Рішення

від 18.08.2021 по справі 369/9570/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9570/20

Провадження № 2/369/96/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18.08.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Бугайової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що 20 липня 2020 року між сторонами було укладено договір позики № 1.

Відповідно до п. 1 вищезазначеного договору, позивач передав у власність відповідачу грошові кошти у сумі 120 000 дол. США, що на день укладання договору становило 3 300 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язувався повернути ОСОБА_1 таку ж сторону грошових коштів до 02.03.2022 року.

В свою чергу, п. 2 договору позики сторони визначили, що повернення боргу відбудеться в готівковій формі або шляхом перерахування коштів на банківський рахунок вказаний позивачем у USD (доларах США) або гривнях, відповідно до курсу, який склався на момент повернення коштів, не пізніше терміну, встановленого у п. 1 договору та відповідно до графіку погашення позики, що є невід`ємною частиною договору.

При цьому, у плані-графіку сторони погодили, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути: 10 000 дол. США до 25.07.2020, 14 000 дол. США до 15.09.2020, 14 000 дол. США до 30.12.2020, 14 000 дол. США до 01.03.2021, 14 000 дол. США до 01.06.2021, 14 000 дол. США до 01.09.2021, 14 000 дол. США до 30.12.2021, 26 000 дол. США до 01.03.2022.

Звертаючись з позовною заявою у квітні 2020 році, ОСОБА_1 зазначив, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та не повернув йому позичені кошти у розмірі 10 000 дол. США до 25.07.2020, згідно вищезазначеного плану-графіку до договору позики.

Позивач взяті на себе зобов`язання за договором позики від 20 липня 2020 року виконав в повному обсязі, надав в користування позичальнику погоджену сторонами суму позики, що підтверджується п. 4 договору, відповідно до якого зазначено, що шляхом підписання договору, позичальник підтверджує факт отримання від позикодавця суми позики, визначеної у договорі в повному розмірі.

При укладенні договору позики, сторони погодились з усіма його умовами, мали вільне волевиявлення, що відповідало їх волі.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму грошових коштів в розмірі 10 000 дол. США за договором позики № 1 від 20 липня 2020 року, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.12.2020 було відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.12.2020 було задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову по даній цивільній справі.

У зв`язку із строком розгляду справи, та зазначенням у додатку № 1 до договору позики графіку виплат грошових коштів, представник позивача неодноразово подавав до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, і в остаточному варіанті, обґрунтовуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог аналогічно до позовної заяви просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму грошових коштів в розмірі 52 000 дол. США за договором позики № 1 від 20 липня 2020 року, покласти судові витрати на відповідача.

12.03.2021 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача подав до суду заяву від 03.06.2021 з проханням розглядати справу за відсутності сторони позивача, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у передбачений цивільно-процесуальним законодавством спосіб, причини неявки суду не відомі.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), враховуючи при цьому, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, 20 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1.

Відповідно до п. 1 вищезазначеного договору, позикодавець ( ОСОБА_1 ) передав у власність позичальнику ( ОСОБА_2 ) грошові кошти у сумі 120 000 (сто двадцять тисяч) дол. США, що на день укладання договору дорівнює 3 300 000 грн. 00 коп., а позичальник зобов`язувався повернути ОСОБА_1 таку ж сторону грошових коштів до 02.03.2022 року.

В свою чергу, п. 2 договору позики сторони визначили, що повернення боргу відбудеться в готівковій формі або шляхом перерахування коштів на банківський рахунок вказаний позивачем у USD (доларах США) або гривнях, відповідно до курсу, який склався на момент повернення коштів, не пізніше терміну, встановленого у п. 1 договору та відповідно до графіку погашення позики, що є невід`ємною частиною договору; в день повернення позики, або її частки, відповідно до графіку, сторони ставлять в додатку № 1 до договору підписи про підтвердження повернення позики, або її частки та вписують суму розміру внеску, якщо він був виконаний в гривні в готівковій формі, відповідно до курсу USD на день такого внеску.

При цьому, у плані-графіку сторони погодили, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути: 10 000 дол. США до 25.07.2020, 14 000 дол. США до 15.09.2020, 14 000 дол. США до 30.12.2020, 14 000 дол. США до 01.03.2021, 14 000 дол. США до 01.06.2021, 14 000 дол. США до 01.09.2021, 14 000 дол. США до 30.12.2021, 26 000 дол. США до 01.03.2022.

Пунктом 4 договору позики від 20 липня 2020 року зазначено, що шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує факт отримання від позикодавця суми позики, вказаної в п. 1 цього договору в повному обсязі.

Згідно п. 5 вищезазначеного договору, підписуючи цей договір сторони підтвердили, що: у момент укладення цього договору вони усвідомлювали та усвідомлюють значення своїх дій і могли та можуть керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; володіють українською мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти а тлумачити цей договір; при укладенні цього договору відсутність будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та буди свідомо приховані ними; цей договір укладений ними у відповідності до їхньої справжньої волі, без будь-якого застосування фізичного та/або психічного насильства; цей договір укладається на вигідних для сторін умовах та не є результатом впливу тяжких обставин; цей правочин вчиняється за наміром створення відповідних правових наслідків; цей правочин не приховує інший правочин.

За приписами ч.1 та ч.3 ст.626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов`язання обмежується поверненням боргу.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13).

Стаття 1049 ЦК України визначає що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 7 ст. 81 ЦКП України імперативно встановлює, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідачем не було до суду подано жодного доказу, який би спростував обставини позову та факту наявності боргу. Враховуючи, що виплата позичених коштів повинна була здійснюватись за графіком погашення позики, а остаточна заява про збільшення позовних вимог була подана 12.03.2021, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення позики з відповідача 52 000 дол. США підлягають задоволенню, враховуючи графік погашення позики, згідно якого ОСОБА_2 повинен був повернути 10 000 дол. США до 25.07.2020, 14 000 дол. США до 15.09.2020, 14 000 дол. США до 30.12.2020, 14 000 дол. США до 01.03.2021 (10 000 + 14 000 + 14 000 + 14 000 = 52 000).

Разом з тим, щодо валюти виконання та стягнення коштів, слід зазначити наступне.

Згідно з вимогами ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до вимог ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

При цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Аналізуючи наведені правові норми Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі за № 464/3790/16-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зробила висновок, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті Велика Палата Верховного Суду висловила аналогічну правову позицію, яка міститься у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 73/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Судом встановлено, що у договорах позики зобов`язання виражене у валюті - доларах США.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 192, 526, 530, 612, 1046, 1047, 1048, 1049 Цивільний кодекс України, керуючись ст. ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 52 000 (п`ятдесят дві тисячі) дол. США за договором позики № 1 від 20 липня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 11 350(одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справ, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 05.05.1999 року Словяносербським РВ УМВС в Луганській обл., адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 21.01.2006 року Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві, адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: Т.В. Дубас