Постанова

від 20.09.2007 по справі 20-11/326-7/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-11/326-7/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-11/326-7/279

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"20" вересня 2007 р.  09:40                                                                      м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя у складі:

головуючого - судді Ілюхіної Г.П.,

при секретарі –Пасіченко Ю.В.,

за участю представників:

від прокурора          –Цуркан С.А., прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 505 від 13.06.2007;

від позивача          –Кухаренко В.М., головний спеціаліст відділу забезпечення надходження та використання коштів штрафних санкцій, довіреність № 04-02 від 10.01.2007,

від відповідача          –не з'явився.

розглянув матеріали адміністративної справи

за позовом          Севастопольського транспортного прокурора

          (99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)

          в інтересах держави в особі

          Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів

          (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-А)

до          Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Корай”

          (99007, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 2)

про          стягнення штрафних санкцій в сумі 2015,00 грн.

Обставини справи:

02.07.2007 (вх.№238-пр) Севастопольський транспортний прокурор звернулось до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом  в інтересах держави в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Корай”  про стягнення штрафних санкцій в сумі 2015,00 грн., з посиланням статті 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Ухвалою суду від 03.07.2007 суддею Дмитрієвим В.Є. позовну заяви залишено без руху (арк.с.1).

Ухвалою суду від 13.07.2007 суддею Дмитрієвим В.Є. відкрито провадження по адміністративній справі № 20-11/326, прийнято рішення про призначення підготовчого провадження та проведення попереднього судового засідання з метою всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку в порядку статті 110 Кодексу адміністративного судочинства України (арк.с.7-8).

Ухвалою суду від 31.07.2007 суддею Дмитрієвим В.Є. закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (арк.с.18).

Розпорядженням голови суду № 70 від 20.08.2007 у зв'язку з врегулюванням навантаженості суддів, вибуттям судді Дмитрієва В.Є. у щорічну відпустку та з метою дотримання строків розгляду справ, справа передана до провадження судді Ілюхіній Г.П. (арк.с.28-32).

Ухвалою суду від 21.08.2007 справу прийнято до провадження судді Ілюхіної Г.П., справі привласнено № 20-11/326-7/279 (арк.с.33-34).

Відповідач в попереднє 31.07.2007 та судове 20.09.2007 засідання явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду по справі не виконав, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно за адресою реєстрації, що зазначена в позовній заяві (арк.с.24-27).

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві (п. 3.6. Рекомендацій Вищого господарського суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зі змінами та доповненням).

Згідно з частиною другою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників прокурора, позивача суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно зі Звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2006 рік, наданим відповідачем позивачеві 30.01.2007, на підприємстві працює 10 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 1 робоче місце, фактично на підприємстві протягом 2006 року місце для працевлаштування інваліда зайнято не було; середньорічна заробітна плата на одну людину на підприємстві склала 4030,00 грн. (арк.с.4).

21.05.2007 вих.№ 03-363 позивачем на адресу відповідачу надіслана претензія з вимогою сплатити заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів  у сумі 2015,00 грн. (арк.с.5).

Спір виник у зв'язку з порушенням відповідачем соціальних інтересів держави внаслідок невиконання ним вимог діючого законодавства в сфері соціального захисту інвалідів, а саме: Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України”

Правовідносини сторін регулюються статтями 10, 17-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002, Положенням про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженим директором Фонду соціального захисту інвалідів України 10.06.2004, „Інструкцією зі статистики кількості працівників”, затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 під № 1442/11722, „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим наказом директора Фонду соціального захисту інвалідів від 30.07.2003 №101.

Згідно з пунктом 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів входить розгляд спорів за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі статтею 8 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1434, Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. Положення про територіальні відділення затверджує директор Фонду.

За змістом статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Тобто саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, даний позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові  Верховного Суду України від 17.01.2006.

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” фінансування заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється Фондом соціального захисту інвалідів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 10.06.2004, дане відділення є територіальним органом урядового органа державного управління - Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладений контроль за своєчасним і повним перерахуванням у бюджет відділення штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями за недотримання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, вживання заходів по стягненню штрафних санкцій у випадку їхньої несплати в судовому порядку.

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містять статті 17-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі –Закон №875).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частинами другою, п`ятою статті 19 Закону №875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно зі статтею 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Статтею 18 Закону №875 визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Середньоблікова чисельність штатних працівників облікового складу та працюючих інвалідів, про яку йде мова у статтях 19, 20 Закону №875, розраховується відповідно до пункту 3 „Інструкції зі статистики кількості працівників”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 (зареєстрованої Міністерством  юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722).

Середньоблікова чисельність працюючих інвалідів складає 0 одиниць, тобто менш ніж встановлений норматив для працевлаштування інвалідів на одну одиницю.

Середня річна заробітна плата на підприємстві за рік склала 4030,00 грн.

Таким чином, враховуючи вимоги Закону №875, відповідач за недотримання нормативів робочих місць по кількості працюючих інвалідів, зобов`язаний сплатити позивачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі  2015,00 грн.

В добровільному порядку погашення визначених позивачем по результатам звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік адміністративно-господарських санкцій  в розмірі  2015,00 грн. відповідачем не проведено.

Матеріалами справи підтверджується, що чисельність працюючих інвалідів на підприємстві відповідача менш, ніж встановлено нормативами, а тому відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону №875.

Відповідач самостійно у звіті форми 10-ПІ за 2006 рік зазначив загальнооблікову кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві: 1 одиниць.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не скористався своїм правом на участь в справі, письмових заперечень на позов, контрозрахунку заборгованості, доказів погашення заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи прокурора та позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені відповідними доказами, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 17-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002, Положенням про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженим директором Фонду соціального захисту інвалідів України 10.06.2004, „Інструкцією зі статистики кількості працівників”, затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 під № 1442/11722, „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим наказом директора Фонду соціального захисту інвалідів від 30.07.2003 №101, статтями 70, 71, 94, 124, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Корай” (99007, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 2; ідентифікаційний код 31934885, п/р № 26007945105211 в АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 324195) на користь Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-А, ідентифікаційний код  24035598, п/р 31218221800007 в УДК в м. Севастополя, МФО 824509) штрафні санкції  в розмірі  2015,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                      Г.П. Ілюхіна

1

Постанова складена та підписана

в порядку частини 3 статті 160 КАС України

24.09.2007 о 15 год. 50 хв.