Номер справи 623/2263/21
Номер провадження 2/623/724/2021
РІШЕННЯ
іменем України
17 серпня 2021 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі головуючого судді - Герцова О.М.
за участю секретаря судових засідань - Рзаєвої І.С.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Ізюм цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.
В позові просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 5,6472 га в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки при видачі Державного акту була допущена помилка у прізвищі власника, а саме замість правильного " ОСОБА_2 " зазначено " ОСОБА_2 ".
16 червня 2021 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Цивільну справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, завлені вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду заяву в якій просив провести розгляд справи без його участі, заперечень не надав.
Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані докази, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
До такого висновку суд прийшов виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Під час розгляду справи судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 в селі Кам"янка Ізюмського району Харківської області, про що видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 16 лютого 2006 року, актовий запис №05.(а.с.9).
Державний акт на право приватної власності на землю серія 11-ХР №038368 видано на ім"я ОСОБА_5 на підставі розпорядження голови Ізюмської райдержадміністрації від 18 листопада 2002 року за №409.(а.с.19).
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області справа 236/1350/20 від 29.05.2020 року встановлено факт того, що ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним батьком ОСОБА_1 (а.с.10-12).
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області справа 236/3669/20 від 16.11.2020 року встановлено факт належності ОСОБА_2 Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ХР №038368 виданого 26.12.2002 року, який видано на ім"я ОСОБА_5 . (а.с.13-14).
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області справа 623/4386/20 від 19.01.2021 року ОСОБА_1 призначено додатковий строк два місяці для подачі ним заяви до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_5 (а.с.15-16).
Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М. від 16 квітня 2021 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, де було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 (а.с.28).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.5 ст. 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Пунктом 1 ч. 2ст. 16 Цивільного Кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
У відповідності до ст. 328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Визнання права власності на майно через звернення до суду не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ч. 1ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивач не має змоги отримати свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки у державному акті допущена описка у прізвищі та імені власника.
Таким чином, позивач у інший спосіб не може оформити спадщину і відтак і належним чином користуватися, володіти та розпоряджатися земельною ділянкою, яку він отримав у спадок, чим порушується його право власності, передбаченест. 328 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст.152 Земельного КодексуУкраїни власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, - визнання права.
За пунктом 3 роз`яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України). Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно змісту статтей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1ст. 1221 ЦК України). Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємці за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
За приписами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу.
Порядок прийняття спадщини визначений законодавцем у ст. 1268 ЦК України. Відповідно до вказаної правової норми спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Таким чином, право позивача на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, є невизнаним, що дало позивачу право в порядку ст.3 Цивільного процесуального кодексу України звернутися до суду за захистом своїх прав.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми матеріального права, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а вимогами ст.89 ЦПК України встановлено, що оцінка доказів є виключною компетенцією суду.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статтей 77, 79, 80ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).
Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений учасниками у письмових доказах, констатує той факт, що Позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись, ч. 3 ст. 211, 259, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Задовольнити позов ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, площею 5,6472 га, кадастровий номер 6322882500:01:000:0035 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Довгеньківської сільської ради Ізюмського району Харківської області, яка залишилася після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належну спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії 11-ХР №038368.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.М.Герцов
Суд | Ізюмський міськрайонний суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 17.08.2021 |
Оприлюднено | 18.08.2021 |
Номер документу | 99034980 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
Герцов О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні