар 1/2 частину житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 .

Того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким остання отримала в якості дарунку іншу 1/2 частину зазначеного житлового будинку.

12 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким остання отримала в дар 1/2 частину нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 .

Того ж дня, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким остання отримання в якості дарунку іншу 1/2 частину зазначеної нежитлової будівлі.

20 жовтня 2014 року Апеляційним судом Дніпропетровської області за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було ухвалене рішення про скасування рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року та додаткового рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2011 року, відмовлено ОСОБА_1 у позові. При цьому судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірне нерухоме майно є самочинним, до експлуатації не прийнято, в установленому порядку не зареєстровано, земельна ділянка під забудоване нерухоме майно у встановленому порядку позивачеві не надавалась.

13 листопада 2014 року ТОВ "ПРОК-К" реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 (індексний № 29442864). Підставою для видачі свідоцтва став акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 жовтня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 передала ТОВ "ПРОК-К" нерухоме майно як внесок до статутного капіталу ТОВ "ПРОК-К".

Того ж дня, ТОВ "ПРОК-К" реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 29412956). Підставою для видачі свідоцтва став акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 жовтня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 передала ТОВ "ПРОК-К" нерухоме майно як внесок до статутного капіталу ТОВ "ПРОК-К" (т.2, а.с.209,210, т.3, а.с.35,36).

04 березня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постановив ухвалу про її відхилення та залишення рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року без змін.

16 липня 2015 року ОСОБА_2 реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по проспекту Кірова, 33 12 вересня 2014 року Дніпропетровську (індексний № 40768153). Підставою для видачі свідоцтва став акт передачі-приймання нерухомого майна від 24 лютого 2015 року, згідно з яким ТОВ "ПРОК-К" передало ОСОБА_2 нерухоме майно як компенсацію її частки у статутному капіталі ТОВ "ПРОК-К" у зв`язку з її виходом зі складу засновників (учасників).

17 липня 2015 року ОСОБА_2 реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 40781989). Підставою для видачі свідоцтва став акт передачі-приймання нерухомого майна від 24 лютого 2015 року, згідно з яким ТОВ "ПРОК-К" передало ОСОБА_2 нерухоме майно як компенсацію її частки у статутному капіталі ТОВ "ПРОК-К" у зв`язку з її виходом зі складу засновників (учасників).

28 липня 2016 року комісією управління правового забезпечення Дніпропетровської міської ради за результатами обстеження спірної земельної ділянки було складено акт № 7/31-0716, згідно з яким на земельній ділянці розташований фундамент, двоповерхові капітальні будівлі з ґанками та двоповерхова капітальна будівля з одноповерховою капітальною прибудовою. Правовстановлюючі документи на вказані об`єкти відсутні.

На час ухвалення рішення судами попередніх інстанцій право власності на спірні об`єкти нерухомості у цілому зареєстровано за ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів дарування, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними свідоцтв про право власності, виданих ОСОБА_2 , скасування реєстрації права власності на ці об`єкти за ОСОБА_2 , повернення, звільнення земельної ділянки та приведення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка була зайнята ОСОБА_1 самовільно (відповідно до рішень Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року, яке набрало чинності та залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року), з укладенням у подальшому правочинів з відчуження самочинного майна, побудованого на цій ділянці з порушенням земельного законодавства, а її власник - Дніпровська міська рада заперечує проти визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_1 , то існують усі правові підстави для визнання недійсними правочинів на право власності щодо спірної нерухомості, розташованої на земельній ділянці, належній Дніпровській міській раді, на підставі статті 376 ЦК України та статей 211, 212 ЗК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеві ради як представницькі органи місцевого самоврядування наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

У відповідності з частиною першою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За змістом частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пунктів а , в , є частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції місцевих рад.

Порядок реалізації права власності, права користування землею фізичними особами визначається відповідними положеннями Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України тощо.

У відповідності з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як було встановлено судом першої інстанції, що 20 жовтня 2014 року Апеляційним судом Дніпропетровською області у цивільній справі № 2-1458/2011, у якій в якості сторін брали участь ОСОБА_1 та Дніпропетровська міська рада, було ухвалене рішення, у якому суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно є самочинним, до експлуатації не приймалося, у встановленому порядку не зареєстровано і було побудоване на земельній ділянці, що не була надана ОСОБА_1 відповідно до закону. Це рішення оскаржувалося у касаційному порядку і не було скасовано. Ураховуючи викладене, вказані у рішенні обставини є доведеними і не підлягають доказуванню у цій справі.

За правилами, встановленими частинами другою, четвертою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Пунктами а , б частини першої статті 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок.

За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Аналіз встановлених судом фактів дає підстави дійти висновку про те, що оскільки спірна земельна ділянка була зайнята ОСОБА_1 самовільно, з укладенням у подальшому правочинів з відчуження самочинного майна, побудованого на цій ділянці, з порушенням земельного законодавства, існують усі підстави для застосування приписів приведених вище норм.

При цьому, суд взяв до уваги те, що, оскільки рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року, яке стало підставою для первинної реєстрації права на самочинне майно, було скасовано як незаконне, то й переходу такого права до інших осіб ( ОСОБА_3 , ТОВ "ПРОК-К", ОСОБА_2 ) відбулися без відповідних правових підстав.

Так, правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Крім того, порядок державної реєстрації речових прав на майно у спірний період регулювався Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок).

Згідно з частинами першою, другою статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У відповідності з пунктом 37 Порядку рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-53цс15).

За правилами, встановленими частиною першою статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За своєю юридичною природою договір дарування є двостороннім (взаємним), безоплатним, реальним, каузальним правочином.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій було побудоване спірне нерухоме майно, не надавалась ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом, а саме нерухоме майно є самочинним, і підстави реєстрації речових прав на нього з часом зникли, отже договори дарування цього майна, укладені 12 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , мають бути визнані недійсними як такі, що суперечать нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

За правилами, встановленими абзацом першим частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, чинна станом на 12 вересня 2014 року редакція Закону № 1952-IV пов`язувала можливість нотаріусів як спеціальних суб`єктів вчиняти дії з реєстрації речових прав на майно виключно із вчиненням ними дій з посвідчення відповідного правочину. Повноваження нотаріусів з цього приводу були розширені лише із набуттям чинності Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VIIІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р. перед посвідченням оспорених договорів дарування прийняла рішення про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_1 на спірне самочинне майно, що виникло на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на належній позивачу земельній ділянці, самовільно зайнятій ОСОБА_1 при будівництві самочинного нерухомого майна, розташовані житловий будинок літера П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, та нежитлова будівля літера О-2 загальною площею 204,1 м2. Це підтверджує факт вибуття у незаконний спосіб з володіння позивача земельної ділянки та наявність для позивача перешкод у користуванні та розпорядженні нею.

Встановивши, що об`єкти нерухомого майна, що розташовані на самовільно зайнятій земельній ділянці по АДРЕСА_1 , які належали на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , який здійснив їх самочинну забудову, унаслідок чого вказані об`єкти нерухомості набули статусу самочинного будівництва, державна реєстрація якого в силу вимог частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така нерухомість не може бути предметом договору дарування, а тому в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваних договорів дарування від 12 вересня 2014 року, згідно якого ОСОБА_1 відчужив спірні об`єкти нерухомості на користь ОСОБА_3 , недійсним та відповідно для скасування реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомості за відповідачем ОСОБА_3 .

При цьому, колегія суддів враховує, що такий договір порушує права позивача, оскільки самочинне будівництво розташовано на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, право розпорядження якою належить Дніпровській міській раді.

Колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту порушення такими договорами прав Дніпровської міської ради на розпорядження самовільно зайнятою земельною ділянкою. В той же час позивачем обрано належний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання договорів дарування недійсним, з огляду на те, що Дніпровська міська рада, звертаючись до суду з позовом посилалась на розміщення самочинно побудованих об`єктів по АДРЕСА_1 на самовільно зайнятій земельній ділянці, право на розпорядження якої належить позивачеві.

Також, прийшовши до висновку про недійсність договорів дарування від 12 вересня 2014 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсними і свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, видані ОСОБА_2 (як такі, що були видані на підставі недійсних правочинів).

Що стосується позовних вимог про повернення земельної ділянки по АДРЕСА_1 власникові - Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2, та приведення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва; та стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що: за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

За таких обставин, враховуючи, що об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, яка була зайнята ОСОБА_1 самовільно, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем не було надано жодного достовірного, належного та допустимого доказу, що земельна ділянка за адресою по АДРЕСА_1 , на якій ним побудовано спірну нерухомість, взагалі належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності відповідно до вимог статей 80, 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

В обґрунтування таких доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , як на належні докази послався на копію карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, копію виписки із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року, долучених до справи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а були додані ОСОБА_1 до його додаткових пояснень в суді апеляційної інстанції (т.4, а.с.108-114).

Верховний суд, скасовуючи постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування, свідоцтв про право власності, виданих ОСОБА_2 , скасування реєстрації права власності на ці об`єкти за ОСОБА_2 , повернення та звільнення земельної ділянки, виходив з того, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме, суд в порушення вимог статті 89, пункту 2 частини четвертої статті 265, частини другої статті 367 ЦПК України, в своєму рішенні, вирішуючи питання щодо належності спірної земельної ділянки, послався на карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, виписку із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року, долучених до справи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а були додані ОСОБА_1 до його додаткових пояснень в суді апеляційної інстанції (т.4, а.с.108-114). Клопотання про долучення до справи копій зазначених документів ОСОБА_1 не заявлялось і це питання судом апеляційної інстанції не вирішувалось.

Представником апелянта ОСОБА_1 - адвокатом Мазур О.А. було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, копії виписки із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року, відповіді КП "Центр містобудування, архітектури, землеустрою та кадастру " Дніпровської міської ради від 01.06.2011 року та розпорядження Дніпропетровського міського голови від 19.02.2016 року долучених до справи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а були додані ОСОБА_1 до його додаткових пояснень в суді апеляційної інстанції.

Також, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представником апелянта було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально посвідчених копій вищевказаних документів.

Представники апелянта обгрунтовували підстави не подання вказаних документів під час розгляду справи в суді першої інстанції тим, що на час розгляду справи в суді першої інстанції вказаних документів не було в наявності у відповідача тому вони не мали можливості їх надати суду у передбачений законом строк.

Так, при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 02 грудня 2020 року, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року було зобов`язано ОСОБА_1 надати у судове засідання оригінали карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року та виписки із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року.

Також, зобов`язано приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальову Є.Є. надати для огляду у судове засідання всі наявні оригінали письмових документів, зокрема реєстр нотаріальних дій, стосовно вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі за № 818 від 07 листопада 2017 року, тобто доказі на підтвердження нотаріальної дії щодо посвідчення вищевказаних копій.

На виконання вказаної ухвали апеляційного суду, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Є.Є. письмово повідомила суд, що нею 07 листопада 2017 року було засвідчено копію, наданого за усним зверненням заінтересованої особи, документу зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 818, а саме копію Випису від 13 жовтня 1922 року з актів земельної реєстрації на земельну дільницю в АДРЕСА_1 в межах, що зазначені в планах. Також зазначила, що зберігання копій документів, вірність копій яких засвідчуються нотаріусами законодавством України не передбачено (т.6, а.с.49).

Тобто, нотаріусу для посвідчення копії було надано також копії вказаних документів, а не оригінали.

У поданій заяві від 10 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мазур О.А. повідомила суд про відсутність можливості у ОСОБА_1 подати витребувані докази, оскільки оригінали документів були вивезені на територію півострову Крим, так як була реальна загроза їх знищення. Наразі територія Криму являється окупованою, тому поїздки до Криму є недоцільними (т.6, а.с.50).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції (частина друга статті 318 ЦПК України).

Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (частина п`ята статті 259 ЦПК України).

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

Крім того, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційним судом було витребувано цивільну справу № 2-1458/11 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності.

З матеріалів цивільної справи № 2-1458/11 вбачається, що 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності (т.1, а.с.1-2 цив. спр.№ 2-1458/11).

В подальшому, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 в судовому засіданні 01 червня 2011 року посилалася на копії випису із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року та карти володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, які були залучені до матеріалів справи (т.1, а.с.49-51 цив. спр.№ 2-1458/11).

01 червня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення про визнання за ОСОБА_1 без акту введення в експлуатацію права власності на нежитлове приміщення літ. О-2 загальною площею 201,1 м2, житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.58 цив. спр.№ 2-1458/11).

25 липня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене додаткове рішення, яким суд анулював право власності Дніпропетровської міської ради на нежитлові будівлі літ. Ж, З, М-1 та виключив відповідний реєстраційний запис з реєстрової книги Комунального підприємства "Дніпропетровське МБТІ" Дніпропетровської обласної ради (т.1, а.с.62 цив. спр.№ 2-1458/11).

20 жовтня 2014 року Апеляційним судом Дніпропетровської області за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було ухвалене рішення про скасування рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року та додаткового рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2011 року, відмовлено ОСОБА_1 у позові. При цьому судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, до експлуатації не прийнято, в установленому порядку не зареєстровано, земельна ділянка під забудоване нерухоме майно у встановленому порядку позивачеві не надавалась (т.1, а.с.216-220 цив. спр.№ 2-1458/11).

04 березня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постановив ухвалу про її відхилення та залишення рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року без змін (т.2, а.с.85-86 цив. спр.№ 2-1458/11).

Крім того, 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 було подано до суду заяву про перегляд рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами (т.2, а.с.96-100 цив. спр.№ 2-1458/11).

В обґрунтування поданої заяви, ОСОБА_1 як на підставу для скасування рішення апеляційного суду за нововиявленими обставинами посилався на те, що відповідно до випису із актів земельної реєстрації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в межах що зазначені на плані цього випису на підставі карти 13/Х-1922 р. Реєстр № 2256 земельна ділянка була надана під садибу Дніпропетровським міськкомунгоспом 13 жовтня 1922 року, а рішенням виконкому Кіровської райради депутатів №841 від 09 серпня 1955 року було видано дозвіл на будівництво гаража громадянину ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 , що, на його думку, підтверджує факт здійснення будівництва на земельній ділянці, яка була відведена для цієї мети.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року відмовлено (т.2, а.с.187-191 цив. спр.№ 2-1458/11).

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2018 року залишено без змін (т.3, а.с.84-87 цив. спр.№ 2-1458/11).

Постанова касаційного суду мотивована тим, що доводи заяви ОСОБА_1 зводяться до незгоди з мотивами, з яких апеляційний суд виходив, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні його позову, правильність та законність якого встановлена під час перегляду справи в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для перегляду рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами. Доводи касаційної скарги таких висновків суду не спростовують, а зводяться до їх переоцінки.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги у справі № 2-1458/11 ОСОБА_1 не посилався на виписку із актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпропетровську від 1932 року та карту володіння денаціоналізованим нерухомим майном від 13 жовтня 1922 року, такі докази він подав через свого представника перед ухваленням рішення судом першої інстанції.

Разом з тим, такі докази не були предметом дослідження та не надавалася їм належна оцінка як доказам при розгляді справи № 2-1458/11 по суті ні судом першої інстанції, ні судами апеляційної і касаційної інстанції.

Таким чином, усе вищевикладене підтверджує те, що ОСОБА_1 був обізнаний щодо існування вказаних документів на час розгляду справи в суді першої інстанції, мав їх та не залучив їх до ухвалення рішення у справі, в суді апеляційної інстанції не обґрунтував належними доказами неможливості їх не подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а надані копії не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки апеляційний суд не може пересвідчитися на достовірність цих копій їх оригіналам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, третя особа ОСОБА_4 , яка є спадкоємцем померлої ОСОБА_10 , якій видавалися вищевказані документи, заперечувала існування таких документів та факт їх видачі.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що аргументи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року в частині: визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., зареєстрованого у реєстрі за № 3065, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984377, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., зареєстрованого у реєстрі за № 3067, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984606, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним договору дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р,, зареєстрованого у реєстрі за № 3073, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984992, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); визнання недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., зареєстрованого у реєстрі за № 3070, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984820, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 (індексний № 40768153), виданого 16 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Прокоф`євій Н.С., та скасування державної реєстрації права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10443146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 40781989), виданого 17 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Прокоф`євій Н.С., та скасування державної реєстрації права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10446332, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); повернення земельної ділянки по АДРЕСА_1 власникові - Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2, та приведення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва та стягнення судових витрат - залишенню без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року в частині: визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, зареєстрованого у реєстрі за № 3065, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984377, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, зареєстрованого у реєстрі за № 3067, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984606, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним договору дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, зареєстрованого у реєстрі за № 3073, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984992, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); визнання недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 від 12 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, зареєстрованого у реєстрі за № 3070, та скасування державної реєстрації права власності від 12 вересня 2014 року (запис № 6984820, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, по АДРЕСА_1 (індексний № 40768153), виданого 16 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_2 , та скасування державної реєстрації права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10443146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452545712101); визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. О-2 загальною площею 204,1 м2 по АДРЕСА_1 (індексний № 40781989), виданого 17 липня 2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Прокоф`євій Надії Семенівні, та скасування державної реєстрації права власності від 26 червня 2015 року (запис № 10446332, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 452501012101); повернення земельної ділянки по АДРЕСА_1 власникові - Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літ. П-2 загальною площею 187,8 м2, житловою площею 38,9 м2, нежитлової будівлі літ. О-2 загальною площею 204,1 м2, та приведення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва; та стягнення судових витрат - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко